Пий і біжи! Як вигадана студентами розвага стала популярною у всьому світі

Друзі, ми запустили донати: якщо вам подобається те, що ми робимо, ви можете підтримати нас на Патреоні. Так ми зможемо готувати для вас ще більше цікавих і корисних матеріалів. Деталі тут.

На сайті beermile.com зареєстровано вже понад 7 тисяч пивних забігів, а у 2014 році в Остіні (штат Техас) відбувся перший чемпіонат світу з «пивної милі».

Формат не одразу став популярним і починався як звичайне університетське захоплення.

«Пивна миля»: початок

Сьогодні учасники Beer Mile тренуються в бігових клубах, університетських і олімпійських командах по всьому світу. А хлопці, які колись придумали цей незвичайний забіг, працюють вчителями, бухгалтерами, IT-керівниками. Словом, це звичайні люди, які цілком можуть виявитися чиїмись сусідами.

Але у 1989 році, однієї туманної серпневої ночі, семеро двадцятирічних канадських бігунів просто хотіли повеселитися.

Вони подружилися ще в школі, разом беручи участь в різних змаганнях — 17-річний Грем Худ, майбутній олімпієць на дистанції 1500 метрів, і 26-річний Келлі Харріс, який тренував кількох хлопців з міської бігової команди.

Грем і Келлі розповіли друзям про свій план: перекинути чотири пива і пробігти чотири кола — пиво, коло, пиво, коло і так далі.

Пропозиція «по пиву на коло» припала до смаку, і «миля» стала головною літньою розвагою.

Діючи за планом, вони притягнули до школи пиво і проникли на територію шкільного стадіону. Схована від сторонніх очей траса виявилася слушним місцем для нічного забігу. На лінії старту кожен учасник поставив перед собою по чотири банки пива. І як тільки стемніло, дійство почалося.

Відкривання, пиво випито залпом, відрижка, біг. Перше коло всі пробігли у чудовому темпі. Спочатку дискомфорт відчувався не так сильно, але після двох чи трьох кіл, пиво і шлунки вже не могли порозумітися між собою. Вони думали, що головною проблемою буде алкоголь, але не тут-то було! Відрижка дещо полегшувала дискомфорт, спричинений вуглекислим газом, але ті, хто не володів цим особливим навиком, відчували себе, як збовтана банка кока-коли.

«Четверте коло набуло розмитих обрисів, ледве вижили» — говорить Харріс. Під кінець забігу вміст його шлунка опинився на землі, але йому вдалося зберегти темп, і він посів третє місце.

Решті така стратегія явно не сподобалася. Позбувшись найскладнішої перешкоди — переповненого шлунку, він забезпечив собі несправедливу перевагу. Саме тієї ночі і з’явилося перше правило: «додаткове коло тому, чиє пиво опинилося зовні».

Стратегія переможця Тома Джонса, якому залишалося ще кілька тижнів до 19-річчя, і він не мав права пити спиртне, була проста: перегнати дію алкоголю. Він показав час 7:30.

«Спочатку зі мною все було гаразд, — каже Джонс, — але через кілька хвилин я не міг йти».

Приятелям довелося відвезти його додому. Всі чудово провели час.

Після закінчення коледжу вирішили зберегти «пивну милю». Будучи студентами університету в Кінгстоні, Йен Фоллас і Роб Оулд зібрали велику кількість прихильників. З 1992 року «пивна миля», яка отримала назву Kingston Classic, чотири роки поспіль проводилася на університетському стадіоні Річардсон в сутінках, щоб не привертати увагу охорони.

Забіги планувалися заздалегідь, щоб участь в них не заважала основним тренуванням.

«Впродовж сезону ми не пили. І тільки після його закінчення злегка дозволяли собі розслабитися; ну, і решту часу більшість з нас вели себе цілком пристойно», — додає Арсено, який більше не п’є пиво через печію.

Правила

Спершу правила забігу просто проговорювали і доповнювали за потреби: жодних соломинок і додаткових отворів. Заборонено використовувати банки пива з широкою шийкою (щоправда, скоро такі банки стали звичайною справою). Заборонено пити на дистанції легке пиво — воно повинно містити не менше 5% алкоголю. Пиво має бути відкрито і випито в спеціально відведеній 10-метровій зоні. Ну і головне — пиво і нічого крім пива.

З новими правилами з’явилися й нові рекорди. У 1993 році Йен Фоллас пробіг «милю» за 6:30.

«Я був у взутті для скейтборду, — каже Майкалак. «Подумав, що це безглузда затія! Просто піду подивитися, а заодно вип’ю пива. Але мене потягнуло, і я рвонув прямо в цих черевиках, після чого мав проблеми зі зв’язками протягом усього осіннього сезону».

Правила забігів були відомі, але їх дотримувалися тільки в декількох канадських університетах, передаючи при безпосередньому спілкуванні та електронною поштою всередині легкоатлетичних спільнот (до появи Google).

Ел Прібаз, неофіційний рекордсмен «пивної милі», дізнався, що подібні змагання все частіше і частіше відбуваються в Канаді і США. Він хотів порівняти результати, але більшість забігів проводилися за імпровізованими правилами: вміст алкоголю сильно варіювався, дехто пив з пластикових стаканів, що дозволяло уникати дії вуглекислого газу.

Тому в 1993 році були написані офіційні правила Кінгстона. У пунктах було вказано, де саме пиво має бути випито, вміст алкоголю, кількість, місткість, штрафне коло тому, кого вирвало, а також обмежувальні заходи щодо тих, хто втручається, а також пропонує попити водички.

