Фізичне виховання в українських вишах: бути чи не бути?

Багато років, працюючи в системі фізкультури та спорту у вищій школі, я запитую себе: як ми докотилися до сьогоднішнього стану справ? Адже зовсім недавно все у нас було добре: фізкультура у школі, величезна кількість СДЮСШОР, заводських та ЖЕКівських спортивних секцій, чимало громадських спортивних заходів (змагань та свят), чудові університетські спорткомплекси, басейни та стадіони.

Можна сьогодні звинувачувати систему, владу, економічну ситуацію в країні, можна говорити про злиденні зарплати викладачів. Але, як на мене, система розвалена не економікою, а людьми.

За роки становлення капіталізму в нашій країні соціальний статус викладача не дуже змінився. Більше того, більшість фахівців були змушені змінити професію чи виїхати. Середній вік викладача ВНЗ нині становить у кращому разі 60 років — молоді, харизматичні фахівці не хочуть працювати за зарплати, які пропонує держава. А старше покоління, на жаль, не встигає за сучасними тенденціями спорту та фітнес-індустрії.

Додавши до ситуації розвалену матеріально-технічну базу вишів, ми бачимо відсутність у студента інтересу до такого «оздоровлення». І як наслідок — рекомендаційні листи Міністерства освіти з приписом вивести фізичне виховання з навчального процесу (на розсуд ректорату).

Все це відбувається на фоні збільшення серед молоді хронічних захворювань серцево-судинної, дихальної, шлунково-кишкової систем та розвитку проблеми зайвої ваги.

То бути чи не бути фізичному вихованню у вищих навчальних закладах? Безумовно, у тому вигляді, як зараз, його не повинно бути. Тоді як змінити ситуацію в студентських спортзалах та залучити молодих кваліфікованих викладачів до вишу? Які вимоги ставити кандидату та як оцінювати його професійний рівень?

Не варто винаходити велосипед, достатньо звернути увагу на роботу європейських та американських вишів. У всьому цивілізованому світі робота викладача визначена кількістю годин, навантаженням та займає неповний робочий день, що дає можливість фахівцеві працювати деінде. На жаль, на кафедрах українських закладів вищої освіти побутує думка про єдину та пріоритетну роботу у ВНЗ.

Сьогодні ніхто не йде назустріч молодому спеціалісту, не запрошує його на роботу, не сприяє створенню сприятливого робочого графіка, що дає змогу працювати за сумісництвом. Не слід забувати, що система сьогоднішніх капіталістичних взаємин кардинально відрізняється від наших вчорашніх реалій.

Сьогодні, щоб вижити і прогодувати сім’ю, необхідно заробляти, а державі слід визнати свою нездатність забезпечити гідну оплату праці викладача.

Система, яка заганяє фахівця у полон своєї професійної діяльності, не дає можливості заробляти гідно, сприяє розвитку корупції та виганяє молодого викладача із вищої школи.

Тому в ситуації, що склалася, за бажання влади зберегти здоров’я нації та її майбутнє, вимоги до викладача ВНЗ мають бути переглянуті. Пріоритетом розвитку кафедр фізичного виховання має стати залучення молодих та талановитих фахівців, надання їм лояльного розкладу роботи, підвищення вимог до кандидата.

А саме: володіння ним сучасними технологіями спорту та фітнес-індустрії, впровадження у робочі програми кафедр сучасних, цікавих для молоді видів спорту та нових фітнес напрямків. Це дасть можливість повернути студента до спортзалу, підвищить його мотивацію до рухової активності, а також сприятиме вирішенню проблеми дрібного хабарництва у вищій школі.

Підсумовуючи, хочеться зазначити, що цей текст — чергова спроба висвітлити питання фізичного виховання та здоров’я нації. Вона виносить на загальне обговорення проблеми, з якими стикаються сьогоднішні учні та про які не забули вчорашні студенти.

Якість проведення занять, їх наповнення та програма часто викликають у студентів негативні спогади. У багатьох навчальних закладах країни фізичному вихованню вже надано статус факультативу.

На мій погляд, такий статус не є додатковим мотиватором для відвідування студентом спортзалу, але в той же час він, як лакмусовий папірець, відобразить рівень проведення занять з фізичного виховання у цьому виші, і тим самим, виявить фахівця якого цінує і до якого йде студент.

Освоєння занять у вигляді факультативу як альтернативи обов’язковій фізкультурі, дасть можливість експерементальним шляхом визначити студентські пріоритети, сприятиме підвищенню зацікавленості студента у руховій активності, відповість на питання доцільності збереження обов’язкового фізичного виховання у вищій школі.

Олексій Прокопенко