Понад 2 місяці у підземній пастці на глибині 700 м

Едісону Пені треба була пара бігових кросівок — і пошвидше. Останні кілька тижнів він бігав у важких шахтарських черевиках на глибині 700 метрів під землею, темними тунелями шахти Сан Хосе в Чилі.

Незважаючи на спеку і поранені ноги, він прив’язував до себе дерев’яний піддон, щоб збільшити опір і відволіктися від тривоги, вмикав ліхтарик і біг, не знаючи, чи побачить ще коли-небудь сонячне світло.

Тим часом, над його головою розгорталася масштабна рятувальна операція: фахівці та інженери з усього світу намагалися визволити Едісона та інших шахтарів, які опинилися в підземному полоні після обвалу в шахті Сан Хосе в пустелі Атакама.

«Шахтар, що біжить» Едісон Пена: людина, яка не здалася і продовжила бігати в завалі шахти — Після 17-ти днів в підземній пастці рятувальники знайшли шахтарів і могли передавати їм їжу і речі через вузький отвір. Журналіст з команди потайки умудрився вкласти компактну камеру в кросівки для Едісона. Так ми отримали знімки того, що відбувається під землею.

«Я біг, щоб забути про те, що я в пастці, — каже Едісон. — Я біг в темряві, і це було жахливо. Я опинився в найгіршій ситуації з усіх, які взагалі можна уявити, але я продовжував бігти. Якщо ви покажете Богу, що можете боротися, він почує вас. Бог не любить, коли ми здаємося».

Сьогодні світ знає Едісона Пену як «шахтаря №12» або «шахтаря, що біжить». Але у 2007 році він був лише одним із сотень роботяг, які з’їжджалися в пустелю Атакама в пошуках вугілля і золота.

Едісон отримав посаду гірського механіка в шахті Сан Хосе, за якою вже давно закріпилася погана слава через численні обвали та нещасні випадки. 5 серпня 2010 Едісон і 32 інших шахтарі працювали на глибині 700 метрів під землею.

Раптово вони почули оглушливий гуркіт і побачили стовп пилу, що здіймається вгору. Коли пил розсіявся, шахтарі зрозуміли, що стався серйозний обвал, їх повністю відрізало від світу і залишило без електрики, зв’язку та надії на швидке визволення.

Серед хаосу завалів, вони дісталися до невеликого запасу продуктів, розрахованого на те, щоб прогодувати 25 людей впродовж двох днів. Там було кілька бляшанок з консервами, 24 літри згущеного молока і 93 упаковки печива. Вони також знайшли 10 пляшок води, але невдовзі зрозуміли, що їм доведеться пити брудну і маслянисту технічну воду, щоб вижити.

Впродовж наступних 17-ти днів поховані заживо люди щосили намагалися не впадати у відчай. Вони ділили пайок на все менші порції, збиралися для спільної молитви та щосекунди прислухались, щоб не проґавити наближення рятувальників.

Запаси їжі невблаганно танули: в один із днів обід шахтарів складався з половинки консервованого персика, розділеного на 33 частини, на інший день — з печива з водою.

Едісон Пена був настільки голодний і знесилений, що ледве міг встати і відійти в бік, щоб справити нужду. Він проводив час, згорнувшись на землі, намагаючись зберегти сили і здоровий глузд.

«Ми нічого не бачили і не чули, — згадує Едісон, — ми повільно помирали, вдих за вдихом».

Нарешті, після численних спроб пробитися через масивні купи каміння і породи, рятувальники підібралися максимально близько — від підземної печери їх відділяло всього 20 метрів.

Почувши звук свердла і свист свіжого повітря, шахтарі заволали від радості і стали передавати один одному пляшку брудної води, немов це було шампанське. Вони написали записку і прикріпили її до кінчика свердла: «Ми в порядку, ми в укритті, нас 33».

