100 Miles of Istria, або як тріатлети біжать ультрамарафон у 110 км
До слова, ультрамарафон — це будь-який забіг на дистанцію, довжина якої перевищує 42 км.
Як правило, моє почуття цікавості та очікування чогось нового бере гору над страхом і хвилюванням. Так було перед першими 10 км, марафоном, тріатлоном і тепер, перед 110 кілометрами в горах.
Тішило, що помутніння свідомості (це про рішення бігти 110 км) сталося не тільки в мене. У нашому дружному таборі виявилося ще 6 людей, які прагнуть гострих і тривалих відчуттів.
Ми почали підготовку разом з Вовою Дегтярьовим, оскільки у нас були схожі цілі на змагальний рік, і ми часто тренувалися разом. Для Вови це було вже не перше ультра, а для мене було великою авантюрою сподіватися на можливість підтримувати його темп у гонці. Ми погодилися спробувати.
Підготовка та вихід на пік форми була дуже плавною та поступовою. Бігові об’єми ми почали набирати лише до кінця циклу. Все йшло добре до того моменту, коли я вирішив за 2-3 тижні до старту спробувати залізти на турнік повисіти догори ногами, як у юності.
Провисів я близько 1 секунди і пластом впав попереком на кахель. Було боляче. Але години пілатесу, розтяжки та басейну пішли на користь, травма оминула мене боком. Висновок: «Роби тіло ще гнучкішим і міцнішим і не лізь куди не просять, особливо перед стартом».
Вова
Я вже бігав трейли — рівний 80-кілометровий під Житомиром та гірський 57-кілометровий в Угорщині, але 110 км в Істрії з набором 4,5 км був для мене новим викликом. Надихнув і підштовхнув зареєструватись мене та ще 6 українців Василь Боков під час зустрічі-бесіди про трейловий біг в Часописі.
Підготовка
Наш тренер, професійний тріатлет і тричі олімпієць Данило Сапунов, мені здається, весь час ставився до ультрамарафону як до блаженства, яке стояло на шляху до досягнення результатів у тріатлоні.
Попри це, включити старт до річного плану він погодився, але на своїх умовах — щоб підготовка до ультра не завадила сезону тріатлону. Для нас і для нього це був експеримент: як показати оптимальний результат на наддовгій дистанції, при цьому не втративши здобуте у плаванні та велосипеді. Забігаючи наперед, скажу все вийшло.
Тренувальний план
На тиждень у мене зазвичай було 2, ближче до старту — іноді 3 бігові тренування. З них одне — на стадіоні під керівництвом майстра спорту міжнародного класу з легкої атлетики Ані Коваленко. Здебільшого ми працювали над спеціальними біговими вправами (СБВ), спеціальною фізичною підготовкою (СФП) та інтервальною роботою. А друга — довгий крос пересіченою місцевістю.
Крім цього, зазвичай на тиждень було два тренування в басейні і два — на велосипеді чи велостанку. Разом загальний біговий об’єм на тиждень становив символічні 40-50 км, у пікові тижні — 60-65 км.
Окреме спасибі хочу сказати нашому ультрамарафонцю Олексію Прокопенку, з яким ми виїхали на тур вихідного дня до Карпат, а також провели кілька інтенсивних тренувань на Голосіївських схилах. Саме Олексій переконав нас бігти з трекінговими палицями, а ще навчив правильної техніки бігу вниз з гори.
Палиці нас дуже сильно врятували як на підйомах, так і на спусках, а навички розслабленого та швидкого бігу вниз схилом дозволили обганяти багатьох інших бігунів на дистанції.
Перед стартом, уже в літаку, читаючи автобіографічну книгу ультрамарафонця Дейвіда Кларка «Out there: a story of ultra recovery», я натрапив на діалог автора та його друга — «Aren’t you afraid to fall? There are huge rocks all over and not a single flat spot for your feet to land», на що автор відповідає: «You have to run with complete faith that your foot will find its place on the trail if you just throw it forward». Цю фразу я згадував на спусках часто, переконуючись щоразу, що саме так і працює — на технічних спусках віра, розслабленість та розфокусований периферичний зір допомагають спускатися швидше.