Прібаз розіслав правила електронною поштою, закликаючи всіх до єдиних стандартів проведення «пивної милі». У відповідь до нього почали надходити результати забігів, і Прібаз створив сайт «Kingston Beer Mile Homepage», де й опублікував їх.

Кілька років по тому цей сайт помітив Патрік Батлер, випускник факультету комп’ютерних технологій з Коннектикуту. Легкоатлет з дуже хорошими даними, Батлер знайшов своє покликання, вигравши першу «пивну милю» в школі з результатом 9:12 та підсів на цю справу.

На останньому році навчання в університеті Батлер відстежував результати понад сотні «пивних миль» і розміщував їх на невеликому сайті, присвяченому легкій атлетиці, закликаючи проводити забіги виключно за правилами Кінгстона.

Beermile.com став головним джерелом інформації для всіх, хто цікавився випивкою під час забігу. Новачки могли ознайомитися з правилами, а ветерани вносили свої дані і контролювали таблицю лідерів. Свої результати на сайті могли зареєструвати атлети не тільки зі США і Канади, а й інших країн.

З появою Google інформація про пивні забіги та їхніх учасників стала більш доступною.

«На початку 2000-х років, — каже Батлер — я отримував чимало повідомлень від людей, які просили: «Гей, ви можете прибрати моє ім’я? Послухайте, я дійсно пишаюся результатом, але його одразу видно в пошукових системах, а мені на роботу треба влаштуватися».

Рекордсмени

З появою інтернету забіги з пивом стали доступні всім охочим, а участь представників спортивної еліти додала змаганням амбітності.

У 2005 році чемпіон Канади, марафонець Джим Фінлейсон пробіг «милю» в рамках місцевого заходу, що проводив збір коштів. Він вибрав на свій смак 4%-ве пиво «Гіннес» знаючи, що воно не відповідає прийнятим правилам. Його час 5:13, хоча і неофіційний, був вражаючим — це майже на 30 секунд швидше, ніж попередній рекорд. «Я думав, все буде набагато гірше», — сказав Фінлейсон.

У 2012 році Нік Сіммондс, учасник Олімпійських ігор в забігу на 800 метрів, поставив собі питання, чи зміг би він пробігти «пивну милю». Нік вирішив побити чинний на той момент рекорд 5:02 і розмістити відео на YouTube.

«Я намагаюся підвищити популярність легкої атлетики, орієнтуючись на тих, для кого не мають значення мої успіхи на Олімпіаді», — говорить він. «Ми повинні зробити якомога більше для того, щоб привернути увагу до «пивної милі».

Сіммондс здолав всі чотири кола за 5:19 (це американський рекорд, який тримався до Нільсена), але відчував себе потім жахливо.

«Найгірше, коли під час бігу починається відрижка, і ти намагаєшся дихати. Потім схоплює судома, а тобі потрібно бігти далі. Це абсолютно ні на що не схожий біль».

Відео з його рекордом отримало понад 100 000 тисяч переглядів.

Але потім з’явився Джеймс Нільсен. Натхненний досягненням Роджера Банністера, легкоатлета, який подолав 4-хвилинний бар’єр на змаганнях в Оксфорді, Нільсен пробіг «пивну милю» в коледжі за 5:17 і поставив перед собою настільки ж непросту мету: пробігти чотири кола менш ніж за 5 хвилин.

Цілий рік він тренував ноги і шлунок, щоб подолати бар’єр, який став майже таким самим легендарним в певних колах, як рекорд, встановлений свого часу Банністером. І це йому вдалося — 4:57.

На сьогодні чемпіоном «пивної милі» є канадець Corey Bellemore, який пробіг дистанцію за 4:33 у Сан-Франциско.

У чому секрет популярності «пивної милі»

Творцям «пивної милі» навіть в голову не могло прийти, що вигадана заради забави розвага так швидко пошириться і стане сенсацією.

Можливо, популярність забігу — ознака часу. Один з першопрохідців «милі» Маркелл, вважає, що змагання просто досягли своєї критичної маси.

«Навіть звичайним хлопцям цікаво, чи зможуть вони прийти до фінішу. “Миля” вже давно вийшла за рамки зауважень про те, що це якесь нездорове захоплення і стала, настільки модним сьогодні, викликом, що демонструє фізичні можливості людини».

«Людям подобаються змагання, — говорить Марк Флореані, співзасновник сайту FloTrack. «У “пивний милі” проявляються сміливість і суперництво. До того ж, це розвага, за якою завжди цікаво спостерігати».

Крім того, такі змагання зміцнюють відносини. «У бігу на довгі дистанції завжди панував дух товариськості, який часто переходить в дружбу у звичайному житті», — каже Маркелл.

«Захоплення пивними забігами — досить дивне, але природне продовження соціального аспекту. Чому б не пройти випробування разом, роблячи при цьому щось веселе? Упевнений, популярність “пивної милі” буде рости. Це одночасно і весело, і важко і, нарешті, вийшло за межі вузької групи в біговій спільноті».

Знаходити місця для проведення «пивної милі» непросто. Закони забороняють відкрито розпивати спиртні напої в громадських місцях, таких як парки та території шкіл, не кажучи вже про можливі наслідки для неповнолітніх чи членів спортивної команди. Відомі випадки, коли за порушення атлетів з університетів усували від змагань.

Постійні пошуки місць для проведення забігів значно ускладнюють життя організаторам, але ніяк не впливають на тягу спортсменів і пива одне до одного.

«У біговій культурі існує своя традиція — відтягнутися з пивом після забігу, тому й виникло бажання поєднати», — говорить Йен Фоллас. «Загалом, «пивна миля» — саме те, що потрібно».

Переклад і адаптація за матеріалами RunnersWorld
Фото: Beer Mile World Classic
Текст українською: Наталя Сколоздра