Інтерв'ю з Тіберіу Ушеріу — переможцем Arctic Ultra

Серед усіх ультрамарафонів (перегонів понад 42 км) існує так звана «вища ліга» ультрамарафонів, і гонка «Arctic Ultra 6633» одна з них.

Число 6633 вказує на широту, на якій відбувається гонка — північне полярне коло на 66° 33 на північ від екватора. Довжина гонки — 350 миль (566 км). Це справжнє випробування на витривалість і силу духу, багато хто сходить з дистанції через те, що крижане плесо навколо здається безкінечним.

До 2016 року близько сотні ультрабігунів намагалися подолати це випробування на півночі Канади і лише дев’ятнадцятьом вдалося дістатись до кінця. Ураганні вітри і температура значно нижчі за нуль, часом змушують учасників просто повзти.

Цього року ці неймовірні перегони виграв румунський ультрабігун — Тіберіу Ушерію. Він дав інтерв’ю авторам блогу Airia Running, в якому розповів про те, як йому вдалося подолати понад півтисячі кілометрів у нелюдських умовах.

Ми наводимо найцікавіші, на наш погляд, цитати бігуна.

Серед дванадцяти відчайдухів на дистанції 350 миль не було жодного канадця. Схоже, вони точно знають, що це за перегони.

Щоб адаптувати шкіру до температурного шоку, при температурі нижче нуля я бігав тільки в шортах. А тренувальний план був розрахований на три місяці.

Щодня я проводив 11 хвилин, сидячи в ополонці, і спав у спальнику на вулиці, але набагато складнішою була саме моральна підготовка.

Стратегія на гонку полягала в тому, щоб бігти кожні 10 годин з перервою 45-50 хвилин, але я трохи змінив план і перші три дні йшов без сну. Мені подобається піддавати своє тіло випробуванням та виходити із зони комфорту.

Це були перегони мого життя і відверто кажучи, мало хто вірив, що я, невідомий спортсмен, зможу виграти.

Мотивацією для участі у випробуванні стало бажання трохи розсунути межі власних можливостей, і, звісно, позмагатися з хлопцями зі світу перегонів на витривалість.

Думаю, що якби ноги відмовили, то я повз чи затягнув би себе на сани і відштовхувався б руками.

Найважчим, крім інфекції в ногах, я назвав би холод — -52°C протягом усієї гонки. Обморожені пальці — це було нестерпно.

Я б загинув, якби прокинувся на 10 хвилин пізніше. Здається, я один раз заснув, поки біг — завмер на хвилину, стоячи на колінах, і мені дуже пощастило, що я прокинувся.

На четвертий день у мене були галюцинації: Том і Джеррі, фігуристи, слони, фіолетові метелики з круглими крилами…

Північне сяйво було демоном, який мене переслідував. Я його справді боявся.

Міраж села, в якому був розташований фініш, я бачив за 40 кілометрів до нього. Постійно. Важко йти на фініш до міражу.

Вся їжа була в мене під одягом, так можна було зберегти м’яку їжу, інакше вона перетворилася б на бетон.

Імбирний пряник був найціннішим запасом — знадобилася всього година, щоб його розтопити.

Інуїт, якого я зустрів [інуїти — етнічна група корінних народів Північної Америки, прим. редакції], дав мені кілька шматків оленячого м’яса, яким вони харчуються. Попри те, що я вегетаріанець, я з’їв його миттєво.

Я втратив майже весь внутрішній жир.

Після гонки я той самий хлопець із відчайдушними цілями, але цей досвід залишиться зі мною назавжди.

Думку про те, щоб зійти з дистанції я замкнув дуже далеко в голові. З цим не варто жартувати, це як у фільмі «Початок» — спочатку це просто думка, а потім вона переростає у щось більше.

Щоб не збожеволіти я молився, співав пісні, згадував свій день народження, прокручував у голові номери телефонів друзів.

Привітання я сприйняв як галюцинацію — настільки я був виснажений. Тільки через сім годин, я нарешті усвідомив, що сталося.

Що стосується майбутнього, торік я біг Tor des Géants (Tour of Giants) — гонку на 330 км, яку треба пройти за 150 годин. Фінішують, як правило, лише 60% учасників. Тоді перегони були скасовані через погодні умови, коли я був на 240-му кілометрі.

Хочу повернутися та закінчити справу. А поки що я два тижні відпочину від бігу.