Три історії бігунів про радикальні зміни в їхньому житті

Скептики впевнені: ніщо не мотивує займатися спортом більше, ніж сувора правда життя, яку ви випадково побачили в дзеркалі, йдучи на кухню за п’ятою цукеркою. Втім, людина багато років може не бачити колоду у власному оці, активно критикуючи смітинки в очах інших. Та якщо ви стали помічати за собою цю властивість — значить, пора задуматися.

Ми поговорили з трьома бігунами про те, як біг став для них інструментом власних змін.

Друзі, ми запустили донати: якщо вам подобається те, що ми робимо, ви можете підтримати нас на Патреоні. Так ми зможемо готувати для вас ще більше цікавих і корисних матеріалів. Деталі тут.

Стейсі Боліард: «Мій перший біговий рік, або From zero to hero»

Після коледжу я захопилася футболом і 8 років грала в аматорських командах, часто отримувала травми колін і гомілки. Кожен вечір після тренування закінчувався пивом і піцою. Так, до жовтня 2013 я набрала близько 35 кг.

Тоді ж моя команда зібралася брати участь у місцевому напівмарафоні: я пробігла лише чверть милі в темпі не швидше 13:30 хвилин за милю, прийшла додому і вирішила, що більше не дозволю собі вести такий спосіб життя, увійду в хорошу фізичну форму, буду здоровою та щасливою.

А для того, щоб почати з чистого аркуша, я зроблю щось незвичайне — на носі був марафон Rock and Roll Arizona, і я вирішила поставити мету з нуля підготуватися до марафону за 90 днів. У мене була дуже сильна мотивація з самого початку!

Я почала йти до цієї мети: вивчала статті про біг, харчування, крос-тренування. Моєю ціллю було пробігти марафон за 6:35 і я чітко дотримувалась плану тренувань. Було важко і для мого тіла це було непростим випробуванням.

Я бігла 1 хвилину, йшла 4. З часом стала бігати, не переходячи на крок.

Через 3 місяці я пробігла свій перший марафон. Бігла не поспішаючи і не знаючи, як поведуть себе травмовані футболом коліна. У підсумку фінішувала за 6:17:17.

Наступні два місяці я провела за постійними тренуваннями. Мій спосіб життя став нагадувати життя професійного спортсмена. У найважчі моменти мене підтримував чоловік, а інші фанати бігу стали найкращою мотивацією йти далі. Травм не було, вони не турбували, і це додавало сил.

Я вступила в жіночий триатлонний клуб і, хоча я була найповільнішою в клубі, багато чому навчилася. Робота над собою була важкою, багато уваги потрібно було приділяти харчуванню, і як тільки я давала собі слабинку — це негайно давалося взнаки.

Я почала бігати швидше, менше втомлюватися і була готова до наступного марафону. 4 травня я пробігла OC Marathon за 5:52 — на 25 хвилин швидше за попередній. Ще через півтора місяці я пробігла марафон в Сіетлі за 5:38, на 14 хвилин поліпшивши свій попередній результат. Ще через 3 місяці я фінішувала на Cottonwood Marathon з результатом 5:28. Ці цифри — найкращий доказ того, як наполеглива праця і самовіддача приносять свої плоди.

За рік тренувань я подолала в сумі понад 1400 миль. Було непросто, але це точно було того варте.

Усім, хто читає мою історію, хочу порадити — знайдіть свою пристрасть, свою мрію, свою мету і йдіть до неї, віддаючись цьому повністю. Не важливо, чи хочете ви пробігти милю, навчитися малювати чи готувати якісь кулінарні шедеври — робіть те, що робить вас щасливими, і живіть своїм життям. Оточуйте себе найкращими людьми у сфері, де ви хочете досягти успіху. Адже вони теж з чогось починали.

Зараз Стейсі втілює в життя ще одну свою мрію: пробігти марафони у всіх 50 штатах. І 35 штатів уже підкорені!

Олександр Зільберман: «Помри молодим, але постарайся це зробити якомога пізніше»

Я десь чув, що якщо чоловік хоче щось змінити, потрібно це зробити до 40 років. Мені тоді ось-ось мало було стукнути 36. Важив 105 кг, курив з 16 років. З Нового Року я вирішив себе міняти.

Почав з режиму харчування: перестав пропускати сніданок, перейшов на триразове харчування. Останній прийом їжі у мене був до 18:00, але якщо після все одно хотілося їсти — випивав півсклянки кефіру. Виключив з раціону все солодке, борошняне, крохмаловмісне, соуси, жирне м’ясо, напівфабрикати і фастфуд. Завів щоденник і щодня записував туди результат свого зважування. Намагався висипатися — лягав до 12 ночі, вставав о 7 ранку.

І потроху вага стала спадати.

З березня пішов займатися в зал за схемою: два дні силових тренувань, один день кардіо. Крім того, у 36 років я вперше став на ролики і двічі на тиждень катався на них з друзями. З квітня кинув курити, думаю, назавжди! Уже в липні я поїхав на відпочинок до Єгипту з вагою 82 кг.

