Нью-Йоркський марафон: коли боїшся гірок, а підводить погода

Якщо розпочати описувати всю фантастичність та неймовірність Нью-Йорка, тоді в цьому звіті просто не залишиться місця на сам марафон. Бо Нью-Йорк захоплює тебе цілком та повністю. Тут відчувається ритм життя та атмосфера всього світу. Тому рішення приїхати сюди прямо напередодні марафону (ну а вже всю решту відпустки присвятити місту) було дуже правильним.

Експо

Наше знайомство з марафоном розпочалося з традиційної виставки. Поки решта міста в різноманітних костюмах святкувала Хелловін, бігуни невеликими групками прямували в Javits Convention Center. Фоє одразу натякало, що це марафон Major-серії.

Аналогічно з Берліном при вході стояли величезні плакати усіх шести найпопулярніших марафонів планети: Нью-Йорк, Бостон, Чикаго, Берлін, Лондон та Токіо. Для більшості учасників це як нагадування пунктів їхнього ToDo (чи краще сказати ToRun) списку.

Отримати стартові пакети можна було відразу при вході, і це дивно, оскільки організатори часто ставлять видачу в кінці виставки, щоб учасники її повністю пройшли, трохи звільнивши свої гаманці. Але тут процедура отримання стартового номера тривала лічені секунди. А згодом при перевірці чіпа було приємно почути, що з моменту відкриття цьогорічного експо ще жоден українець не отримав номер, і я перший.

Сама експозиція вражала своїми масштабами. Левову частину займав, звісно ж, спонсор Нью-Йоркського марафону — Asics. Тому інші бренди залишалися в тіні. Але, наприклад, New Balance, щоб виділитися, розмістив гігантських анімованих бігунів над своїм павільйоном, тому важко було пройти повз і не заглянути, що там відбувається всередині.

Хотілося би ще відзначити відділ з біговими шкарпетками — він був, мабуть, найбільшим після сувенірної продукції самого марафону. Традиційно на виставці було придбано декілька пар, призначених для тренування перед наступним марафоном.

5 км

Напередодні марафону в Нью-Йорку відбувається 5-кілометровий забіг “Dash to the Finish Line”, фініш якого також розташований у Централ Парку і збігається з фінішем самого марафону.

Учасники забігу — це здебільшого ті, хто приїхав підтримати марафонців та відчути свою причетність до одного з найбільших стартів світу. Завдяки атмосфері цього забігу вже налаштовуєшся на марафонський настрій для наступного дня.

Погода

Поки Лєра готувалася до свого старту, я намагався швиденько пройти через Централ Парк, щоб чекати її на фініші. По дорозі зустрів британця, дружина якого також приїхала підтримати його на марафоні і бігла 5 км. Його дуже хвилювала завтрашня погода і він мене детально розпитував, як я одягатимусь завтра. Я ж намагався його заспокоїти, що нічого страшного завтра не буде і невеликий дощ навпаки нам на руку.

Лише ввечері, отримавши попередженя від організаторів марафону про сильний вітер, я зрозумів, що незнайомець в парку уже знав про це і намагався підготуватися заздалегідь.

У повідомлені організаторів йшлося про те, що вони змушені прибрати деякі вказівники та банери через шквальний вітер, але заспокоїли, тим, що завтра працюватиме більше волонтерів, які допомагатимуть у стартовому містечку.

Питання одягу постало більш гостро, але одягати на себе все підряд і бігти як капуста не хотілося.

Сенсу шукати спортивні магазини в районі, де ми зупинилися теж не було, тому вирішив бігти як і планував у трусах і майці з нарукавниками. Допомогти і зігріти мав фіналгон, але захистити від пронизливого вітру йому не судилося. Особливо у стартовій зоні під час очікування і на мостах, коли буревій пронизував тіло наскрізь.

Транспорт

Марафон розпочинається у всіх по-різному: у когось із стартовим пострілом, у когось із вранішнім пробудженям, а у декого ще із суботнім складанням речей. У мене ж він починається, після того як зустрінеш на вулиці першого марафонця, який також, не поспішаючи, прямує на старт. Спускаєшся на станцію метро, а там уже хтось сидить із марафонським рюкзаком, через хвилину спускається ще один учасник, за ним ще один, а потім приходить потяг, у якому ще пів вагона марафонців.

