Чому люди беруть участь в ультрамарафонах та інших надскладних спортивних випробуваннях
Пробігти сто кілометрів по місцевості, де і йти-то складно — трохи протиприродна поведінка людини, чи не так? Проте, ми регулярно беремо участь в різних авантюрах: пробігах і запливах на довгі дистанції, велобагатоденках та інших випробуваннях на міцність. Мотивація, яка за цим стоїть, має цілком наукове пояснення.
Друзі, ми запустили донати: якщо вам подобається те, що ми робимо, ви можете підтримати нас на Патреоні. Так ми зможемо готувати для вас ще більше цікавих і корисних матеріалів. Деталі тут.
Долина Смерті, Каліфорнія, 6 година ранку. Кілька десятків людей вишиковуються уздовж асфальтованої дороги. Навколо них — безмежний простір з піску і бруду, всипаний крихітними кристалами солі. Вже зараз, на глибині 86-ти метрів нижче рівня моря, температура повітря перевалює за тридцять градусів тепла, а через дві-три години з легкістю дійде і до п’ятдесяти.
Щоправда, через дві години тут вже нікого не залишиться. Жменька сміливців, що вишикувалися біля дороги в Долині Смерті, буде долати 217 кілометрів відвертих мук — розплавлених кросівок, зневоднення і галюцинацій, — щоб дістатися до схилу гори Вітні на висоті 2 548 метрів. Саме там знаходиться фініш ультрамарафону Badwater, одного з найскладніших забігів у світі за версією National Geographic.
За останні роки кількість надскладних ультрамарафонів, схожих на Badwater, стрімко зросла. Для довідки, у 1987 році, коли на старт першого офіційного Badwater вийшло аж п’ять людей, у всьому світі пройшов 141 ультразабіг.
«Непогано», — скажете ви, поки не дізнаєтеся, що торік у вас була можливість взяти участь в 5042 ультрамарафонах у практично будь-якій країні світу. Звісно, такі забіги поки не можна назвати явищем масовим, але цифри говорять самі за себе — охочих випробувати свої сили на дуже довгих (і дуже складних) дистанціях стає більше з кожним роком.
Що ж з нами сталося? Куди поділися дорогі нашому серцю ігри в доміно на виживання? Чи багатогодинні марафони перед екраном телевізора? Чому нас так і тягне десь помучитися? Ми б могли дуже довго шукати відповіді на ці питання, але, на щастя, існують спеціально навчені люди, які це вже зробили. Називаються вони вченими і ось що з’ясували.
Ми піддаємо себе неймовірним випробуванням, тому що:
Хочемо усвідомити матеріальність наших тіл
На перший погляд, це якась дурниця (та й на другий погляд теж). Але професори Кардіффського університету Ребекка, Джулія і Бернард поспішають нам все пояснити.
Отже, уявіть собі холодну баночку коли в спекотний літній день, якою стікають краплі конденсату. Виглядають вони чудово, але жодних слідів на поверхні банки не залишають. Так і нашими з вами тілами скочуються життєві події — робота, кіно, музеї — і швидко стираються з пам’яті.
І ось в якийсь момент ми починаємо хандрити і думати, що от раніше події були крутішими — всесвітні потопи, льодовикові періоди і так далі. Вони б то точно запам’яталися! І нам вже зовсім не подобається бути холодною баночкою коли, а хочеться, щоб життя залишило на нас слід (чи ми на ньому — це вже як подивитися).
У такі моменти, на думку нашої прекрасної трійки вчених, люди несвідомо зважуються на дії, які приносять біль, — роблять татуювання або, як в нашому випадку, реєструються на ультрамарафон. Вся справа в тому, що біль дозволяє нам по-новому відчути своє тіло. До нас приходить усвідомлення того, що наші тіла матеріальні, що вони не якісь жалюгідні баночки, а безпосередні учасники життя, здатні відчувати і боротися.
Згадуючи Badwater Ultramarathon, Дін Карназез, якось сказав:
«Мені здавалося, що всю дорогу сам диявол тримав розпечений паяльник перед моїм обличчям. Повітря було настільки гарячим, що я спалив всю слизову оболонку рота і горла, і вона просто відшаровувалася дорогою. Але мені чомусь дуже сподобався цей забіг».
Це тому що ти усвідомив матеріальність свого тіла, Дін!
Ми намагаємося потрапити в «потік»
Припустимо, що попереднє пояснення ви прочитали, скептично закочуючи очі. Зовсім ви не баночка і на льодовикові періоди вам начхати, але при цьому ви все одно бігаєте надскладні забіги.
Для такого випадку у нас є угорський психолог на ім’я — Мігай Чиксентмігаї, — який ну дуже любить розповідати про потік.