Пам’ятаю, як побачив рекламу Київського Марафону у 2013 році і вирішив спробувати пробігти 10 км. Після тренувань в залі і невеликих самостійних пробіжок, це виявилося не найлегшим заняттям, але мені страшенно сподобалося. Там же познайомився з хлопцями з KM Running club і почав тренуватися з ними. Більше в спортзал не заходив.

Моя головна спортивна мета — бути здоровим. Мені 41 рік, я важу 80 кг. Пробіг тисячі кілометрів, марафон за 3:29 і продовжую отримувати задоволення від бігу, спілкування і свіжого повітря. А цієї осені хочу бути пейсмейкером на Київському марафоні.

Пораду початківцям дам у вигляді улюбленої цитати: «Хто хоче шукає можливість, хто не хоче — шукає причину».

Ігор Кадченко: «Інвестуючи час і сили у свою мрію, ти щодня допомагаєш їй стати реальністю»

У 2008 році я важив 95 кг і, в принципі, був задоволений життям. Чоловіки інакше сприймають зайву вагу — де ви бачили хлопця, який би прискіпливо розглядав себе в дзеркалі і піднімав істерику через два зайві кіло?

Моє знайомство зі спортом почалося з переїзду в Київ і купівлі велосипеда. Я познайомився з хлопцями, які збиралися недалеко від мого будинку і виїжджали за місто на великах. Перша вилазка далася важко — юнацькі спогади про те, як легко і круто їздити на велосипеді, згасали перед фактом, що з того часу мені додалося не лише років, а й 30 зайвих кілограмів.

Пізніше я познайомився з дівчиною — чемпіонкою з добових велогонок і героїчно вдавав, що мені зовсім не складно намотати 100 км навколо Києва, а після цього зробити ще 15 підйомів на гірки. Мій трекер після таких тренувань співчутливо пілікав мені на прощання і вирубувався разом з телефоном. Витрата калорій була колосальною: набагато більшою, ніж я встигав наїдати. За місяць таких тренувань я скинув 10 кг.

Пізньої осені, після закінчення велосезону, ми з другом вирішили скоротати очікування до наступного сезону, бігаючи в парку — там ми і побачили оголошення про зимовий півмарафон «Йоль» і друг сказав, що побіжить. Я згадав свої літні страждання на триатлоні, помножив їх подумки на сім і сказав йому, що він ідіот.

І все ж ми вирішили тренуватися. Значну частину часу бігали в парку стежкою здоров’я, закутані в теплі светри і куртки, і якби хтось запропонував мені тоді одягнути для бігу замість штанів з начосом тайтси, я дав би йому по морді.

Наша підготовка до «Йолю» зайняла 1,5 місяці і стала провалом. Моєю найбільшою помилкою був однаковий підхід до бігових і велосипедних тренувань. Я не розминався, не розтягувався, не робив жодних спеціальних бігових вправ, тому мої ноги виявилися не готові до напівмарафону.

Коли їздиш на велосипеді, немає ударного навантаження на суглоби і спину. Під час бігу я добре відчув це навантаження на останніх 5 кілометрах і дивом не травмувався.

Біг в навушниках, теплому одязі, з’їв гель на 10 кілометрі і ледве пробіг дистанцію за 2:05. Для моїх 85 кг і відносно тренованого серця це був хороший результат, і на хвилі післябігового кайфу я того ж дня пішов на побачення в кіно. Після сеансу встати з крісла я вже не міг. Через тиждень я пішов на перше тренування з біговим клубом KMRC в манежі.

Біг вніс серйозні корективи в мій раціон харчування — при відносно частих тренуваннях деякі продукти просто не хочеться їсти. Наприклад, після м’яса на обід ввечері мені складно тренуватися. Зараз, коли почався велосезон, який я поєдную з біговим, будь-яка важка їжа для мене — крок назад в еволюції власних результатів.

Через 4 місяці регулярних тренувань я схуд до 76 кг і пробіг Київський напівмарафон у квітні минулого року за 1:42.

Найбільша перевага бігу перед велосипедом для мене — те, що в бігу ти порівнюєш себе тільки з собою, а в велоспорті твій результат залежить від багатьох зовнішніх чинників: суперників, завалів, погоди, нового велика.

У плани на майбутнє поки не входить триатлон чи ультрамарафон — складно поєднувати роботу з 9 до 6 і два види спорту: як тільки у мене йде перекошення в бік велотренувань, результати з бігу відразу погіршуються. Намагаюся не забувати, що в режимі безперервних тренувань у м’язів немає часу на відновлення і організм обов’язково нагадає тобі про це в найбільш невідповідний момент.

Всі зміни в житті починаються з того, що ми перестаємо думати про те, що хочемо мати і фокусуємося на тому, якою людиною хотіли б стати. Тоді мета «Хочу схуднути до літа», на якій заробляють всі фітнес-тренери, зміниться на іншу, довгострокову і більш продуктивну.

Вчіться на чужих помилках і завжди слухайте свій організм.

Переклад українською: Наталя Сколоздра