Рівно в середині листопада в середземноморській Валенсії наш друг Жора Леонтьєв подолав свій перший марафон (його результат 3:58:41), а потім на наше прохання розповів історію свого знайомства з бігом і про відкриття, які він зробив завдяки цьому захопленню.
Читачеві може здатися, що це типова історія захоплення бігом: спочатку не відбувається нічого, перші тренування через силу та мікротравми, а потім, перемотуючи час у прискореному режимі, ми бачимо значні зміни у способі життя людини.
Можливо так і є. Ймовірно також, що хтось впізнає у цій історії себе, а хтось отримає додаткову мотивацію занять спортом. Ми наводимо нашу розмову із Жорою у форматі особистої розповіді.
З чого все почалося і звідки взялась рішучість пробігти перший марафон
Бігати я почав цього року через банальну причину: новорічну обіцянку. На першу пробіжку вийшов 1 січня цього року, пробіг 1.8 км, після чого почало дуже сильно боліти коліно і додому довелося шкандибати. Але вже через день я спробував ще раз і вдалося пробігти майже вдвічі більше. Та й коліно наприкінці не боліло. А наступного дня я пробіг уже 6 км: найбільшу дистанцію за все життя до того. Через місяць я подужав перші 10 км.
Це був перший раз коли я оббіг Tiergarten. Моїм натхненням були друзі Катя та Паша Уварови: вони обоє бігають дуже довгі дистанції, обоє мають кілька марафонів за плечима, і взагалі вони чудові.
Моїм першим змагальним забігом був Берлінський півмарафон. У ньому я взяв участь абсолютно випадково: подруга моєї дружини мала бігти зі своїм бойфрендом, але той пошкодив собі палець на тренуванні. Вони чули, що я почав бігати і вже бігаю більше 10 км, і запропонували мені бути заміною.
Так я пробіг свій перший півмарафон за 2:09:08 з номером з ім’ям “Кріс”. Після цього був Berlin Big 25 і Berlin StadtLauf, на якому я нарешті пробіг півмарафон швидше ніж за 2 години, за 1:52:23. Після півмарафону вирішив, що марафону бути. Вибирав між Валенсією, Стамбулом та Афінами. Вирішив їхати до Валенсії, бо в мене друг і колишній співробітник Хав’єр звідти родом. Він дуже багато розповідав про те, як у Валенсії чудово, про людей, про кухню. Ось я й надихнувся.
Мотивація та цілі
Бігати мені просто подобається. У певному сенсі біг — це як медитація. Наприклад, зараз я бігаю без навушників. Просто відпускаю думки і намагаюся ні на чому не фокусуватися. Виходить така собі ментальна розрядка. Найбільш незабутньою пробіжкою була та, коли я пробіг 10 км вдруге в житті.
Зазвичай я бігаю вечорами, після роботи. Тоді на вулиці була хуртовина, але я вирішив попри все вийти на пробіжку. І не пошкодував: на вулиці ні душі, у парку зграями розбігаються кролики та лисиці (мабуть, виповзли насолодитися тим, що людей немає). Прибіг із кучугурою на голові.
А кілька місяців тому ми з дружиною та друзями були у відпустці у Штатах. Так вийшло, що на цей час також припали одні з найінтенсивніших тренувань перед марафоном. Було досить весело поєднувати відпустку з тренуваннями. Особливо коли ми поїхали на тиждень у роад-тріп по заповідниках на Західному узбережжі.
Just running the Death Valley, no biggie 8) #notjustdeserts #wellokaythisoneonlyhasdeserts A photo posted by George Leontiev (@folone) on
Це був місяць, за який я встиг побігати у найбільшій кількості різних місць: від півночі Великобританії до Нью-Йорка, Сен Луїса, Долини Смерті, резервації Навахо, національними заповідниками, пагорбами Сан-Франциско та набережною Чикаго.
Перед стартом
Мій особливий ритуал — добре виспатись. До Валенсії я добирався весь день: з Берліна немає прямих перельотів, довелося летіти до Мадрида, звідти їхати дві години поїздом. Весь час у літаку та в поїзді я спав.
