Як я переплив Босфор: звіт учасника

Десь у січні, коли тренування у басейні стали регулярними, хтось із нашого бігового клубу повідомив: «Незабаром відкривається реєстрація на заплив через Босфор, обов’язково треба стартувати». Я багато чув про цей захід, але розповіді та звіти не розбурхали в мені бажання кинути все, взяти участь у запливі та підкорити стихію. Швидше зіграло роль колективне несвідоме: всі реєструються — спробую і я. Тим більше більшість з тих знайомих, хто збирався плисти, тільки робили перші успіхи в басейні — для них ця подія стала гарною мотивацією навчитися плавати.

Плаванням я так чи інакше займаюся з дитинства, але ці заняття не мали систематичного характеру. Коли в нашому біговому клубі з’явився напрямок KMRC Swim, я заради інтересу та різноманітності став займатися з тренером. Двічі на тиждень ми годину-півтори відпрацьовували техніку, освоювали нові незвичайні вправи.

Результат з’явився з настанням теплих днів та виходом на відкриту воду, коли я взяв участь у кількох тріатлон-естафетах у ролі плавця, стабільно потрапляючи до першої десятки фінішних протоколів.

Дорога до Стамбула, транспорт та їжа

Так, під час стартів на відкритій воді та тренувань, непомітно минув час і настав липень, а з ним і день вильоту до Туреччини. До Стамбула ми добиралися через Львів, звідки турецький лоукост доставив нас до аеропорту Сабіха. До міста добиралися на таксі: місцевий «шумахер» всього за годину і 50 доларів показав нам майстер-клас з водіння авто — правою рукою він тримав кермо, а лівою писав і відправляв смс-ки, встигаючи при цьому значно перевищувати швидкість і перебудовуватися через ряд.

При такій дорозі ми добряче рознервувалися і зголодніли, тому після приїзду відразу вирішили виправити це прикре непорозуміння поглинанням шаурми на площі Таксім.

На відміну від марафону, у плаванні немає спеціальних вуглеводних дієт (принаймні на таких дистанціях). Тому ми намагалися підтримувати звичайний раціон із невеликим додаванням морепродуктів. Все-таки рибу тут люблять і вміють смачно приготувати.

Говорячи про різноманітність Стамбула, хотілося б розповісти про транспортну систему. Дуже сподобався такий вид транспорту як «метробус» — кілька автобусів, для яких парканом відгороджено крайню праву смугу на шосе. Швидкість руху при цьому близько 90 км/год, за один рейс такий автопоїзд перевозить кілька сотень пасажирів.

Ціна для метробуса та трамвая — 4 ліри (близько 30 грн). Проїзд на таксі п’ятьох пасажирів на таку саму відстань обійдеться в 5 лір із кожного, але треба бути уважним. У місцевих таксі встановлені лічильники, і турецькі таксисти люблять складні маршрути, які збільшують ваш рахунок.

День перед запливом

У день напередодні старту організаторами було заплановано захід із видачі стартових пакетів, презентацію траси, паста-паті та інші розваги для учасників. Все це відбувалося у фінішному таборі, розбитому у міському парку на набережній.

Я без пригод отримав спортивну сумку із емблемою запливу. У ній опинилася зелена шапочка, чіп для фіксації часу, білі одноразові капці, безліч солодощів (зокрема і всесвітньо відомі Turkish Delights), рекламна поліграфія, довідник плавця.

Колір штанів шапочок змінювався залежно від віку учасника: зелений — ознака молодості, жовтий — настав час подумати про майбутнє, хоча виходить здебільшого тільки про минуле.

Місце старту-фінішу вибрано чудово: свіжий, доглянутий газон, велика кількість волонтерів, уболівальники, чудові краєвиди на Босфорську протоку. Все налаштовувало на позитивний лад та допомагало знімати хвилювання в учасників. Хоча треба зазначити, що наші хлопці добряче переживали, особливо коли всіх посадили на екскурсійне судно і почали катати затокою, показуючи особливості маршруту, довжину дистанції та швидкість течії.

Колір обличчя у багатьох пасажирів змінювався залежно від пейзажу — від блідого з синюшністю до зеленого з рум’янцем.

Ще в Києві я міркував про необхідність вікористати на старті плавальний гідрокостюм, але слова Володі Дегтярьова про те, що перепливати Босфор у гідрокостюмі «не по-пацанськи» (с) відбили у мене бажання використати це диво техніки. До того ж, погода видалася спекотною: вода +25°С, повітря далеко за 30°С.

Той Самий День

Вранці в день старту: традиційна чашка чаю, кілька фініків, курага — і ось швидкокрилий фрегат «Перемога» несе дві тисячі учасників у бік причалу, звідки за годину ми заглибимось у морські води. Публіка в трюмі зібралася різна — від любителів-початківців у заборонених гідрокостюмах до членів збірних своїх країн двометрового зросту.

Усі нервували, пили енергетичні напої, намагалися розминатися та розтягуватися. Більшість мазалися вазеліном, кремом від засмаги, а дехто навіть «Фіналгоном», причому часто плутаючи тюбики. Густота нанесення шару прямо залежала від запланованої швидкості плавання.

