За 300 днів до Ironman. Другий випуск

До старту проекту я з насолодою уявляв, що відчуватиму, про що думатиму і як по-іншому будуватиму життя, коли почну тренуватися. Але після першого тижня занять мене викинуло за борт цих уявлень. Я не думав, що біль та постійне бажання спати будуть настільки сильними. Мій організм зовсім не звик до навантажень і протестував (плюс до всього, дала знати про себе дитяча травма коліна).

Отже, мій звичайний день, коли я міг спати скільки хочу, працювати скільки потрібно (іноді навіть цілодобово), почав перетворюватися на дуже продумане проведення часу: я став економити кожні 10-20 хвилин. За два-три тижні зникло марне витрачання часу на другорядні речі.

Я сумую за довгими вечорами читання книг або за годинами, проведеними в кіно — спорт робить значний внесок у мій світ.

До гуру тайм-менеджменту мені ще далеко, але в 2015 рік входитиму з чіткими пріоритетами: сім’я, тренування, особистий розвиток, робота, відпочинок, друзі — все на своїх місцях.
Часто буває так: запалюєшся чимось, починаєш цим займатися, але рано чи пізно приходить час, коли втрачається інтерес і хочеться все кинути. Так і зі спортом. Мені необхідно правильно вибудувати свої внутрішні мотивації та думки, щоб не збитися зі шляху.

Стан відчаю приходив до мене вже десять разів, але обіцянка самому собі, допомога друзів, чітке розуміння мети, підбадьорення від усіх, хто мене оточує, надає сили.

Я ще не маю величезної радості від того, що роблю. Відбувається акліматизація. Перший місяць тренувань порівняв би зі станом уві сні: коли ти тікаєш, а втекти не можеш — тільки якась трясовина і важкість у всьому тілі. До кінця не відчуваєш зрушень, нічого не виходить, ніби стоїш на місці. Багато жиру мало сил. Потрібно боротися.

Але я шалено тішуся з того, що почав із грудня, а не з Нового року. Тому що у 2015 року я входжу вже в тонусі. Ось перший раз у житті бігтиму 1 січня крос (як сказав мій тренер Данило Сапунов, “треба розтрусити олів’є”). Гарний початок року!

Зараз пишу плани на 2015 рік. Багато моїх знайомих пригнічені ситуацією в країні. На мене вона теж тисне. Через це дуже складно щось планувати.

Як перемогти це все? Мені здається, потрібно бути активними, не опускати руки і не давати ситуації придушити себе. Ніхто не знає що буде завтра, але треба робити все від себе залежне, щоб завтра було краще ніж сьогодні.

Так, чим більше в нашому суспільстві буде людей, які ставлять цілі і досягають їх, йдуть проти течії та живуть життя корисно — тим кращим буде наше суспільство і наше завтра. Я змушений закінчувати, за 30 хвилин у мене крос.