Старт був на Стейтен-Айленд — острові, на який не так легко добиратися. Організатори ще влітку запропонували декілька способів транспортування на вибір, і таке враження, що спланували і розрахували весь передстартовий ранок до секунди.

Від учасників вимагалось лише влитися у загальний потік, а далі уже по накатаній: паромом до острова, пройтися до автобуса, доїхати до Fort Wadsworth і знайти своє стартове селище по кольору.

І уже безпосередньо на місці все також чітко сплановано. Великі інформаційні табло нагадують, коли потрібно здати речі в камеру схову, щоб їх потім транспортували на фініш, і коли потрібно пройти у стартову зону, щоб розпочати дистанцію зі своєю хвилею.

Дистанція

Траса марафону проходить через усі 5 округів Нью-Йорка, чи як їх тут називають — Five Boroughs: Стейтен-Айленд, Бруклін, Бронкс, Квінс і звісно Манхеттен із фінішем у Централ Парку. Перед стартом дуже лякали затяжні підйоми і спуски на мостах.

Здавалося, що після перших двох кілометрів під гору уже не буде сил бігти далі, але адреналін, який жене тебе протягом усього маршруту нівелює будь-які його нерівності.


Насправді для мене цей марафон поділився на дві половини. Здавалось, що перша частина, поки я ще не дуже замерз, тривала надто довго, хоча кілометр за кілометром годинник показував потрібний час.

А друга половина пролетіла майже непомітно. Після того як стало зрозуміло, що бігти на запланований час уже не виходить, починаєш просто насолоджуватися подією. І здається нещодавно була відмітка у 25 км, а ти уже вбігаєш у Централ парк і розумієш, що залишилось бігти всього нічого.

Підтримка

«Для мене марафон починається, після того як зустрінеш на вулиці першого марафонця, який також, не поспішаючи, прямує на старт».

Таке враження, що подивитися на світову еліту і підтримати звичайних любителів вийшло майже все місто. Глядачів не було лише на мостах – підозрюю, що їх просто здуло вітром. Але найбільше хочеться відзначити два моменти. Одразу було помітно, що майже всі волонтери на дистанції це також бігуни. Ще ніколи я не чув стільки підтримки саме від волонтерів. На пунктах харчування вони роздавали водичку і водночас знали, що сказати кожному, хто до них підбігав.

І звісно нічого не зрівняється з підтримкою близьких людей. Під час попередніх марафонів я відчував величезний приплив емоцій, коли хтось із учасників поруч зустрічав знайомих на дистанції і мріяв, що колись опиниться на їхньому місці. Саме в Нью-Йорку я знав, що мене чекатимуть на дистанції. Той стан тотальної ейфорії, який у мене був після того, як я почув вигуки “Віталік! Віталік!” неможливо передати словами.

До того моменту я уже був повністю знесилиней і ледви сунувся Централ парком, і в одну мить десь знайшлися приховані резерви, вітер стих і дорога попереду розрівнялася. Решту дистанції тебе уже несе, як на крилах.

Фініш

До фінішу лишався кілометр, а можливо і два чи більше. З прапором у руках і неймовірним зарядом відстань уже не відчувалася. Після закінчення дистанції хотілося бігти далі, хотілось оббігти Централ Парк й знову повернутись на те місце, де мене чекають, і так знову, і знову, і знову.

Замість висновку

Не думаю, що Нью-Йоркський марафон потребує якоїсь реклами чи рекомендації. Кожен бігун чи марафонець повинен хотіти рано чи пізно взяти участь у ньому.

Написати про цей марафон можна ще дуже багато чого, але насправді краще один раз пробігти ніж декілька раз прочитати.

Можливо, вам буде цікаво: як потрапити на марафон в Нью-Йорку та інші мейджори, а також корисні лайфхаки для тих, хто збирається бігти цей марафон.

Фото автора та tcsnycmarathon.org.