Марафон Лазурного узбережжя: бігом із Ніцци в Канни

Марафон у Французькій Рів’єрі був обраний більшістю з нашого бігового клубу як осінній старт. Так вийшло, що я волею долі і логіки вирішив брати участь у ньому лише за місяць до поїздки. Уявлялося, що після приїзду ми одразу поринемо у світ розкоші, великих грошей і літа. Так (майже) і вийшло.

Теплий клімат і середземноморські краєвиди цілий рік приваблюють до Ніцци натовпи туристів. Останні років сто місто живе спокійним розміреним життям за винятком цунамі 1979 року, яке забрало життя 9 осіб.

На акліматизацію в Ніцці я виділив собі три дні. За цей час вдалося роздивитись ще й князівство Монако, відвідати кілька супермаркетів, заплатити штраф за безквитковий проїзд у трамваї, скупатися у теплому морі та пробігти марафон у компанії друзів та мера міста Канни.

Субота напередодні старту вдалася: температура +20°С, безхмарне та тепле море, яке кілька разів прийняло нас у свої обійми.

Експо марафону розмістили на набережній. Воно дивувало скромністю, відсутністю шпильок у стартовому пакеті та високими цінами. Окрім номера, у пакеті була «дуже необхідна» поліграфія та футболка у національних українських кольорах.

А ще напередодні марафону наші одноклубники з Києва зняли ролик на підтримку тих, хто біжить, і цілий день викладали в мережу підбадьорливі побажання.

У Marathon des Alpes-Maritimes є три різні дистанції: марафон, естафета (2х21 км, така собі міні-естафета) та класична марафонська естафета.

Ще з вечора суботи у мене з’явилася впевненість у гарному результаті. Попри те, що синоптики прогнозували похолодання та дощ із самого ранку, ніщо не мало перешкодити особистому рекорду.

Похмурі хмари з’явилися відразу після сходу сонця. На диво вчасно до місця старту з’їхалися всі учасники нашої компанії та дружно зайняли чергу у нечисленні туалетні кабінки. Легка розминка, дощовик, рятівний вазелін — і ось уже 7 тисяч учасників марафону (і стільки ж на дистанції двох естафет) рушили разом із пострілом стартового пістолета.

Бігти домовилися разом з Олексієм Єфімовим на результат «з трьох годин», що в моєму розумінні відповідало десь 2:57. При цьому заздалегідь вирішили не гнатися за пейсмейкером на три години, бо не відомо, що в нього в голові та планах. Перший кілометр вийшов легким і невимушеним: 4 хвилини та 38 секунд, при цьому ми роздивлялись Лазурне узбережжя та людей поряд.

А надивитися і здивуватися було з чого: хтось, наприклад, вибрав неправильний темп і почав «страждати» вже з першого кілометра, а дехто завантажив стегна пачками гелів. Інші бігли у «велосипедних шортах» із памперсами.

Пейсмейкер «на три години» рвонув уперед і втік із зони видимості. Очевидці кажуть про його перший кілометр з темпом 4 хв/км рівно. Ми теж трохи прискорилися і ввійшли в ритм: годинник просигналізував позначку 5 км із середнім часом 4:19 хв/км. Нас це влаштовувало, справи йшли добре і ми вели невимушену бесіду про тлінність буття, минулі «подвиги», погоду, подальші плани тощо.

Так непомітно ми прискорилися до темпу 4:10 на 10 та 15 км. При цьому Олексій постійно мав намір втекти, але завжди повертався. Теми розмови не відпускали його надовго.

Перед очима миготіли будинки відпочинку, яхти в портах, чудові колеги по дистанції в дивних перуках та пір’ї — так непомітно пролетіла дистанція напівмарафону. Пікнув чіп, гикнув Олексій і почалася злива. Час на годиннику: 1 година і майже 29 хвилин, попереду найцікавіше у вигляді групи, що біжить на 3 години.

Притиснулися до них, як бідні родичі, і вирішили чекати до 30-го км, з якого зазвичай і починається марафон. У зграї з 20 людей біглось дуже комфортно. Заважав лише дощ, оскільки я за звичкою одягнув сонцезахисні окуляри, і на якийсь час перестав бачити те, що відбувається. Темп упав до 4:12 після чергової п’ятірки, і тут я побачив старого друга Олександра, привітав його і далі побігли всі разом.

Як потім виявилося, з нами біг мер міста Канни (великий поціновувач кінофестивалів та марафонів). Його результат 3:02. Усім міністрам спорту приклад!

Приблизно після 26 км (а можливо, і раніше) почалися підйоми. Спочатку звичайні, а згодом досить затяжні. Усього помітив шість перепадів висоти, які разом із дощем, а місцями та зливою, пристойно заважали прискорюватися. На черговому підйомі я спробував втекти від групи, але приблизно на середині підйому зрозумів, що поспішив. Надалі зробив ще одну спробу втечі на спуску, але мене швидко наздогнали і я вирішив все ж таки почекати зручного моменту.

На той час Олексій та Олександр вирішили не «рвати кігті». Частково це пов’язано із надто швидким темпом на першій половині дистанції. Залишившись на самоті, я почав тужити за Батьківщиною і не помітив, як біжу по калюжах. Ноги промокли, але темп 4:12 вдалось втримати до 35 км. На той час на дистанції почали з’являтися вболівальники, які до того не балували нас своєю увагою.

Попереду замайорів черговий підйом, на спуску якого я остаточно і безповоротно покинув свою теплу групу, від якої залишилося п’ять чоловік, і почав прискорюватися. Як потім показав Garmin, прискорення це було в середньому на 4 сек повільнішим, ніж попередні п’ятірки — вийшло по 4:16 хв/км.

На 41-му км подумав, що в такому темпі можна пробігти ще кілометрів 10, але попереду з’явилася набережна і, на фоні пальм та осінньої зливи, фінішна арка.

Метрів за 400 до воріт стало зрозуміло, що завдання виконано, рубіж в три години підкорений. Від радості прискорився, зробив фінішний спурт, відчувши себе при цьому на кілька секунд кенійцем. Потім потрапив в обійми друзів, які чекали на всіх і знімали нас на відео. Потім були гарна марафонська медаль, переконливий фінішний пакет з асортиментом фруктів, і дощовик з побажаннями приїжджати ще.

Злива посилилася, сяк-так отримали речі, переодягнулись і стали зустрічати хлопців, які фінішують, кожні п’ять хвилин з’являлися мокрі, але задоволені. Море емоцій, радощів, вражень. Коли очі «горять» на фініші — це головна ознака успішної підготовки до марафону. Особисті рекорди сипалися один за одним, а дехто взагалі подолав дистанцію 42 км вперше.

За традицією зустріли всіх наших на фініші, переодяглися, зробили фото на фоні палацу «імені Канського кінофестивалю» та повернулися електричкою до Ніцци. Чергове свято бігу та здоров’я закінчилося. Обмін враженнями та емоціями під тропічною зливою тривав до глибокої ночі.

Дякую організаторам цього чудового марафону! Сподіваюся, колись повернемося, щоб пробігти тут ще раз.

Фотографії автора, а також marathon06.com, Facebook, Instagram.

Ще бігових подорожей?

• Звіт про марафон у Вільнюсі 2014
  
• Марафон опівнічного сонця в Тромсе: страх і ненависть у Заполяр’ї
• Як це взагалі: бігати в Сенегалі