Передавши шахтарям їжу, воду і сигарети, рятувальники почали повільно розгрібати завали. Але рятувальна операція могла перетворитись на ще один обвал, і роботи велися повільно: людей, які застрягли внизу, попередили, що їх визволення може зайняти чотири місяці, а то й більше.

Едісон Пена був розлючений. Тепер, коли голод більше не сковував його тіло апатією, він злився на гору, на шахту і на своє безсилля.

«Лють не давала мені сидіти на місці, і я почав бігати», — згадує він.

До того, як опинитися під завалами шахти, Пена їздив на роботу на велосипеді, витрачаючи на дорогу по дві години. Час від часу він виходив на пробіжки і знав, що після занять спортом почувається краще.

Але тут все було по-іншому. Іноді він пробігав 5 кілометрів курними тунелями, тягнучи за собою дерев’яний піддон. В інші дні він біг «порожняком», збільшуючи дистанцію до 10 кілометрів. Кожна пробіжка вимагала від нього все більших зусиль волі — висока вологість в шахті ускладнювала дихання, а важкі шахтарські черевики натирали ноги до крові.

Під час ув’язнення з шахтарями постійно спілкувалися психологи, щоб відстежити зміни їхнього емоційного стану. Дізнавшись, що Едісон бігає під землею, вони попросили рятувальників передати йому кросівки та iPod.

Кілька разів рятувальники відмовлялися, пояснюючи це тим, що передають тільки життєво необхідні речі. Але психологи змогли переконати їх, що тренування допомагають Едісону давати раду з критичною ситуацією.

Біг та інші фізичні вправи вчені вже давно розглядають, як один з ефективних способів поліпшення психічного здоров’я. Дослідження канадських науковців показало, що 12-тижнева бігова програма позитивно впливає на самопочуття пацієнтів з комплексним розладом настрою.

Також аеробні та силові тренування вважаються важливим доповненням до медикаментозного лікування депресії і допомагають прискорити одужання пацієнтів. Крім цього, дослідження демонструють позитивний вплив фізичної активності на лікування тривожного розладу.

У деяких випадках терапевтичний ефект бігу виникає завдяки тому, що учасники досліджень більше часу проводять на свіжому повітрі, спілкуються з іншими спортсменами і отримують підтримку від тих, хто поруч.

У Едісона Пени не було ні затіненої доріжки в парку, ні колег-спортсменів, а всю його підтримку складали втомлені шахтарі, які добродушно кричали «біп, біп» щоразу, коли він пробігав повз.

Тим не менше, тренування допомагали Едісону триматися. Він позбувся шахтарських черевиків, увімкнув альбом свого улюбленого Елвіса Преслі і знову побіг.

«У мені боролися дві людини, — говорить Едісон. — Одна хотіла зупинитися і просто здатися, а інша вибирала бути сильною. Щоразу я вибирав життя — я біг і сподівався на порятунок».

13 жовтня, через 69 днів після обвалу, Едісон Пена насилу проліз у вузьку рятувальну капсулу. Він був дванадцятим з 33-х шахтарів, яких підняли на поверхню після двох місяців ізоляції і відчаю.

Перебуваючи під завалами, шахтарі уклали пакт і пообіцяли не розповідати нікому про те, що відбувалося в підземній печері. Але правда все одно проривалася назовні, і Едісон Пена став записувати свої думки на диктофон: про те, як він з товаришами боровся за життя під землею; про те, що у Бога є план для кожного з нас; і про те, як сильно він, Едісон, любить Елвіса Преслі — останнє він довів, виконавши свою версію пісні Return to Sender.

Незабаром після дивовижного порятунку Едісона Пену запросили взяти участь в Нью-Йоркському марафоні. До цього він ніколи не був за кордоном і не брав участі в масових стартах. У нього навіть не було відповідного взуття для змагань. Коли організатори марафону надіслали йому в подарунок пару бігових кросівок Asics, він був зворушений до сліз.

«Я б хотів вибігти цей марафон з чотирьох годин, — ділився Едісон, — знаю, це буде складно, але я не боюся. Я вірю, що у мене все вийде».