Звіт Володимира Дегтярьова про IronSolo

У суботу 20 вересня я зробив IronSolo, тобто залізну дистанцію. Наодинці. Час 11:54:31 — вийшло від світанку (7 ранку) до заходу сонця (7 вечора).

IronSolo. The beginning. Минулого року один із київських тріатлетів, він же — директор Київського водного стадіону Олександр Горган, здолав «залізну» дистанцію в Києві наодинці і придумав йому назву та бренд — IronSolo. Саша той ще екстремал: чого вартий його заплив на байдарках 1500 км вздовж західного узбережжя Австралії.

Але, напевно, варто відзначити, що для нього це були чи не перші змагання з тріатлону і двадцяте тренування на велосипеді. З того часу він встиг майже на 2 години покращити свій результат на офіційному айроні, а в IronSolo стартував ще один киянин, Паша Жуков.

Передісторія. Цього року я не збирався робити повну дистанцію. Точніше, збирався, але відклав ще на рік, вирішивши дібрати швидкості на половинках. У 2014 році стартував на Short-дистанції в Абу-Дабі, половинках у Провансі у травні та у Будапешті у серпні. Половинка в Будапешті була, за класифікацією «Біблії Тріатлета», «A-race», до неї готувався та підводився, фінішував за 5 годин, покращивши pb на 35 хвилин, чим задоволений.

Але буквально за тиждень до старту в Будапешті на старті акватлону на Водному стадіоні Саша Горган посіяв у мені зерно сумніву, запропонувавши зробити соло ще цього сезону. На мій великий подив, тренер Данило Сапунов ідею підтримав. Єдина вільна дата, з урахуванням уже спланованих робочих, особистих та навчальних поїздок, була 20 вересня — тобто менше ніж через місяць після Будапешта.

Для повноцінної підготовки — мало, тому між двома довгими стартами встиг зробити лише один великий брик 150+12 і кілька довгих велосипедних тренувань.

Самотність. Найскладніше у підготовці до такого домашнього старту для мене — відсутність соціальної підтримки. Зазвичай peer pressure для мене джерело енергії, тут же за правилами заборонено розповідати будь-кому, окрім сім’ї та тренера, про майбутній старт. Ти не маєш групи підтримки, ніхто не дивиться трекер в онлайні і не бажає вдалого старту (крім родини, зрозуміло).

На старті нема за кого «зачепитися» і нема з ким поборотися за позицію, тільки ти і дорога. Порівняно з виїздом на закордонний старт, набагато більше домашньої та робочої метушні. За добу до старту я ще дописував текст виступу на галузевій конференції, ввечері перед стартом укладав дітей спати, а лише потім збирав речі та готував велосипед, щоб прокинутися та вийти на старт за кілька годин.

Тут за правилами заборонено розповідати будь-кому, окрім сім’ї та тренера, про майбутній старт. У тебе немає групи підтримки, ніхто не дивиться трекер в онлайні та не бажає вдалого старту.

Дистанція. Хоч і соло, але все відбувається за офіційними правилами. Розмічена 8 буйками дистанція 4 км плавання в одне коло, супровід на байдарці, транзитні зони, 3 мішки речей на кожен вид, пункти харчування на вело та на бігу, супровід технікою на велоетапі (зустріч через кожні 20 км). Велоетап включає небагато міських вулиць зі світлофорами та рухом, але більша частина — досить рівне шосе Київ — Житомир. Біг — 4 кола набережною Дніпра.

Голова. Найцікавіше для мене було простояти на ногах досить довго і перевірити реакцію організму на харчування та навантаження, а заразом поекспериментувати зі способами внутрішньої мотивації, щоб знати, чого очікувати на наступному, вже офіційному старті. Все вдалося :).

Перевірив, що заходить, а що ні на велоетапі, відчув «заголодання», зрозумів, що потрібна і тверда їжа, переконався в тому, що кока-кола — «напій богів», особливо на останніх 20 км. Протестував різні психологічні прийоми: розбивка велоетапу на 15-хвилинні блоки між ковтками ізотоніка, мантри для бігу, позитивну візуалізацію фінішу, контроль за формою та технікою бігу, розслаблення непотрібних затисків, відлік кроків та ще щось.

Пісумки. Загальний час — 11:54:31. Проплив швидше, ніж розраховував — 4 км за 1:12. Проїхав трохи повільніше, ніж хотілося — 183 км по гарміну за 6:12. Пробіг значно гірше, ніж розраховував — 4:14.

Так повільно я ще не бігав, навіть мій перший офіційний марафон років шість тому був на 2 хвилини швидшим. Почав по 5 хвилин, до 30 кілометра скотився до 6+ хв/км, тільки на останніх 6 кілометрах, коли зрозумів, що можу не вибігти з 12, прискорився до 5 хвилин і швидше. Висновки для себе: працювати над велосипедом (потужність, швидкість), більше відновлення та сну, більше довгих бриків. Думаю, наступної осені можна покращити результат на годину щонайменше.

Висновки вголос для всіх: не поспішайте з довгими дистанціями. За 4 сезони в циклічному спорті (з них минуле літо тільки бігав, велосипед практично закинув) я зробив три половинки, одну 111 і за рахунок цієї бази вибіг з 12. З квітня 2014 року місячний об’єм коливався в межах 30-38 годин, тижневий — рідко коли перевищував 10-11 годин. Було багато інтервальних та темпових робіт. Іншими словами, Ironman з такими об’ємами цілком реальний, але, напевно, все-таки за умови бази у кілька років.

Подяка. Дякую Саші Горгану за ініціативу, Андрію Ястребову за підтримку на дистанції та супровід на вело та бігу, команді 16on9 production studio за відео (буде, чекайте), Олі за терпіння, Данилу Сапунову та його команді за тренерський супровід (Артуру Артамонову за плавання, Віталіку Чорному за допомогу на темпових бігових та на велотренуваннях), Антону Федченку за масаж, і всім, з ким разом я робив довгі тренування цього сезону.

Тріатлон — це круто! До зустрічі на стартах. Ну, і якщо раптом є бажання зробити соло — ви знаєте, до кого звертатись.

Фотографії Діми Коваленка.