Выберите язык:

Огляд книги Даніеля Лібермана EXERCISED: Why Something We Never Evolved to Do Is Healthy and Rewarding

Хто ми насправді — народжені бігати чи народжені сидіти? І чому так важко змусити себе рухатися? Ці питання ставить гарвардський учений Даніель Ліберман у своїй новій книзі.

Читать эту статью на русском


Ногибоги – краудфандинг-проект, створений для популяризації бігу. І цей пост став можливий завдяки нашим патронамRoman Gomolko, Kostia Shchukin, Nataliya Tuzova, Валерий Демченко, Андрей Товстик. Величезне спасибі!


Даніель Ліберман
Книга вийшла в світ 5 січня 2021 у видавництві Pantheon Books. Мова видання: англійська

Даніель Ліберман — яскрава фігура, професор антропології Гарвардського університету, відомий своїми захопливими книгами про еволюцію людини.

Ця книга — свого роду продовження його попередньої роботи про еволюцію людського тіла — The Story of the Human Body: Evolution, Health, and Disease. У новій книзі Ліберман розглядає фізичну активність з антропологічного погляду, роблячи висновки на основі даних, отриманих з розкопок, а також під час досліджень тих небагатьох племен мисливців-збирачів, які ще залишилися на нашій планеті.

Даніель Ліберман
Один з напрямків досліджень Лібермана — еволюція бігу. Він активно вивчав будову стопи людини і отримав прізвисько «Босий професор». Фото: NY Times

Чому так важко змусити себе зайнятися спортом?

Рух заради руху — феномен сучасного життя, де фізична активність вже не є обов’язковою умовою виживання, а комфорт і зручність давно стали пріоритетом. Ми хочемо лежати на м’якому дивані або сидіти в зручному кріслі і їсти солодку і жирну їжу.

З погляду науки ми діємо собі на шкоду, тому що такий підхід значно збільшує наш ризик заробити різні хронічні захворювання. Однак з погляду еволюції ми діємо собі на благо і значно збільшуємо свої шанси на репродуктивний успіх.

Вся наша людська природа противиться необхідності витрачати дорогоцінну енергію на фізичне навантаження, тому що єдине, що має сенс з точки зору еволюції — це репродуктивний успіх. Енергія, витрачена на спорт, це енергія, яка не витрачена на репродукцію.

Тому, незважаючи на те, що заняття спортом приносять величезну користь розуму і тілу, вони вимагають подолання глибокого природного інстинкту за всяку ціну уникати дискомфорту і витрати калорій.

Наша природа вимагає від нас залишатися в спокої стільки, скільки можна.

Однак живучи в комфорті сучасного світу з доступом до їжі 24/7 і відсутністю необхідності багатогодинної активності для збору плодів, коренів, ягід чи полювання, і проводячи велику частину часу в нерухомому стані, дотримання цього древньому інстинкту працює проти нас.

Потураючи нашій природі в умовах сучасного життя, ми збільшуємо свої шанси на швидке фізичне і розумове старіння, стаємо більш вразливими до багатьох хвороб цивілізації — діабету 2 типу, підвищеного тиску, ожиріння, серцево-судинних захворювань тощо.

Інакше кажучи, з погляду еволюції ми запрограмовані на максимальне збереження енергії. В ході природного відбору людський організм розвивався таким чином, щоб витрачати обмежену кількість енергії на нерепродуктивні функції, зокрема й фізичну активність.

Енергія — лімітований ресурс, який можна скерувати всього на кілька ключових напрямків: ріст/зміцнення, і не скеровувати на ушкодження чи мутації, запас енергії на чорний день, репродукцію і фізичну активність. З погляду еволюції фізична активність — найменш пріоритетний фактор, що пояснює нашу лінь і необхідність перевершення себе, щоб рухатися.

Природний відбір завжди перешкоджає поведінці, яке зменшує шанси репродуктивного успіху, тому лінь є нічим іншим як древнім інстинктом.

Лінь — це нормально і природно, і не варто рвати на собі волосся, якщо вам хочеться зависнути в фейсбуці, а не зав’язувати кросівки і відправлятися на пробіжку. У цьому випадку ви намагаєтеся подолати мільйони років еволюції, тому не дивуйтеся, якщо сила тяжіння дивана виявиться сильнішою.

Даниель Либерман
«Коли я прокидаюся вранці, щоб вийти на пробіжку, на вулиці часто холодно і бридко. І у мене немає ні найменшого бажання рухатися. Доводиться буквально змушувати себе вийти за двері», — зізнається Ліберман (наша людина!). Фото: Harvard University

Будь-яка форма фізичної активності, чи то простий підйом сходами, заняття у фітнес-клубі, чи бігові тренування, сприймається нашим мозком як втрата дорогоцінних і важко здобутих калорій, і нам потрібне вольове зусилля, щоб подолати природну інерцію.

