Що таке DNF (did not finish) в спорті, і коли це виправдано

Друзі, ми запустили донати: якщо вам подобається те, що ми робимо, ви можете підтримати нас на Патреоні. Так ми зможемо готувати для вас ще більше цікавих і корисних матеріалів. Деталі тут.

Добігати чи не добігати — для багатьох бігунів взагалі не питання. Адже спортивний спосіб мислення багато в чому співзвучний хемінгуеївським «якщо вже почав — перемагай». Йди пішки, котись калачиком, але дістанься до фінішу. Така безкомпромісність лестить фінішерам, але повністю деморалізує тих, кому довелося зійти з дистанції.

— Готовий бігти?
— Та де там, мені б хоч п’ять кілометрів здолати.
— Досить заливати, ще мабуть в першій десятці прибіжиш.
— Дуже смішно! Я і до фінішу навряд чи добіжу, яка десятка…

Не знаю, як ви, але я часто чую такі напівжартівливі, напівістеричні розмови у стартовому коридорі. Чого вже таїти, іноді й сама в них беру участь, запевняючи тих, хто поруч, що до фінішу мені точно не дістатися. Але скільки б ми не нарікали на погану підготовку чи раптову слабкість, в глибині душі кожен хоче вірити, що прибіжить першим, обжене всю еліту і стане спортивною легендою.

Для багатьох бігунів абревіатура DNF (did not finish) дуже стигматизована. Адже все в спортивній культурі заточене на подолання своїх слабкостей. Погодьтеся, дуже складно зупинитися перед натовпом глядачів, які скандують «біжи, ти можеш» і зізнатись собі, що ні, не можу.

Вибір «бігти чи зійти» завжди глибоко індивідуальний і завжди — неоднозначний. Приймаючи таке рішення в розпал гонки, ми часто не усвідомлюємо, де проходить межа між прагненням перемогти себе і страхом виявитися гіршим за інших; між психосоматичним болем і реальною травмою; між банальною лінню та інстинктом самозбереження.

Ми не зможемо сказати вам точно, коли зупинятися, а коли продовжувати. Але можемо спробувати трохи знизити градус напруги, навколо цих трьох зловісних букв — DNF.

Чому DNF – це нормально — Юкі Каваучі після фінішу на Нью-Йоркському марафоні, де він став одинадцятим

Травма

Скотт Тінлі, дворазовий переможець Ironman, якось сказав: «Є тільки дві причини зійти з дистанції. Перша — зламане праве стегно. Друга — зламане ліве стегно».

Крутість Скотта, безумовно, зашкалює, але навіть він визнає, що з травмою фінішувати складно. І, як би там не було, погодьмося, що не варто чекати переломів обох ніг, щоб без докорів сумління зійти з дистанції.

Так, наприклад, Хайле Гебреселассіє не фінішував на Нью-Йоркському марафоні через біль у коліні. Денніс Кіметто припинив боротьбу на Чиказькому марафоні через підозру на перелом від напруги. І навіть титан ультра-забігів Дін Карназес в буквальному сенсі випав зі свого першого марафону Badwater — він втратив свідомість і, прийшовши до тями, відмовився продовжувати.

Згідно з дослідженням Нью-Йоркського марафону, сходження з дистанції дуже поширене серед бігової еліти. А це ті самі люди, які, наслідуючи Кіпчоге, раз у раз доводять, що людським можливостям немає меж. Але, отримавши травму або відчувши нездужання, вони вважають за краще зупинитися, бо знають — цей забіг не останній. Якщо добити себе зараз, то не залишиться ресурсів на наступні рекорди.

Інша справа любителі. У нас ресурсів хоч відбавляй! Приїхавши з інших міст і розорившись на стартовий внесок, ми свято віримо, що повинні страждати до фінішу на всі гроші. Але в нашому прагненні стати схожими на кращих бігунів світу, добре було б частіше згадувати про їхнє дивовижне і мужнє вміння вчасно сказати «стоп».

Самопочуття

Говорити про біг і здоров’я можна довго — до того ж, як в позитивному ключі, так і навпаки. Зневоднення, хвороби суглобів, судоми, пошкодження м’язів — все це, на жаль, може трапитися при серйозних бігових навантаженнях. Окремим пунктом завжди стоять кардіологічні проблеми. Що цілком виправдано — адже всі ми знаємо, якими трагічними наслідками може обернутися нехтування здоров’ям серця.

