Звіт про чемпіонат світу з гірського бігу в Колорадо

Гірський біг — це не тільки вишуканий спосіб «вбитись», а й окремий (і досить молодий) вид спорту. Він з’явився у 1984 році і зараз активно набирає популярності: проводяться чемпіонати світу, континентів, різні гран-прі, гірські марафони.

Стандартні дистанції 6-8 км у жінок та 10-12 км у чоловіків, 4 км у юніорок та 8 км у юніорів. Також може бути умова: біг тільки вгору або вгору-вниз. Найскладнішою дистанцією вважається тривалий гірський біг, до 40 км (залежить від маршруту та місця проведення).

Цього року чемпіонат світу на довгій дистанції проводився у Колорадо в рамках марафону Pikes Peak Ascent. Нам потрібно було пробігти 23 км з набором висоти 2 200 м.

Добиралися ми більше доби з двома пересадками і дуже здивувалися, коли в аеропорту Денвера нас ніхто не зустрів. Тож до місця проживання довелося діставатися місцевою маршруткою.

Розселили в окремому готелі з усіма зручностями. Щоправда, до приїзду ніхто з учасників не знав назви готелю та його адреси, це було зроблено нібито з метою безпеки. Отже, можете уявити, який це був квест: пошук готелю, про який нічого не знаєш! На щастя, допомогли знайомі.

Чимало збірних приїхали за тиждень до старту для акліматизації, у нас же на це був лише один день. Його ми використовували для перегляду траси, яка не здалася нам особливо складною. Як же ми тоді помилялися 🙂

І ось ранок наступного дня, звук стартового пістолета. Збірні команди 15 країн світу і прості любителі гірського бігу вирушають підкорювати висоту 4 200 м. У фаворитах жіноча і чоловіча команди США — господарі чемпіонату зібрали збірні з «гірських бігунів» Колорадо Спрінгс, для яких ця траса рідна.

Перші 3 км маршрут пролягав містом, набір висоти невеликий, близько 200 м і по асфальту біглося легко. Потім традиційно дорога перейшла у вузьку ґрунтову стежку, всі бігуни вишикувалися у довгу вервицю. Окрім господарів, в лідерах опинилися збірні Еритреї, Італії та Словенії. Ці команди (разом з Іспанією, Туреччиною та Великобританією) у гірському бігу найсильніші.

Далі етап завдовжки 7 км із підйомом на 800 м. Постійний біг на високому пульсі, який періодично доводиться «збивати», переходячи на крок. Пейзажі навколо нагадували кримські: уявляв, що піднімаюся на Ай-Петрі на горизонті видно море і чути його запах. З цими думками пройшла третина дистанції і почалося «плато» — місце, де підйом не такий крутий і можна розігнатися (якщо це слово взагалі стосується гірського бігу 🙂

Тим часом, пролетіла перша половина дистанції, час 1 година 14 хвилин дуже непоганий, і було не зовсім зрозуміло, в чому реальна складність цієї траси.

Через 8 км дісталися приблизно 18-го км. До фінішу 3 милі, десь вдалині чути відлуння від голосу ведучого і музика, а попереду — справжня скеля, яку потрібно подолати з набором висоти від 3500 м до 4200 м. На рівній дистанції на це зазвичай йде до 18 хвилин, тут же знадобилося… цілу годину.

Багато учасників потім говорили, що біг на такій висоті схожий на дихання через соломинку. У мене ж було відчуття, що з кожним підйомом легені стискали кліткою зі сталевих прутів. Дихати ставало все важче, тиск наростав і про традиційний біг уже не йшлося.
Пункти з водою траплялися все частіше, хтось із волонтерів пропонував навіть пиво. Ближче до фінішу вболівальники стояли на трасі щільними рядами і це попри висоту і доволі прохолодну погоду. Шум, вигуки підтримки, голос ведучого, музика — все змішалося та відволікало від важкості підйому. Крок за кроком і останній ривок у фінішну арку, хоча вона у цих умовах була зовсім зайвою.

Нарешті, все закінчилося, на моєму годиннику 3:34. Лідер нашої збірної забіг нагору за 3 години 5 хвилин, що разом дозволило нам зайняти 9-е місце. Зважаючи на те, що збірна складалася з любителів, цей результат хороший.

На чемпіонаті світу перемогла збірна США: хлопець подолав дистанцію за 2 години 11 хвилин, а перша дівчина за 2 години 38 хвилин. Друге місце у збірної Італії, третє місце: у чоловіків — збірна Німеччини, у жінок — Словенія.Одразу після фінішу напав страшний жор: апельсини, лимони, шоколадні цукерки — хотілося всього й одразу. Насилу відтягнув себе від столу. Потім були сонний стан і нудота — типові ознаки гірської хвороби.

За кілька годин усі спустилися на місце старту, де після ситного обіду для всіх учасників розпочалася процедура нагородження. Господарі чемпіонату виявилися щедрими на нагороди, і перші 10 місць виявилися призовими. Любителів нагороджували у вікових групах, починаючи з 16 років.

У жіночих вікових групах 50-60, 60-70, 70+, які в нашій країні практично відсутні, на цьому гірському марафоні була велика конкуренція із обов’язковою зарубою перед фінішем. У групі 70+ перші 3 місця нагороджували під бурхливі оплески глядачів, які не стримували своїх емоцій. Черговий чемпіонат світу закінчено. В аеропорт нас везе веселий водій автобуса, який ділиться солоними горішками і нескінченним запасом жартів на різні теми.

Гірський біг, безперечно, цікавий вид спорту. У багатьох аспектах він набагато складніший, ніж традиційний джогінг, але бігуни, які вже не зараховують себе до новачків, можуть спробувати свої сили. Сподіваюся, що в нашій країні цей вид легкої атлетики розвиватиметься з кожним роком все сильніше. Добре, що гори та бігуни у нас є 🙂

Фото: pikespeakmarathon.org, media.silabg.com, lessonsonly.com, jeffvalliere.blogspot.com.