Мілан Мілетич про цілі та мотивацію: «Люди забувають, що спорт — це здоров’я»

Мілан Мілетич — в минулому професійний велогонщик, а тепер тренер, ультрамарафонець, скайранер та співзасновник бігового табору Unity Run Camp. Він критичний щодо необдуманого слідування новим трендам: на зростанні популярності бігу робиться величезний бізнес, і щоб морально вціліти в гонитві за «лайками» слід дотримуватися кількох ключових правил.

Ваша мета – якість, а не кількість

Мого досвіду достатньо, щоб мотивувати людей НЕ бігти повний марафон. Чому? Багато хто купує книгу Крістофера Макдугала «Народжені бігати» і після прочитання вірить, що може досягнути в бігу неймовірних висот… І я багато в чому не згоден з автором — кожен із нас індивідуальний і те, що дано одному, не під силу іншому. Особливо враховуючи, що йдеться про бігунів-аматорів.

Кожна людина має одну з трьох статур: ектоморф, мезоморф та ендоморф. Це визначає до яких навантажень він схильний, а які будуть для нього важкі та травматичні. Один біжить марафон, для іншого добре підійде спринт і середні дистації, а третій взагалі може штовхати ядро, наприклад. Тому не можна давати однакові рекомендації всім.

Люди забувають, що спорт — це здоров’я, а тіло має бути функціональним. І в гонитві за кілометражем втрачають якість.

Вони вважають себе героями, коли ледь чи не без підготовки вибігають марафон з 6 годин. При цьому не можуть здолати 10 км за 40 хвилин. А далі женуться за новими стартами: тріатлони, ультрамарафони…

Ставте адекватні цілі та правильно готуйтеся до змагань

Йдіть до своєї мети неспішно, крок за кроком. Не ходіть у бігові спільноти та не звертайтеся до тренерів, які обіцяють зробити з вас півмарафонця за короткий час.

Спортсмен повинен мати три цілі:

1. Закінчити сезон без травм. Якщо бігові травми все-таки були, значить, тренувальний процес був побудований недостатньо якісно.
2. Завершити сезон повним натхнення для нових стартів.
3. Фінішувати на кожному змаганні з усмішкою.

Для досягнення цих пунктів працюйте з добрим тренером. Я поділяю тренерів на дві категорії: перші працюють за гроші, другі — для людей.

Поясню на прикладі. Якось мене запросили на тренування одного бігового клубу. Після 10 хвилин пробіжки я зрозумів, що майже всі бігуни дихають лише через ніс. Коли я їм пояснив, що абсолютно нормально дихати ротом, вони запитали свого тренера чому той не розповів їм про це. Відповідь була геніальною: «А ви не питали!».

Травми — це результат неправильно побудованого тренувального процесу

Думаю, неправильно вважати, що у бігу є травми, у прямому значенні цього слова. Травма це, наприклад, коли впав і зламав ногу.

У бігу зазвичай трапляються сильні запалення, які у 90% випадках спричинені перевантаженнями. Перевантаження виникають, коли за дуже короткий період зростає об’єм та інтенсивність тренувань.

Багато хто не знає, як має виглядати нормальний тренувальний процес і як взагалі правильно добре розпочати. Кожен має свій потенціал і свою генетичну схильність. Навіщо змушувати людину бігти марафон та ризикувати здоров’ям, якщо вона може комфортно та дуже швидко пробігти 1500 метрів?

Одна з головних умов уникнення травм — відпочинок. Але любителі не вміють відпочивати.

Коли вони втягуються в біговий рух, їм стає критично важливим не випадати з нього. Тренувальний процес в їхніх очах короткий і для відновлення їм потрібний лише тиждень, а то й кілька днів. Це помилка.

Не всі блогери — експерти

Ще одна проблема — дуже багато любителів, які просто вміють цікаво писати. Вони не тренери і часто дають погані поради. Вони не заглиблюються в основи науки, лише викладають свій особистий досвід. Звісно, є блогери, чия медична освіта допомагає їм професійно розповідати про біг та фізіологію. Їх можна і треба слухати.

Перший принцип тренувального процесу — індивідуальність. Те, що працює для одного, не працюватиме для іншого.

Блогери розповідають про правильну техніку бігу. Та її не існує! У кожної людини різна біомеханіка і одна й та сама техніка бігу здебільшого не підходить для переважної більшості. Ось, наприклад, на Полу Редкліфф погляньте!

Пола Редкліфф — чинна рекордсменка світу в марафоні з 13 жовтня 2002 року.

Або є люди, які бігають по 20 км щодня, їдять 2 фініки на добу, і активно розповідають про це у фейсбуках та інстаграмах — їхні підписники у захваті від них: «От молодець, я теж так хочу!»

Насправді вони подають поганий приклад. Завтра комусь спаде на думку повторити це. Але він не пробіжить і 10 км і впаде від виснаження.

Якщо ви маєте хоча б 100 підписників, ви повинні розуміти, що у вас велика відповідальність перед цими людьми.

Не треба сліпо слідувати за біговими спільнотами. Бігова компанія — це чудово і я не кажу про те, щоб бути самітником.

Але у кожної людини є своя власна мета в бігу. А спільноти плавно нав’язують нам готові штампи: схуднути, бігти красиво, купити більше одягу, пробігти марафон тощо. Це проекція сучасного капіталістичного світу на бігове середовище: установки «жити швидко», «багато заробляти» та «багато витрачати», тут куються прагнення на кшталт «пробігти десять марафонів за два роки» або «стати Iron Man якнайшвидше».

Записав: Кирило Єсін
Переклад українською: Наталя Сколоздра
Фото: unitycamp.com, fb.com.