12 марафонів за 12 місяців: челендж Тані Гриньової

Мене звуть Таня Гриньова, і за останні 12 місяців я пробігла 12 марафонів. По марафону в місяць. Так, це той марафон, який 42 км 195 м.

Ні, я не професійний (і навіть не швидкий) бігун, мій найкращий результат на дистанції — 3 години 44 хвилини. У «небіговому» житті я займаюся управлінням онлайн-медіа, фітнес-табором та іншими проектами.

Факт, важливіший за 12 марафонів, — це моя паралельна мета: збір грошей на благодійність. За час челенджу я зібрала мільйон гривень для паліативної програми благодійного фонду: допомогу онкохворим дітям, яких уже не можна вилікувати.

Ці дванадцять марафонів я пробігла в шести різних країнах (шість з них в Україні, з яких два на біговій доріжці): Лас-Пальмас (Канари), Тель-Авів, Рим, Київ, Вишгород, Одеса, Сан-Франциско, Амстердам і Нью-Йорк (останній, той самий TCS New York City Marathon став розкішним завершенням мого челенджу).

Навіщо бігти 12 марафонів на рік

Якщо коротко: причини нема. Я багато разів уявляла собі, як писатиму звіт після закінчення челенджу.

Бігти марафони заради марафонів (окей, заради медальок) — нерозумно, якщо це не ваша професія.

Ейфорія на фініші від цього «ти — марафонець!» зрозуміло, залишається, але, по-перше, слабшає з кожним разом, а, по-друге, більше схожа на наркотичну залежність, ніж дійсно на досягнення.

«Таню, ти собі все вже довела», — казав мені друг, коли я поривалася ставити собі тимчасову мету, — кваліфікацію на Бостонський марафон.

І справді: якщо перший марафон, який ви просто фінішували, можна вважати випадковістю, другий — тренуванням та перевіркою, то на третьому — це закономірність. Можете вважати, що з третього ви навчилися бігати марафони.

Решта — блаженство і навіть, в якомусь сенсі, лінь головного мозку: замість того, щоб ростити в собі нові навички, ви йдете протоптаною стежкою. Ви не виходите із зони комфорту, ви в ній тупцюєте.

До 1 грудня 2017 року я була вже тричі марафонцем (Brooklyn Marathon 2016, Vienna Marathon 2017, Wizzair Marathon 2017) і писала книгу про біг та бігунів, у якій 50 непрофесійних марафонців, відомих за своїми неспортивними досягненнями, розповідають про те, що їм насправді дав біг.

У той момент я вирішила, що мені потрібен якийсь неймовірний біговий досвід, який дасть більше інсайтів, буде цікавим і дивним. Зробити щось таке, чого ніхто раніше не робив.

У принципі, з таким же успіхом можна було почати їсти бургери або рамен на швидкість або кількість за годину, але, мабуть, я більше люблю бігати, ніж їсти.

Отже, я розпланувала собі рік — кожного місяця по марафону, і почала купувати реєстрації та квитки. Щоб позначити початок челенджу, не відходячи від каси, я відразу ж пробігла свій перший марафон — на доріжці. Нічого складного — потім я пообідала і поїхала додому за кермом.

Після п’ятого марафону в Римі мене накрила екзистенційна криза: я забула, навіщо я бігаю. Ну серйозно: медалі вже не тішили, марафони стали сумним обов’язком, а перельоти на них — значною статтею витрат.

При цьому робота моя сама себе не робила: час, який я могла витратити на бізнес і сім’ю, йшов на переїзди, енергія — на марафони, думки про них і підготовку.

Я рішуче написала пост (ось це вчинок!) про те, що челендж припиняю, дякую всім за увагу. Окей, ставлю на паузу до кращих часів: поки попрацюю.