За тиждень до марафону за Пашиною порадою посидів на марафонській дієті, але, тим не менше, стіна була, і ох яка висока.
Зробити 42 км 195 м
Не просто. Кажуть, що марафон почитається після 30-го кілометра — цілком погоджуюся.
Я задоволений результатом: з тим, як складно біглися кілометри між 35-м та 39-м, і мені здавалося, що не зможу пробігти швидше за 4 години. Але якось вийшло. Наскільки я розумію, наступні марафони будуть не простішими, тож варто звикати, напевно.
За хвилин 5 після фінішу я думав: «більше ніколи». Але потім відразу: «окей, наступної осені ще раз».
Тепер абсолютно інакше бачаться люди, які пробігли марафон: у кожному знайомому, який це зробив, тепер бачиться уявний стрижень, який не дав йому здатися і зійти з дистанції.
Певна річ, не тільки марафонці — міцні хлопці, але мені здається, що якщо людина пробігла марафон, про її силу волі можна зробити деякі висновки. І не тільки тому, що ця людина пробігла 42 км, а й тому, що вона до цього місяцями дотримувалась непростого режиму тренувань, йшла на жертви заради цих тренувань в особистому та професійному житті. Марафонці круті, і мені дуже приємно тепер бути одним із них.
Ще поділюся смішною історією з марафону. Організатори помилково на моєму нагрудному номері надрукували ім’я моєї дружини Вікторії, яка цього дня бігла 10 км. Всі інші дані були зареєстровані на моє ім’я, крім нагрудного номера. Підтримка глядачів у цьому марафоні була дуже потужна. Тож протягом майже 4 годин натовп глядачів підбадьорював мене не інакше, як «Vamos Victoria!» («Давай, Вікторіє!»).
Що далі?
Наступного тижня нічого не робитиму.
Вже зареєструвався на Берлінський півмарафон (той, що був моїм першим офіційним забігом) цього разу під своїм ім’ям. Реєстрацію на Берлінський марафон я, на жаль, пропустив (сам шокований, що її закрили ще в жовтні).
Марафону наступного року точно бути, але якому — поки що не вирішив. Дуже хотів би пробігти Нью-Йорк чи Чикаго, але там лотереї. Глянемо, як вийде. Айронмен звучить дуже захоплююче, але мені здається у мене сил поки що не вистачить.
Намагатимуся наступного року зробити олімпійську дистанцію: треба з чогось починати. А там, дивись, і до айронмена за кілька років дійду.
Висновки, які я зробив для себе перед першим марафоном
1) Бігати за програмою, яка чергує легкі пробіжки, динамічні вокраути (на зразок фартлеків) і тривалі. Наприклад, я чув, що в Nike Running App є чудові програми для різних рівнів бігунів, для підготовки на різні дистанції.
Якщо у вас є Garmin, у їхньому додатку Garmin Connect теж є програми підготовки. Я користувався Strava (здебільшого через те, що більшість моїх співробітників користуються цією програмою), але їхні програми доступні лише платним акаунтам.
2) Не варто бігати з травмами, краще почекати поки загояться. Та й взагалі, не виснажувати себе до стану напівсмерті. Ну, тобто, якщо почуваєшся чудово і за планом фартлеки, ганяй як божевільний. Але якщо самопочуття таке собі, за планом опціональна легка пробіжка, то take it easy.
3) Марафон за рік — це реально. Але! Всі люди різні. Мені пощастило з тим, що у мене міцні зв’язки, наприклад. Я знаю людей, які фізично не зможуть пробігти таку дистанцію за рік тренувань просто тому, що не так пощастило із фізіологією.
Проте зв’язки зміцнюються, м’язи качаються, а жир спалюється. Щоразу, коли я не впевнений, чи зможу пробігти дистанцію, я нагадую собі, що моя перша пробіжка була менше двох кілометрів, і що після неї я насилу дошкутильгав додому. Потрібно тільки запастися терпінням, і все вийде.