Але зі статичного погляду хвороби серця — не найпоширеніша проблема на забігах. Найчастіше до фінішу спортсмени не добігають через розлади травної системи.

Зазвичай, ця сторона бігової медалі йде під грифом «не таємно, але якось незручно». Браві жартівники можуть каламбурити про «встигнути б добігти», а журналісти вважають за краще обмежитися формулюванням «проблеми зі шлунком», як це було після DNF Вілсона Кіпсанга на Берлінському марафоні. І хоча така делікатність цілком виправдана, замовчування проблеми може створити відчуття, що її не існує.

Коли DNF – найкращий вибір — Вілсон Кіпсанг цілився на новий світовий рекорд на Берлінському марафоні 2017, але зійшов через проблеми зі шлунком

Але потім з’являється Пола Редкліфф і абсолютно відверто, не про людське око і нічого не приховуючи, розповідає, як розлад кишечника не дозволив їй фінішувати на марафоні в Афінах.

«Після 10-го кілометра мій живіт почало зводити шаленою судомою. І чим більше я боролася з нею, тим гірше ставало. Я згадала, як Ліз Йеллінг розповідала мені, що на Берлінському марафоні їй довелося спорожнити кишечник просто на бігу. До біса марнославство, подумала я. Я не можу зупинитися і піти в туалет — доведеться зробити це».

Така розповідь — це справді дуже сміливий вчинок, який легітимізує для нас будь-які, навіть не дуже приємні, збої в роботі організму. Якщо ви відчуваєте нездужання — чи то поетичне запаморочення, чи не дуже поетичну діарею — зупиняйтеся і звертайтеся по медичну допомогу.

Нестача тренувань

Навряд чи хтось із вас готовий повірити youtube-закликальникам, які обіцяють підготувати до марафону за два тижні. Але недотренованість може трапитися з кожним. Навіть з таким іменитим спортсменом, як Кененіса Бекеле.

Після свого DNF на Берлінському марафоні спортсмен визнав, що не був готовий до змагання на 100%. Його агент пізніше пояснив журналістам, що Бекеле зайнятий веденням свого бізнесу — готелю в Ефіопії — і на повноцінні тренування у нього просто не вистачає часу. Як вам таке? Але ж він — професійний спортсмен!

Причини недотренірованності бувають найрізноманітніші. Ви раптово і серйозно захворіли незадовго до старту, або пірнули з головою в нову роботу і випали з бігового графіка, або ж просто випадково забули прийти на 15 тренувань поспіль.

«Але не відмовлятися ж від забігу», — подумаєте ви. Адже пости в фейсбуці вже написані, кросівки напастовані, а родичі домальовують плакат.

Насправді, найгуманнішим рішенням буде саме відмовитися від участі. А якщо ви все-таки вирішили бігти, прислухайтеся до свого організму. Відчувши, що вам явно не вистачить сил до фінішу, краще зупиніться і гарненько підготуйтеся до наступного забігу.

Погані умови

«У природи немає поганої погоди», — співає нам Аліса Фрейндліх. «Це ти Йоль не бігла», — відповідаємо їй ми.

Звісно, більшість спортсменів — люди загартовані. І безглуздо було б сходити з дистанції через невеликий мороз, чи скаржитися на бруд, беручи участь в трейловому забігу.

Але не варто забувати, що в світовій практиці існує достатньо прецедентів, коли змагання скасовувалися через погану погоду. Наприклад, марафон в Міннеаполісі не відбувся через сильну грозу, так само як і недавні Олімпійські Ігри рясніли перенесеннями змагань через ураганні вітри.

Мо Фара знепритомнів на фініші Нью-Йоркського напівмарафону, прибігши другим. За його словами, причиною стала холодна погода. Поріг толерантності до погодних умов у всіх різний. Не варто чекати офіційного скасування змагань, якщо ви відчуваєте, що умови забігу суперечать вашим уявленням про здоров’я чи безпеку.

Добігати чи не добігати — для багатьох бігунів взагалі не питання. І дуже дарма. Якими б цілеспрямованими і рішучими ми не були, на перше місце варто ставити своє здоров’я. І щоразу запитувати себе, чим вам загрожує самовіддане добігання до фінішу.

Бігайте довго, зупиняйтеся вчасно і залишайтеся здоровими!

Переклала українською: Наталя Сколоздра