Знайшлися десятки людей, які писали «Ну, звісно, сестро, навіщо тобі бігати», «Молодець!», але також знайшлася і близька подруга, яка зателефонувала мені і розставила все на свої місця: «Ти в курсі, що ніхто раніше не такого робив? Ти будеш першою з усіх наших знайомих, хто пробіжить 12 марафонів за рік? Не здавайся, ти вже майже на половині шляху. Я підтримаю тебе — не лети в інші країни, бігай у Києві, якщо це так складно… Але точно — не припиняй!»

Саме тоді в соцмережах я побачила пост Влада Тисленка про те, як він збирав 100 000 грн на благодійність до свого дня народження. Я подумала, що така мета може бути рішенням для мого челенджу.

Поєднати щомісячну потребу в грошах для допомоги комусь і мій щомісячний марафон здалося чудовою ідеєю, і я написала у фонд Таблеточки з рішенням прикріпити свій біговий челендж до щомісячного збору на якесь із завдань.

Визначили, що найскладніше з таких завдань — це паліативна програма, оскільки дітям, які помирають, хочуть допомагати найменше. А це не багато, не мало — близько 100 000 грн на місяць.

Чим більша мета, тим цікавіше — вирішила я і пообіцяла збирати щомісяця, до фінішу чергового марафону, потрібну суму. З травня 2018 ми зібрали близько 1 000 000 грн. Це більше, ніж будь-яка фандрейзингова кампанія, пов’язана з аматорським спортом, в Україні. І так — 12 марафонів набули для мене сенсу.

Найскладніший марафон

Найбільш складний марафон — нічний. Ніколи більше я не буду бігати марафони вночі — це проти біологічного годинника і здорового глузду. Темно, складно, нудно, подекуди страшно: усі твої нічні страхи виходять один за одним.

Вперше за весь час я всерйоз думала про те, щоб зійти з дистанції. Мене стримувало лише те, що я майже зібрала чергові 100 000 грн, другий місяць поспіль.

Я відчувала відповідальність за ці гроші, за хворих дітей, за фонд, за тих, що мене читає і лайкає. Я вирішила, що хоч тушкою, хоч опудалом, повинна дістатися до фінішу.

Я зупинялася разів десять, виходила в туалет (мене нудило, я плакала від образи, але нічого).

Найбільше я боялася бути останньою на фініші. Оскільки повну дистанцію бігло людей двадцять і було зрозуміло, що вони не новачки (такі дивні марафони не користуються популярністю), від цього було ще страшніше. Ну і десять кіл по Вишгородській набережній у темряві не дуже надихали.

Я фінішувала за 4:33, третьою серед жінок. Жінок-фінішерок було, здається, п’ятеро. Як, виявляється, часом можна потрапити на подіум з найгіршим своїм результатом 🙂

Найкрасивіший марафон

Нью-Йорк, без сумніву, найкращий з марафонів. Це Оскар, Ламборгіні серед марафонів! Після такого, здається, взагалі складно бігти деінде.

По-перше, він пролягає через усі п’ять районів Великого Яблука, з фінішем у Централ Парку. По-друге, всі, абсолютно всі 42 км тебе підтримують, кричать твоє ім’я (те, що написано на твоїй футболці) — загалом, це такий собі «струмок любові», в який ти занурюєшся на старті, і лише на фініші це закінчується. І 53 000 учасників, які біжать марафон!

Всі кажуть, що Нью-Йорк не потрібно бігти на швидкість, але я зробила свій personal best, навіть з урахуванням того, що мій попередній марафон був лише два тижні тому. Думаю, ця підтримка дає мінус 5 хв до часу.

Також цінність TCS NYC Marathon у тому, що потрапити на нього складно: ти або виграєш в лотерею, або збираєш від $2500 на фандрейзинг (що зробила я), або ти швидкий спортсмен, або ж ти зробив уже 15 таких марафонів. І, так, на старт ти теж виїжджаєш за 3-4 години — дістатися до стартового містечка непросто.

Марафони на доріжці

Більшість людей упевнені в тому, що це найскладніше, що може статися з бігом: «Ой, як нудно! Може, ти слухаєш музику? Аудіокниги? Дивишся серіал?»