Фрегат припаркувався вчасно, почали швартувати причал із чіповою системою, що зайняло ще хвилин 15… і ось натовп заворушився. Проштовхуючись крізь учасників, ми йшли килимом з білих одноразових тапочок, які видали для комфортного перебування на палубі. Яскраве світло засліпило на секунду, почувся крик і писк чіпів, розбіг і політ… теплі води Босфору прийняли мене у свої обійми.

Я виринув, вдихнув і поплив до першого орієнтиру — Босфорського мосту.

Навколо було видно човни рятувальників та кораблі з туристами, яких привезли подивитися як зелені та жовті шапочки стрибають у воду. Тим часом лідери проявились якось швидко. Призовий фонд у грошовому еквіваленті передбачений не був, але настрій при цьому у еліти був серйозний, лідери рубалися не на жарт.

Тепла, прозора, трохи зелена вода, видимість кілька метрів дозволяла розглянути фауну (здебільшого, це були дрібні рибки та медузи). Після першого мосту чи то погода, чи швидкість течії почали змінюватися: з’явилася висока хвиля, плисти стало некомфортно.

Плавання на відкритій воді відрізняється від плавання в басейні як біг стадіоном від гірського бігу. Необхідно враховувати і швидкість вітру, і течію, і висоту зустрічних хвиль. Важливо добре орієнтуватися, постійно спостерігати за берегом, щоб не збитися з курсу, а також не боятися морської глибини. Величезна маса води, ширина протоки у цих місцях близько двох кілометрів, глибина 50 метрів.

Я озирнувся довкола і зрозумів, що натовп із кількох тисяч плавців розсіявся по протоці. З’явилося відчуття, що перепливаю Босфор наодинці, що не було жодного змагання та інших учасників. Іноді, правда, десь далеко виднілась рука, нога чи шапочка жовтого кольору.

Як можна роздивитися і врятувати людину, що тоне, в цих умовах — не зрозуміло. І тільки вертоліт, що пролітає над нами, додавав впевненості в тому, що організатори контролюють ситуацію.

Повз проносилися історичні пам’ятки: фортеця, кілька палаців, красиві вілли. Вдалині з’явився другий міст і головний орієнтир — права опора, де, ймовірно, розміщувалось місце фінішу. Висота хвиль збільшилася, гребки стали даватися важче, а ось течії, якої всі так боялися, все не було, як не було необхідного в плаванні ковзання.

Ще у Києві я уважно вивчав численні звіти, рекомендації та навіть креслення з напрямком руху. Головна небезпека у повороті на фініш, бо якщо не встигнути вчасно змінити траєкторію руху… втім рятувальні шлюпки вже чекали на своїх «клієнтів» у районі другого мосту. За словами свідків, випливти на фініш звідти неможливо.

Через деякий час справа з’явився орієнтир — штучний острів-ресторан “Галатасарай”, від нього до фінішу зовсім трохи, якихось пів кілометра. Я весь час оглядався, боявся не туди звернути, хоча зрештою виплив рівно до місця фінішу. Жодної течії: зустрічної чи попутної я не відчув.

У районі фінішу для глядачів було встановлено трибуни. Натовпи вболівальників щось кричали, розмахували прапорами та плакатами — це було схоже на одеський пляж. І ось довгоочікувані сходи. Насилу підводжуся: ноги ватяні, паморочиться в голові. Волонтери допомогли зняти чіп, натомість видали великий турецький рушник із зображенням голої жінки карти Босфору.

Вийшовши на берег, я подивився на годинник і не повірив своєму часу: 1 година і 39 хвилин. Подумав навіть, що в середині затоки потрапив у часову дірку, де провів зайві півгодини чи навіть більше.

Тут же побачив друзів, які вже фінішували та спокійно попивали каву. Виявилося, що цього року зустрічну течію «вимкнули», а попутну вдалося знайти далеко не всім. Мабуть, це був ключ до успіху, який допомагав плавцям впоратися з дистанцією.

Після фінішу

Переможцем в абсолютному заліку став плавець із Туреччини з фінішним часом 1 година та 1 хвилина.

Десь далеко з динаміків передавали гімн та звуки нагородження. Переможцям в абсолютному заліку та вікових групах дарували медалі та подарунки від спонсорів. Решті учасників пропонували постояти в черзі за дипломом (медалі їм не передбачалися), в якому турецькою та англійською мовами підтверджували фінальний час, та й сам факт подолання Босфору.

З України стартували 38 осіб, найкращий результат у нас — 2-е місце у групі жінок 20-25 років. З 2 000 учасників не фінішували всього 27 осіб, найповільніший плавець подолав відстань у 6,5 км за 2 години та 30 хвилин.

Увечері відбулася імпровізована вечірка з уже традиційною шаурмою та фруктами, де хлопці ділилися емоціями та враженням від старту. Для багатьох це була перемога над собою, над своїми страхами та сумнівами. Після подолання Босфору всі стали впевненішими, підвищили самооцінку та ставлять нові цілі.

Чи стартуватиму я тут ще раз? Не впевнений. Ця дистанція не видалася мені складною, і брати участь ще раз, щоб сказати «я знову переплив через Босфор» поки не планую. У всякому разі, це яскраве враження, яке залишиться на все життя.

Фото: bogazici.olimpiyat.org.tr, theguardian.com, baltimoresun.com, facebook.com, Діма Коваленко.