Марафон у Познані: високий рівень організації за помірну ціну

Марафон у Познані проводять уже 16 років. Траса в одне коло проходить практично по всьому місту. Старт та фініш розташовані в самому центрі на міській площі, чим і пояснюється перепад висот на дистанції: центральна частина у старовинних європейських містах завжди знаходиться на височині.

Цього року через кризу в країні було обрано польські старти з метою заощадити та вивчити наших сусідів щодо якості марафонів. Це був третій виїзд до Познані, до цього я стартував у Кракові та навесні цього року у Варшаві.

Стартовий внесок помірний, якщо не сказати дармовий — реєстрація в Познані аналогічна за ціною з Київським марафоном, при цьому у стартовому пакеті опинилися: тканинний рюкзак, чудова бігова футболка, на фініші медаль, пластикова фляга для тривалих тренувань, багаторазовий чіп, дві пляшки сидру, томатний сік, якісь браслети, велика книга-путівник марафону та інша паперова реклама.

Собівартість пакету тягнула на три реєстрації, тому всім, кому важливий значний стартовий пакет, рекомендую наступного року планувати виїзди до Польщі.

За місяць до старту

Навесні у Варшаві мені нормально пробігти не вдалося, хоч траса та погода були просто чудові. Сталося це частково через самовпевнену дурість, частково через отруєння, але на тридцятому кілометрі я вирішив «дотрусити» до фінішу. У підсумку 3:05 та надії на осінь.

За збігом обставин у вигляді отриманої річної євровізи, я зареєструвався на марафон у Познані і до заздалегідь написаного тренером плану додав об’єм: кілька відновлювальних кросів по 10-12 км, що в підсумку на піку підготовки давало 105-110 кілометрів на тиждень.

Також ідеально склався календар попередніх тестових стартів, які показували рівень підготовки. Почалося все з третього місця у забігу «З вірою в серце» на 1600 м, за півгодини до якого я фінішував на дистанції чотири кілометри з результатом 13:45. За два тижні до головного старту осені відбувся «Київський півмарафон», місце на подіумі в естафеті 2х21 км з результатом 1:24:49. І за тиждень до старту пробіг на «Білоцерківському марафоні» тестові 10 км із результатом 37:48 та новим особистим рекордом.

Годинник показував середній пейс 3:46 на км, що за всіма підрахунками гарантувало результат на марафоні із трьох годин.

Напередодні марафону

У Познань ми виїхали в п’ятницю ввечері з великими пригодами, половина бігової команди, і наші хлопці, які поїхали підтримувати бігунів, спізнилися на потяг «Київ-Ковель» і після спроб нас наздогнати на таксі, поїхали на маршрутці. З Ковеля вночі ми виїхали до Познані.

Приїхавши до міста та зручно розташувавшись у своїй квартирі, сходили на Експо. Поміряли рівень жиру в організмі, дотрималися інших традиційних моціонів, потім пройшлися містом. Познань виявився приємним європейським містом із старовинним центром, фортецею, річкою та торговими площами.

Після прогулянки спалося так міцно, що вранці прокинулися за півтори години до старту. Жили ми за п’ять хвилин ходьби від стартових воріт, тому швидко здали речі в камеру схову і вийшли на вулицю. Термометр показував -2C і я вдягнув усе, що тільки можна: термобілизна, рукавички, теплі навушники. Постійно трусив, але розтягуватися на холоді не наважився.

З моїм другом Ванею ми стояли практично перед стартовими ворітьми, метрів за десять від еліти, але він за хвилину до залпу просунувся в першу лінію, плануючи бігти марафон на результат 2:40.

У мене плани були скромнішими: перший км традиційно повільний, перша п’ятірка повільніша — 4:20/км, до 15-го км спокійно і розслаблено, не швидше за 4:15/км, далі трохи прискоритися, і після 28-го км — максимальне прискорення скільки вистачить сил. Традиційно сил на цю частину вистачає, та і я відпрацьовував цю тактику на тривалих тренуваннях.

Отже, постріл, натовп неохоче рушив у єдиному пориві, за такої температури особливого пориву не трапилося, перший кілометр 4:38 і вперше за багато років пейсмейкер, що біжить на три години, не обігнав і не побіг зі старту з 4 хв/км.