Ні, не слухаю і не дивлюся. Не нудно: мені з собою ніколи не нудно. Тільки нудним людям нудно із собою, мені — чудово 🙂 Завжди є, що обговорити.

Марафон на доріжці — це легко, дуже: це тепличний такий марафон — без вітру, дощу, гірок і крикливих уболівальників на трасі. З мінусів — те, що немає пунктів з водою і їжею (потурбуйся про себе сам), немає медальки, немає нікого на фініші.

Чи хочу я це повторити? Навряд. Але досвід був дуже медитативним — перевірка на любов до себе і те, наскільки тобі дійсно не нудно з собою біговою. І так: навіщо тобі це треба.

Харчування та вітаміни

Спочатку мені склала програму харчування моя подруга, Настя Голобородько — вона працює з бігунами і триатлетами.

Нічого надприродного — базова кетодієта з великою кількістю жиру, білків і зелених овочів, абсолютно підходить мені. Я не фанат пасти і борошняного, такий трохи дивний марафонець — ніколи не була на паста-паті, а кашу їм раз на місяць, перед стартом.

М’ясо не люблю: вкрай рідко їм червоне м’ясо, рідко птицю. Яйця, риба, трохи сиру, багато овочів — це так. Авокадо — любов моя, добре, що зараз це такий модний овоч-фрукт і можна їсти 50 відтінків авокадо (особливо в Штатах).

Алкоголь — пила, щоправда, лише вино. Обов’язково багато води.

День перед стартом — священний. Потрібно випити багато води, виспатися і не їсти нічого нового і незнайомого. За традицією — жодного м’яса і сиру, не переїдати взагалі, і все суперусвідомлено.

Вітаміни: Omega 3, Opti Woman комплекс, Magnium Calcium Zinc.

Підготовка та відновлення

Неправильним було б говорити, що я не готувалася. Неправильним було б говорити, що я готувалася багато.

У мене була класична підготовка до марафону: набігати близько 250 км за місяць. З однією лише різницею: марафон був щомісяця, і відновлюватися за всіма правилами я ніяк не встигала.

Лише в травні у мене з’явився тренер, і я зробила функціональний тест. Він визначив, що у мене все в порядку зі швидкістю, витривалістю і об’ємом легень. І що я легко зможу здолати марафон і за 3:30, якщо схудну на 5 кг (з 55 до 50 кг) і буду дотримуватись тренувального плану. А, так, і ще спати за графіком і не стресувати. Останнє — складно, тому що у мене бізнеси, зйомки, дитина. І особисте життя.

Якщо коротко: за нормальної дисципліни мені би вдалося все-таки досягти кращих результатів. Але — травм немає, і на тому дякую. Хорошій генетиці, здоровому глузду та тренеру.

Про благодійність і до чого тут взагалі біг

Найскладнішим у цьому челенджі був зовсім не біг. Важко було щомісяця збирати ці 100 000 грн, враховуючи, що аудиторія у мені одна і та ж.

Добре мати успішний приклад когось, у кого вийшло. І тепер ми знаємо, що таку суму в нашій країні до мене не вдалося зібрати нікому. Ні олігархам, які біжать, ні впливовим тріатлетам. З однієї простої причини — у них не було такого бажання і чіткої мети, як у мене, я впевнена.

«Навіщо ти це робиш? Ну, серйозно, ти відчуваєш цю місійність в собі і таке сильне бажання допомогти дітям?», — запитали у мене скептично.

Я дійсно сильно емпатична (як усі нормальні журналісти, на мій погляд), але тут справа не в цьому. Я не відчуваю сильного співпереживання хворим дітям та їхнім батькам, але я відчуваю свою можливість бути корисною і необхідність бути впевненою в тому, що я хороша людина. І якщо я можу робити щось, що змінить життя хоча б однієї людини на краще, це вже непогано.