То що, шансів перемогти свою природу немає?

На щастя, регулярна фізична активність сприяє виробленню мозком цілого коктейлю субстанцій, які поліпшують самопочуття і настрій — допаміну, серотоніну, норадреналіну, глутаміну, ГАМК, нейротропного фактора та інших, що дозволяє відчувати піднесення і задоволення після виконаної роботи.

Пізніше рецептори мозку, які реагують на викид цих гормонів і субстанцій, стають більш сприйнятливі, і нам стає легше отримувати радість від руху.

Якщо ми раптом з якоїсь причини не можемо відправитися на пробіжку, ці ж рецептори, які вимагають свою регулярну дозу, і роблять нас нестерпними для оточуючих.

Однак у людей, які ведуть пасивний спосіб життя, кількість подібних рецепторів обмежена, тому вони не тільки несприйнятливі до радості від фізичних навантажень, але і відчувають прямо протилежний ефект.

Проте, хороша новина полягає в тому, що при регулярних фізичних навантаженнях мозок адаптується, формуються нові рецептори, і людина починає відчувати радість і задоволення від руху.

Чи народжені ми для бігу?

Одна з ключових тез книги полягає в тому, що апріорі людина не була народжена бігати, але еволюціонувала в сторону фізичної активності через просту необхідність виживання. Основною формою руху була ходьба, а згодом повільний і тривалий біг.

Так, звичайний мисливець-збирач, наприклад, з найдавнішого племені Хадза в північній частині Танзанії, щодня проходить 10 км (жінки) і 14 км (чоловіки) не в якості тренувань, а просто виконуючи звичайні щоденні справи.

Даніель Ліберман
Хадза роблять в середньому 20 тисяч кроків щодня, що вдвічі більше, ніж рекомендована доза 10 тисяч кроків для населення в пост-індустріальних країнах

Продовжуючи тему своєї попередньої книги про фізіологічні адаптації в процесі еволюції, Ліберман докладно розглядає біг і його вплив на анатомічну будову людини та інших тварин, пристосованих до бігу.

Так, наприклад, коні і люди мають шийну або потиличну зв’язку, яка кріпиться переднім кінцем до потиличної кістки, а заднім до остистого відростка останнього шийного хребця. Роль потиличної зв’язки — фіксація голови під час бігу. Ранні гомініни не мали такої зв’язки, в той час як у Homo sapiens і ранніх представників видів роду Homo така адаптація вже присутня.

Всі тварини, пристосовані до бігу, від кенгуру до оленя і людини, також мають ноги з довгими пружинистими сухожиллями, в той час як у наших безпосередніх родичів, людиноподібних мавп, вони короткі. Це означає, що люди здобули адаптацію типу ахіллового сухожилля значно пізніше, щоб мати переваги в бігу.

Крім довгих ніг, ми також відрізняємося унікальною здатністю пітніти рясно і по всьому тілу. У той час як більшість тварин пітніє за допомогою язика, люди пітніють по всій поверхні тіла, перетворюючи себе в один величезний і мокрий язик. У світі тварин людина — чемпіон за здатністю пітніти.

І це ще не все: серце людини качає 4-6 літрів крові на хвилину, в той час як об’єм перекачування крові у бігуна збільшується в 5 разів! Під час бігу серце качає в середньому 20-24 літри крові за хвилину, а серце професійного легкоатлета здатне прокачувати і всі 35 л/хв. Також серце коней, людей та інших тварин, пристосованих до бігу, має об’ємні і еластичні шлуночки, які значно відрізняються від менших, більш товстостінних і жорстких серцевих м’язів у мавп. Така анатомічна адаптація дозволяє людині ефективно прокачувати великі об’єми крові з кожним ударом.

Два мільйони років тому наші предки анатомічно адаптувалися для бігу на довгі дистанції в жарких кліматичних умовах, що дало їм можливість успішно полювати, значно підвищивши доступ до висококалорійної їжі, задовго до винаходу лука, стріл та інших пристосувань для полювання на відстані.

Кому буде цікава книга

Підводячи підсумок, можна сказати, що нова книга Лібермана — справжня знахідка для всіх, хто цікавиться історією розвитку людини і замислюється про ті виклики, які сучасне життя створює для нашої «печерної» біології.

Живучи в сучасних комфортних умовах з тілом і мозком доісторичної людини, ми апріорі запрограмовані на різні випробування, так ніби намагалися би брати участь в гонках Формули-1 на тракторі або залити в бак вашої машини соняшникову олію замість бензину. Ліберман дає детальні рекомендації про те, як протистояти викликам сучасного життя і яка роль фізичної активності в цьому процесі.

Що ще почитати:

РОЗПОВІСТИ ДРУЗЯМ
Підпишіться на розсилку з порадами та статтями про біг

Головна сторінка

Підпишіться на нашу розсилку.
Ми не спамимо і надсилаємо лише корисне