Потік — це такий рідкісний стан, коли людина втрачає відчуття часу, фокусується на своїй цілі, робить дивно-складні речі і при цьому відчуває себе просто чудово. Вчені ще не до кінця вивчили цей стан, але припускають, що його викликає уповільнення роботи префронтальної кори. А ця кора, серед іншого, відповідає за нескінченне самокопання, рефлексування і пошуки сенсу життя. І якщо вона трохи зменшує оберти, як це відбувається в потоці, ми можемо на короткий час заткнути внутрішнього критика і насолодитися легкістю буття.
Як ви розумієте, потрапити в потік не так-то просто. Він виникає десь на межі між дуже складним і неможливим. Ну, а учасники ультрамарафонів частенько виявляються на таких межах, де і насолоджуються потраплянням в потік.
За своєю суттю, потік — це такий же засіб ескапізму, як алкоголь або наркотики (хіба що без небезпечних для здоров’я і кримінальної статистики наслідків). Він допомагає нам ненадовго втекти від остогидлої реальності.
Примітно, що ефект потоку посилюється зі збільшенням складності завдання. Простіше кажучи, чим крутіший забіг, тим крутіше затягує. І якщо деякі свіжоспечені бігуни стверджують, що пізнали стан потоку, пробігши свою першу п’ятірку за сорок хвилин, то ви можете собі уявити, в які неймовірні потоки затягує фінішерів Badwater або Transalpine-Run!
Ми просто вже не можемо зупинитися
Одного разу психолог Джордж Лоувайнштайн дізнався, що його тезка, Джордж Меллорі, на питання, навіщо він лізе на Еверест, нібито відповів: «Тому що він існує». Така відповідь не задовольнила Джорджа-психолога, і він вирішив копнути глибше. І з’ясував, що нам дуже подобається ставити цілі.
Які цілі — неважливо, головне, щоб були. Тому що вони надають нашому життю значення і сенсу. Досягаючи однієї мети, нам тут же потрібно поставити іншу, щоб віднайдений сенс не втратився. Й інша мета неодмінно повинна бути вищою і складнішою за попередню, інакше вона не працює.
А тепер послухаємо ультрамарафонця Майкла Бєліка:
«Я починав із забігів на п’ять кілометрів. Потім поступово доріс до марафонів. У 2015 пробіг ультрамарафон Центральним парком. Я відчував себе жахливо на фініші цього ультрамарафону, але перше, що я зробив після фінішу, — зареєструвався на наступний».
Отже, що ж виходить? Одного разу поставивши собі за мету пробігти п’ять кілометрів, ми ризикуємо потрапити в замкнуте коло бігових цілей. А там вже, раз за разом піднімаючи свою планку, дехто з нас і закінчує серед сміливців, які біжать Badwater.
Вибратися з цієї трясовини наростаючих амбіцій буває нелегко. І річ не лише в тому, що нам подобається досягати поставлених цілей, відчувати себе впевненішими і сильнішими за інших, але й в тому, що наша тяга до складних забігів подібна до наркотичної залежності. Буквально.
Ми з вами довгий час думали, що під час бігу наш організм виробляє нешкідливі ендорфіни. Але все може виявитися набагато тяжче! Провівши кілька дослідів на мишах, наші друзі вчені з’ясували, що тривалі забіги стимулюють вироблення ендоканабіноїдів. Їх ефект, за великим рахунком, схожий на дію марихуани. А вже якщо говорити про надскладні забіги, де нам доводиться давати раду з сильним болем, наш гіпоталамус виробляє ці опіоїдні речовини на повну.
І ось на цьому радісному відкритті, в принципі, можна й перестати докопуватися, чому люди беруть участь в надскладних забігах. Тепер залишається тільки дивуватися, чому хтось досі не бере участі в таких веселощах!
Інші причини, через які ми випробовуємо себе
Є ще маса приводів, щоб зареєструватися на надскладний забіг. Тут і найзвичайніші — щоб побороти нудьгу і депресію.
Або ж, як показало це дослідження — щоб самоствердитися, знайшовши заняття, в якому ви будете успішнішими, ніж більшість людей, які живуть на світі (адже більшість людей ніколи такого не робили).
Коротше, скільки існує людей, стільки й причин пробігти ультрамарафон в Долині Смерті або переплисти Босфор. А яка ваша?
Крім ультрамарафонів, люди вигадують собі й інші бігові випробування: наприклад, бігати щодня впродовж багатьох років (рекорд поки 45 років).
Що ще почитати:
- Біг — наркотик? Як дізнатися, чи є у вас бігова залежність
- Що зробило людей бігунами? Виявляється, вся справа в генах
- Як натренувати моральну стійкість
Переклад українською: Наталя Сколоздра
