«Щоб покращити результат, я вирішив не спати дві ночі»

Василь Боков

Ультрамарафонець, учасник багатоденних перегонів на витривалість. Свій виступ він присвятив досвіду участі у незвичайних змаганнях та розбору помилок, яких припустився під час підготовки.Захопився бігом 5 років тому. За цей час я пробіг близько 30 марафонів (з них 5 — з т.зв. “Великої Шістки” або Majors Six), брав участь у забігу на Ельбрус, різних рогейнах, ультрамарафонах, спортивному орієнтуванні. У серпні пробіг IronTrail — 200-кілометрову гонку у Швейцарії.

Все почалось з Московського марафону. Почув про нього за тиждень до старту, від партнера в турпоході, і подумав: «О, круто. Знайома назва «марафон». Побіжу». На підготовку часу не залишалося. Але, зрештою, марафон я пробіг. Щоправда, наступні два дні не міг ходити. Незважаючи на жах, який пережив після 25 км, вистачило мотивації не закинути біг.

Через рік, коли завершив кілька марафонів, друг намовив брати участь у забігу на Ельбрус. Не довго думаючи, погодився. Це дуже популярне змагання, на яке з’їжджаються учасники з усього світу. Після 3 днів акліматизації, потрібно було бігти з 3700 м до вершини (5642 м).

Їхав туди зовсім не підготовленим. Я не знав ні що таке висота, ні що таке “гірська хвороба”. Не було уявлення, як туди одягатися. Було холодно, дув сильний вітер. За відчуттями — мінус 40 градусів. З двома парами рукавиць, одягненими одна на одну, в якийсь момент здалося, що я втратив руки. І тут я знаходжу рукавицю на руку, яка замерзла сильніше.

«Коли дістався до вершини і почав спуск, майже одразу зірвався вниз. Ухил був дуже різкий, я набирав швидкість з кожною секундою. Якимось дивом зачепився кішками за п’ятиметрову смужку снігу і зупинився. Ще трохи — і полетів би вниз, на каміння».

Коли починаєш бігати марафони, тебе окрилює постійне покращення результатів. Другий марафон — мінус 20 хвилин, потім ще мінус 20. Думаєш: «Ось який я крутий, напевно, ще через два роки буде нереальний результат!» А потім глухий кут — від марафону до марафону результат відрізняється не більше, ніж на хвилину.

Думаю, головний висновок, який можу зробити з участі в першому забігу на 100 км — пробігти його не так уже й складно, куди важче різко наростити тренувальні об’єми. При цьому сильного приросту у формі не відчуваєш, попри збільшення кілометражу в кілька разів. Ти розумієш, що перетреновано, і що 100 км поки не для тебе, але нічого з собою зробити не виходить. Продовжував мучитися, багато тренуючись.

На ультратрейлах відчуваєш зовсім інші враження від природи, яка тебе оточує. Це інші відчуття, вони не зрівняються зі сприйняттям навколишнього світу, коли ти неспішно йдеш з рюкзаком.

Кажуть, кожен чоловік, який себе поважає, повинен вибігти марафон із трьох годин, зробити IronMan, і пробігти 100 км. Загалом марафон я за 2:59 пробіг, 100 км теж. Зібрався брати участь в IronMan, але не встигав підготуватися: залишалося три місяці, а я навіть плавати не вмів.

На 160-кілометровий трейл я від незнання одягнув марафонки замість спеціального трейлового взуття. Через 30 км відбив ноги та вибив суглоб на коліні.

Під час одного із забігів дізнався що таке не спати дві ночі поспіль. Доходило до такого стану, що я спав на ходу: біжиш, біжиш і раз заснув. Потім знову прокинувся. І не можеш згадати, що весь цей час робив.

Найяскравіші враження, коли біжиш другу ніч без сну. Починаються галюцинації і вже після фінішу найпоширеніша тема для обговорення в учасників — “які у мене були глюки”. Моєму товаришеві здавалося, що у калюжах плаває його родина. І він боявся не розчавити їх.