Крім того, ми з Дімою інтенсивно працювали над розтяжкою та гнучкістю, кожен по-своєму. Дімі допомогла підібрати комплекс вправ тренер з пілатесу Таня Підвисоцька, а я практикував щоранку впродовж останнього місяця перед стартом мікс із розтяжки фрідайверів, йоги та статичних вправ. Це дозволило підійти до старту без травм, ще й на ранок після 18-годинного забігу ми відчували лише крепатуру у стегнах.
Дорога
На змагання поїхали у нашому улюбленому форматі — мандрівному. Прилетіли до Італії, побули два дні в Трієсті і поїхали до Умагу в Хорватії. Трієст виявився дуже красивим, затишним, портовим містом, у якому я навіть пожив би місяць-два. В Умазі вже було не до краси, приїхали туди за кілька годин до старту, отримали номери та пішли спати.
На експо нам видали стартовий пакет, в якому були компресійні рукави Compresport і футболка Salomon. Також у комплекті був великий мішок для екіпірування, яке організатори закинули на середину траси, щоб у нас була можливість переодягтися та змінити кросівки.
На точку старту нас відвіз автобус. Щоб згаяти час, я слухав подкаст Першого бігового шоу, в якому нашу команду підбадьорювали і підтримували Рома Лі і Маша, за що їм окреме спасибі.
Старт (Вова)
110-кілометровий забіг стартував об 11-й вечора. Останні дні перед стартом ми намагалися (безуспішно) відпочивати, добре висипатися та правильно харчуватися. Багато і часто, їли пасту різних видів, пили спонсорівський комплекс Lactat Puffer.
У день перед забігом добре виспалися вночі і ще вдень. Стартове містечко та експо були у точці фінішу, звідки організатори розвозили учасників на точки старту. Старт 110-кілометрової гонки був на іншому кінці півострова, у стародавньому містечку.
Екіпірування
Перелік обов’язкового спорядження був порівняно невеликий — ємність для рідини щонайменше 1 літр, ліхтарик, куртка, рятувальна ковдра, аптечка. Організатори передбачили доставку пакету із сухим спорядженням та харчуванням на середину дистанції. Більшість дистанції я біг у компресійних гетрах, трейлових кросівках, тайтсах 3/4, шапці, футболці, та компресійних теплих рукавах. Коли почався дощ (друга половина дистанції) — вдягнув водостійку вітрівку NB. На середині дистанції перевзувся у другу пару сухих кросівок.
Крім цього, всю дорогу дуже активно користувався трекінговими палицями — не уявляю собі, як можна було б пройти дистанцію без них.
Їжа та екіпірування (Діма)
У нас було 2 пакети трави, 75 таблеток мескаліну, 5 упаковок кислоти, і безліч транквілізаторів всіх сортів і кольорів, а також текіла, ром, ящик пива, пінта чистого ефіру і амілнітрит. (Страх та ненависть у Лас Вегасі) (с)
Ми вирішили їсти по 1 гелю на годину, щоб заповнювати втрату калорій. Все спрацювало, не голодували.
Я біг у NewBalance 810 та бахілах Salomon. І ті й інші відпрацювали на 100 відсотків. Бахіли не пропускали вологу, пісок та каміння, а кросівки з усіх боків захищали стопу. Прийшов до фінішу всього з одним мозолем на п’яті. На ногах були облягаючі шорти та компресійні гетри CEP. Тепер я абсолютно певен, що компресія працює.
Зверху була футболка та вітрівка NB, яка промокла з першим дощем. Потрібно було послухати організаторів та взяти з мембраною. Ще мав рюкзак Salomon 10+3. Неймовірно зручна річ, без якої не уявляю цієї гонки.
