Михайло Іванов: «Кросівки для марафону я забув, коли збирався в лазню…»
Бігати я почав рано, років у 14. Ніколи не займався спортом професійно, бігав кілька разів на тиждень для задоволення. «З номером» вперше стартував на Московському марафоні 4 роки тому, пробіг 10 верст (10,6 км — прим. ред.).
Перший мій повний марафон відбувся у Києві. Чудово пам’ятаю той забіг: сонячний ранок, чудова траса.
Марафони бігав у Берліні та Москві. У Москві пробіг у шкарпетках — забув кросівки, але взяв речі для лазні. Перші 10 км біг у своїх звичайних черевиках і швидко натер ноги. Зняв їх і добіг дистанцію босоніж.
У тріатлон потрапив завдяки Олегу Тинькову та його книзі. Відразу поїхав на тренувальний збір до Іспанії.
Зараз я займаюся з тренером з Нідерландів (GuidaBass), який працює зі збірною цієї країни. Він складає плани тренувань, я надсилаю цифрові звіти. У нас із ним досить високий рівень комунікації.
У тріатлоні, як і в бізнесі, дуже важливо розрахувати свої сили на кілька кроків уперед. У мене за сезон один або максимум два важливі старти, і це головна мета, до якої треба дійти на піку форми. Інші старти класом нижчі. Відповідно до цього тренер будує графік тренувань, щоб підвести до головних стартів. Це цікава методологія планування і вона схожа на те, як ми ведемо бізнес.
Перший Ironman я здолав в Австрії у 2012 році за 10:24 (норматив КМС). Цього року в Боулдері був другий — 10:00 (десятий у своїй віковій категорії).
У планах у мене Ironman у Тахо, потім, звісно, відібратися на Кону. Але це має бути природний процес, тобто 10 000 годин тренувань, і ви гарантовано там. Не розумію тих, хто хоче потрапити до Кону після року тренувань, жертвуючи всім. Підготовка вимагає часу та завзятості. Тріатлон дуже вимогливий вид спорту, тренування займають від 10 до 20 годин на тиждень.
Марія, дружина Михайла: «Ironman — не просто захоплення, це стиль життя. Він визначає, що ти їси, коли лягаєш, з ким спілкуєшся. Під час підготовки потрібна толерантність з обох сторін. Міша планує день так, щоб не страждала родина. Починає тренування рано-вранці і повертається, коли ми прокидаємося. Якщо не бачиш процес — не розумієш навіщо це все потрібно. Дружина залізної людини має перебувати разом із чоловіком на дистанції.
На старті в Боулдері я мала подати Міші сольовий розчин, але організатори помилилися і вказали мені не той напрямок. Він зненацька побіг в інший бік, а я стояла і не розуміла, що тепер робити. Потім намагалася наздогнати, бігла з пляшкою, але вже було пізно…»
Мені здається, найкраща мотивація для новачка — реєстрація на змагання. Не важливий результат, головне отримати насолоду від процесу. Захоплююсь учасниками, наприклад, 1939 року народження на стартах. Яка ще мотивація потрібна?
Тут у Боулдері забіг на 10 км збирає понад 50 000 осіб (при населенні міста 100 тисяч — прим. ред.). Лише старт учасників триває 2,5 години. Думаю, скоро й у нас буде така ж кількість людей на змаганнях, процес уже триває. Попереду ще дуже довге життя, яке ми самі наповнюємо змістом та подіями.
Фотографії: slon.ru, the-village.ru, фейсбук-сторінка Михайла