Якось вирішили пробігти з другом із Москви до Сочі. 24 дні, 1700 км. Бігли автострадою, біля машин. Водії зазвичай реагували неадекватно, сигналили, зачіпали. Один ДАІвець взагалі вирішив зупинити нас, щоб з’ясувати, що з нами не так.

Олександр Олівсон

Організатор пригодницьких перегонів та ультрамарафонів розповів про участь у Tor des Géants, високогірних перегонах в Італії. Протяжність цього маршруту 330 км, а набір висоти — 24 км.

Ідея участі в такому забігу з’явилася не відразу. Сам я не був готовий ні морально, ні фізично. Мене просто “підбили” на це.

Попри те, що реєстрація відкривається у лютому, за 7 місяців до старту, необхідні 700 учасників заявилися у перші 10 хвилин. За 2 тижні — 2200 осіб. Оскільки організатори борються за міжнародне представництво, я як українець зміг виграти заявку.

Вартість участі 450 євро. Порівняно з іншими подібними заходами, сума невелика, бо за ці гроші тебе 7 діб годують, поять, дають ночівлю.

Ліміт часу 150 годин, минулого року лідер закінчував за 72 години. У перші 100 годин укладалося 20 осіб, не більше. Половина всіх учасників не дістається фінішу.

«Організація була приголомшливою: регулярні пункти харчування та допомоги в найбільш, здавалося б, несподіваних місцях, навіть небо підсвічували, коли потрібно було зібрати учасників».

У мене вже був досвід участі в ультрах та добових забігах, але 24 км набору висоти — ніколи. Тому щоб підготуватися, я раз на 2-3 тижні їздив тренуватися в Карпати. Робив акцент не на тривалість, а на набір висоти. 7-8 км висоти за два дні вдавалося набрати.

Щоб акліматизуватись, поїхав до місця старту за два тижні до його початку. Потрібно було звикнути до бігу на висоті 3000 метрів.

Весь забіг був розбитий на кілька відрізків довжиною по 40-50 км. Наприкінці кожного є база. Туди підвозять твої речі, можна прийняти душ, поспати, поїсти добре. На кожному пункті видають значок.

Щоб покращити результат, я вирішив не спати першу та останню ніч. В решту ночі виділяти на сон по 3 години. Мені не варто було жертвувати сном в останню ніч — вона була неймовірно важкою, ця ділянка мені відверто не вдалася.

Швидкості в трейлах не ті, і ти встигаєш все подивитися. Неправду кажуть, що у таких забігах нічого не бачиш, окрім дороги. Навпаки: крім як насолоджуватися краєвидами та бігти, робити особливо нема чого.

Олексій Прокопенко

Скай-раннер, ультрамарафонець із стажем. Розповів про участь у Rodopi Ultra Trail — гонці на 100 миль (160 км) грецьким високогір’ям.

Перед стартом запам’ятав маркування траси, карту. Поставив собі завдання вибігти з 30 годин, бо за статистикою це перша десятка тих, хто фінішував.

Чимало лідерів минулих років зі старту відстали. Тож біг без них. Перші 40 км потрібно було бігти вниз, потім пункт харчування, кільце до 123 км, а потім угору.

Дуже красива гонка, краєвиди просто божевільні: дороги і мости, порослі травою, дикі звири, які розбігаються, річки

Кілька разів я збивався з дороги. У підсумку намотав 10 зайвих кілометрів, але в першу десятку все-таки потрапив: 9 місце, 29 годин і 41 хвилина.

Перед останнім відрізком, коли дорога йшла вгору, побачив роздоріжжя — праворуч і ліворуч. Повернувся назад, до найближчого чекпоїнту. Там через мовний бар’єр організатори не змогли пояснити куди бігти. Тому став чекати на найближчого переслідувача. Сидів і чекав поки мене наздоженуть. Але разом розібралися. Потім знову втік від нього.

Греки дуже привітні та гостинні. Близькі за духом до грузинів, сентиментальні. Завдяки цьому трейл виходить душевним та сімейним. Це підкуповує.