Траса
Ми стартували у старому місті Ловран, о 23:10. Все було саме так, як я бачив у фільмах про ультратрейли — ніч, ліхтарики, зворотний відлік і бігуни спокійно розбігаються трасою. Перші 8 кілометрів були з найбільшим набором висоти — 1400 метрів. Практично весь цей час ми йшли вузькою стежкою і лише зрідка обганяли когось.
Як і планували, під гору рухалися повільно і прискорювалися лише на рівних ділянках чи спусках. На нашій трасі було багато каменів. Починаючи від дрібної гальки та бруківки, до гострого каміння та величезних валунів. Без трекінгових палиць та спеціального трейлового взуття було б дуже складно.
Крім того, що траса була технічно складною, вона виявилася ще й неймовірно гарною. Організатори дуже постаралися провести нас найяскравішими місцями.
Десь чекпоінт був у старій каплиці, десь пункт харчування розташовувався у напівзруйнованому кам’яному будинку. Краса навколо тебе допомагала відволіктися від фізичної та моральної втоми.
Пройшло вже 5 днів з моменту фінішу, а я все ще намагаюся знайти слова, щоб розповісти своїм друзям про враження та емоції від пройденої траси. Розумію, що зробити це складно через велику кількість процесів, що відбуваються з тобою за час перегонів.
Хтось сказав, що важлива не сила емоцій, а їхня тривалість. У нас було вісімнадцять з половиною годин, щоб це відчути.
На 65 км у нас було «закидання» — пункт з речима, де ми змінили кросівки і залишили деякі речі. На жаль, там ми залишили і теплі речі, а вже через 20 хвилин після цього почалася злива.
Ще один злий жарт зіграло з нами бажання дізнатися на якому ми місці. Ми були впевнені, що біжимо ближче до кінця, але коли дізналися, що ми 70-ті, вирішили спробувати наздогнати тих, хто біжить попереду. Так наприкінці обігнали ще 20 людей і прибігли на 50-му та 51-му місці відповідно.
На відміну від минулого року, організатори зробили трасу довшою на 5 км за рахунок петлі навколо міста полями. Ось ці останні 10 км мене і вимотали остаточно. Передню поверхню стегна почало сильно зводити і я знизив темп, але біговий друг Вова мене не покинув і ми дотрусили до фінішу разом.
Харчування (Вова)
«Stick to your nutrition plan» — давала настанови наша спільна знайома, тріатлет та ультрамарафонка зі США Надія. План був такий — щогодини по гелю, плюс у гідраторі була рідка поживна суміш Sponser Long Energy.
На пунктах харчування, які зустрічалися кожні кілька годин у маленьких містечках та селах, під’їдали бананів, бутербродів із джемом, пили чай та бульйон, доливали воду до гідрататорів та пляшок. План спрацював практично ідеально, і на гелях та суміші ми протрималися всі 18 годин.
Також на своєму досвіді перевірили теорію про те, що якщо зникає настрій і не хочеться жартувати, значить щось не гаразд із харчуванням, і ти можеш заголодати.
На фініші на мене чекала моя дружина Альона з сином. Для мене була це найбільша мотивація фінішувати. Добігли, обійнялися, поїли та пішли відпочивати.
На другий день поїхали гуляти до Венеції. І якось ніхто не здогадався згадати, що це місто мостів, а отже, і сходів. Що таке сходинки наступного дня після марафону, а особливо ультра, знають лише ті, хто його пробіг
🙂
Минуло 5 днів, а прекрасний післясмак все не покидає. Чудова організація, красива траса, почуття самоперевершення. Ультратрейл — це зовсім інша філософія і я дуже радий, що почав її пізнавати. Мені здається, що популярність трейлового бігу зростає через прагнення людей повернутися до природи та звільнитися від міської метушні.
Ми дуже раді, що вдалося пережити такий досвід.
Текст: Діма Коваленко, Володимир Дегтярьов
Фото: Діма Коваленко
Переклад українською: Наталя Сколоздра