Я відразу відпустив велику групу на 3 години, і знайшов компанію трохи повільнішу. Зручно влаштувався за ними і періодично заплющував очі, намагався відключати свідомість від того, що відбувається на трасі, включався тільки коли годинник повідомляв час на кілометрах.

Воду я пив на кожному пункті харчування та біг легко і розслаблено, періодично хотілося навіть співати. Після 5-го км зняв термобілизну, а після десятого і рукавички. Десь у районі 17-го км ми наздогнали велику групу (приблизно 100 людей), що бігли на 3 години з офіційним пейсмейкером. Вирішив дістатися до них і зануритись в сам натовп, за змоги протриматися так до 30 км, але планам не судилося здійснитися.

Вже через 2 км зрозумів, що бігти в такому колективі непросто: більшість уже важко тримали темп, багато хто стогнав і сопів.

Метрів за сто попереду побачив ще одну групу, яка, як мені здалося, вела дівчину на результат. Наздогнав їх і цілком комфортно біг до 28 км. Темп у цей час був у діапазоні 4:09-4:15, при цьому стало вельми помітним відставання GPS-годинника від офіційних позначок марафону. Напівмарафон годинник показав через 1:28:24 після старту, хоча за позначками 1:29:30.

Мене це цілком влаштовувало, відчуття легкої прогулянки трималося до 28-го км, а звідти вирішив втекти від своєї групи і почував себе цілком впевнено, фінішний спринт мав вдатися.

На 30-му кілометрі за годинником було 2:05.28. На 35-му км помітив архітектурну споруду з картону у вигляді цегляної стіни, за задумом уболівальників її треба було пробігти наскрізь, щоб подолати цю саму стіну на марафоні.

Якимось чином постійно пробігав повз музичний гурт у чорних церковних балахонах, який грав хіти AC/DC. Здалося, що вони таємно рухалися маршрутом і підтримували мене таким музичним супроводом. Все це додавало сил і змушувало забути про втому.

А тим часом 35 км — 2:26.16 на годиннику. За кілька кілометрів зустрів Олексія, який спеціально поїхав із нами у групі підтримки. Він пробіг зі мною кілька хвилин, підбадьорюючи та відволікаючи розмовами.

Непомітно я вбіг на стадіон. Маршрут проходив прямо футбольним полем, дбайливо застеленим якимсь м’яким покриттям. Не найкраще рішення організаторів, оскільки ноги потопали як на килимі і швидкості це не додавало. До того ж дах стадіону повністю закривав сонце і стало прохолодно, хоч і красиво.

З 39-го км став відчувати втому, але крики підтримки не давали знижувати швидкість, починалося найцікавіше. Зрозумів, що з 3-х годин вибігаю, але наскільки? Годинник показав 2:46:58, а позначка 40 км стояла набагато далі і час біля неї був 2:48.53. Залишалося кілька кілометрів, а інтрига зберігалася.

Ноги стали важкими. Чим ближче до фінішу, тим голосніше чути підтримку вболівальників, їх стало ще більше на дистанції. І ось годинник пропищав 42 км — це 2:55:20, але де ж фінішний ствір?

Раптом траса повернула праворуч на територію місцевого ВДНГ, і десь попереду з’явився фініш! Я рвонув, шум натовпу, синя килимова доріжка і 2:57:54 на годиннику — це, звичайно, не 2:56 і тим більше не 2:55, але особистий рекорд.

Віддихався, зрозумів, що сили ще є. Всі інші учасники нашої команди пробігли з особистими рекордами і були щасливі.

Висновки

По-перше, перед марафоном потрібно завжди адекватно оцінювати свої можливості, виходячи з тестових забігів напередодні та не сподіватися на «а раптом». Звичайно, може статися чудо під час марафону, але це плюс-мінус хвилина на фініші.

По-друге, завжди потрібно розуміти, що й навіщо ви робите на тренуваннях. Не бійтеся вивчати, питати, розуміти процеси, що відбуваються під час тренувань та на самому марафоні. Вчіться вчитися; сумнівайтеся, вивчаючи. Кожна людина індивідуальна, і результати від тренувань унікальні, не бійтеся пізнавати себе.

Всім вдалих стартів, нових знань та особистих рекордів!