Я не вмію сидіти з дітьми, не хочу і не можу їздити до них в лікарню і шукати ліки. Але я умію писати тексти, бігати і збирати гроші. Це моя сильна сторона, і нехай я робитиму це, а хтось інший — співчувати і доглядати. Ми розділилися і це супер, весь світ — одна команда.

Так, бажання бути «хорошим» — теж егоїзм. Але я не проти, це гарний егоїзм і непоганий приклад.

Як же збирати гроші за допомогою бігу? Ні, біг не генерує гроші, як золота антилопа, ви просто привертаєте увагу бігом до проблеми.

Мені неймовірно пощастило, що паралельно я брала участь у фандрейзинговій програмі до TCS NYC Marathon для Team for Kids, і вони надсилали мені поради щодо збору грошей: нагадування про те, як потрібно постити прохання про підтримку, ідеї щодо організації благодійних івентів, аргументи того, чому потрібно просити в особистих повідомленнях і так далі.

Все це я використала в своєму зборі і з’їла на цьому собаку. У фіналі мені навіть перерахували 100 000 грн від благодійної вечірки мої друзі — вони збирали їх для моєї програми!

Фандрейзинг — тема окремої статті. Але це точно можливо, хоч і досить складно. Мені допомогло те, що у мене велика аудиторія читачів, і 1 000 000 грн — це монетизація соціального капіталу.

Що мені це дало

Розуміння того, що марафон — ніякий не челендж (для мене). Пробігти 42 км може кожен. Як і інші складні речі — вивчити китайську, програмування і піднятись на Еверест. У цьому немає ні чогось надлюдського, ні, тим більше, героїзму.

Просто кожному з нас хочеться бути особливим, тому ми і вигадуємо собі такі складні завдання. Особливо після 30-ти років. Перемогти рак — це челендж. Це складно.

Уся справа у фокусі: ти можеш виконати навіть найскладніше завдання, коли повністю сфокусований на результаті. Марафон — саме про фокус. Особливо після 30-го кілометра. Remember, why you started.

Моє улюблене, романтичне, але дуже правдиве — всі можуть все. Навіть я, в школі — відмінниця, математик та анти-спорт, яка і кількох кілометрів не могла пробігти без страждань (я не займалася спортом, бо і так була стрункою і субтильною — здавалося, фізкультура мені взагалі ні до чого), взяла і зробила марафон. А потім — взагалі — 15 марафонів! Так можна досягти чого завгодно. Якщо захотіти.

Час — найважливіший ресурс. Зупинився в туалет, попити, поправити шкарпетку, дати п’ять вболівальникам на трасі — прошу дуже. Ніхто не засудить. Але час іде. Вибирай, що тобі важливіше? Без чого можна обійтися?

Твій результат — на табло. Його не можна виправити, змінити, пояснити «а у мене вдома трубу прорвало» або «у мене бабуся захворіла». Твої проблеми, є загальний залік і твій час.

Терпіння. Найважливіше! Кожен крок стає все складішим, але саме він непомітно просуває тебе до мети. Просто зробити ще один крок. І ще один.

Приймати рішення швидко. Немає часу пояснювати: якщо в тебе болить живіт або ноги — випий таблетку. Судоми — давай до лікаря або випий ізотонік. Туалет — сам знаєш, куди. Тільки прямо зараз, нема часу гадати.

Що далі? Поки що — жодних челенджів. Дописати книгу. Пережити те, що сталося. Іноді я сентиментально плачу від того, як багато я пережила за цей рік, як подорослішала і якою стала. Здається, що стала відповідальнішою, сміливішою і вільнішою.

Цікаво, що багатьох я цим фактом стала відлякувати: що за божевільна залізна леді? А це точно правда? 12 марафонів?! Ні, щось тут не так. Ну, добре, а коліна?

Так в порядку все. Спасибі. Коліна, ахіли та окістя. Бігайте на здоров’я, але не упорюйтесь з марафонами — у світі набагато більше корисних занять, ніж біг 😉