Звіт учасниці про Key West Swim

«Саме так і створюються карти маршруту — після поворотів не туди, що приводять у непередбачувані нетрі, що відкривають портали в нові світи. Тому ідіть! Покоління нащадків вам подякують, повірте — за те, що ви стали їхнім дороговказом, за нові дороги, вимощені старими, як світ, помилками. Якщо треба — повзіть, вставайте, але заради всіх нас — не переставайте цього робити. Малюйте маршрут свого життя».

Елізабет Гілберт

У 1977 році Anna Fugina вирішила спробувати пропливти навколо острова, і тоді це зайняло 12 годин і 59 хвилин. Через рік після підготовки їй вдалося це зробити за 8 годин. З цього моменту стартував заплив, який зараз відомий на весь світ. Зараз рекорд траси становить 3 години 31 хвилину — це зробив Gabe Linsey 1999 року.

На старті я відразу зробила грубу помилку: спочатку намастилася солнцезахисним кремом, а потім одягла окуляри. Спроби в останній момент протерти окуляри тими ж жирними пальцями призвели до їхньої повної непридатності — я просто нічого не бачила. Тоді я знайшла свого каякера і попросила в нього запасну пару. На всі ці рухи тіла пішло хвилин 5, за які перша хвиля учасників відпливла далеко вперед.

Мої перші 6 км були складними — доводилося пливти проти течії зі швидкістю 2,5 хвилини на 100 метрів! Я жахливо почувала себе, в голові були негативні думки, і лише слова тренера про те, що після 6.5 км буде течія, підтримували мене.

У якийсь момент мене нагнала флотилія з каякерів і плавців другої хвилі: 1-а хвиля — це любителі, які не претендують на призові місця, 2-а — швидкі плавці, які змагаються.

Після 6.5 км була інтенсивна течія, чиста бірюзова прохолодна вода. Це надихнуло настільки, що я навіть махала руками спостерігачам на мосту і всіляко посміхалася (наскільки можна посміхатися у воді взагалі).

Після 8 км — невеликий віраж над глибокими водами. Риб не показували і взагалі картинка піді мною була досить монотонною: губки, водорості, рідкісні маленькі рибки, актинії, нічого цікавого. Оскільки ми стартували вдень, вся риба пішла на глибину.

«Жесть» почалася далі — це був гарячий суп з медузами. Які жалили як мухи та оводи у спекотний день. Це тривало півтори години. Ось це була мотивація для того, щоб гребти чимдуж і випливти з цього котла пошвидше. Але й тут трапилося диво: у найскладніший момент у цьому «гарячому супі» навколо мене почала стрибати маленька черепашка! Як метелики, яких я помічаю під час складних етапів поїздок на велосипеді чи тривалих забігів.

Це мене розсмішило настільки, що я забула про медуз і переключилася з негативу на позитив. А після запливу купила собі намистинку-черепашку для браслета як нагадування про цю пригоду.

Міст на 9 милі (14.5 км) над каналом. У каналі — темна брудна вода зі сміттям, неприємно і постійно доводилося маневрувати між буйками! Але разом з тим течія звела разом кількох плавців, і ми посміхалися один одному під водою, поки ковзали поруч. Це неймовірне відчуття! Відчуття присутності людей поряд під час багатогодинного усамітнення дуже важливе!

Далі течія з каналу винесла мене на 10 милю, де було дуже мілко, доводилося обережно стежити за тим, щоб не вилетіти на мілину.

За правилами змагань не можна було вставати на ноги навіть на мілині, треба було повзти. Тому в якийсь момент мені довелося проповзти на руках кілька метрів.

Останній віраж пройшов по глибоких водах поряд з пляжем. Це і був момент дзену, коли я зрозуміла, що встигаю вкластися в ліміт 8 годин і зрозуміла, що найскладніше вже зроблено.

“Тисни зі всіх сил, знаючи, що це скоро скінчиться” — слова тренера, напуття на цю частину маршруту, крутилися у мене в голові, і я справді до самого виходу з води гребла якомога сильніше. Згадуючи усі тренування, що привели мене до цього моменту. Мої довгі запливи в озері. Знайомство зі світом плавців. Друзі, які чекають і переживають за мене просто зараз. Відчуття повної свободи та гармонії з океаном.

Я була частиною океану, частиною цієї дивовижної людської стихії — запливу на довгі дистанції.

Фініш. 7 годин 55 хвилин плавання. Зважаючи на все, там було близько 21 кілометра з урахуванням мого останнього зиг-загу праворуч до берега, замість прямого курсу до буйка, від якого давали старт. Так, після 19 км голова не дуже розуміла, а мій каякер був досить далеко від мене на той момент.

Вважаю, що мені неймовірно пощастило за якихось півроку з бігуна-тріатлета перетворитися на плавця і зробити цей «водний ультрамарафон». Я вже встигла посварити себе з приводу витрачання часу на останній зиг-заг, з приводу 5 хвилин на старті, адже якби вони не трапилися, я могла б припливти хвилин на 20-30 раніше.

— Мила, навіть не думай порівнювати себе з іншими, ти зробила повне коло, не кради в себе самої радість цього звершення! — говорить мені дама з італійським акцентом — учасник командного запливу (люди пливуть по 4 милі, а потім змінюють один одного).

І я думаю, вона має рацію — зараз саме час насолодитися усвідомленням зробленого.