uaua
Выберите язык:

Дорога до мети: звіт про Ironman Maastricht 2015

Читать эту статью на русском

Загалом я — альпініст. Не такий прямо бородатий та страшний, як показують у фільмах, але гори були моїм основним сезонним захопленням. До певного моменту.

IMG_4209

Передісторія

Одного разу, 2013 року, мені не вдалося взяти відпустку і поїхати на чергове сходження. Однак, тоді я до останнього вірив, що, можливо, ще все вийде, і старанно готувався — бігав. Мені хотілося закрити невеликий боржок і, після торішньої невдачі, таки зайти на вершину Пік Леніна (7134 м), що на Памірі. І я поставив на телефон RunKeeper та бігав. Стільки скільки міг.

Мені здавалося, що бігати по 8-10 км через день, задихаючись і героїчно переборюючи біль у колінах і гомілкостопах, — це досить круто і можна пишатися такою фізпідготовкою. Принаймні для сходжень цього вистачало…

У гори не пішов, але бігати не кинув і вирішив, що «влупити 20 км до кінця літа — це було б круто». І влупив. Просто по Оболонській Набережній у Києві. Був неймовірно гордий за себе, звісно.

Я вже не пам’ятаю, коли і як уперше почув про тріатлон — швидше за все, зачепився за чийсь пост у Facebook. А потім був Андрій Оністрат зі своїм першим «Біжучим банкіром» і Слава Баранський зі звітом про половинку Ironman в Італії — ці дві речі змусили мене поринути з головою в Інтернет з одним лише ключовим словом для пошуку інформації: «IRONMAN». Тоді я не міг повірити, що таку дистанцію в принципі можна подолати, але, перечитавши купу статей і переглянувши масу відео на Youtube, я таки проковтнув цю наживку і вирішив — хочу.

Тут слід зазначити, що на той момент я не вмів плавати, ніколи не їздив на спортивному велосипеді і, як я розумію вже зараз, бігати теж не вмів.

Хоча після першого офіційного пробігу 21 км на Київському Напівмарафоні я зрозумів, що марафонці не такі вже інопланетяни і дистанція в 42 км уже не здавалася мені такою страшною та недосяжною.

1402459_164349443764160_232786234_o

Отже, я вирішив, що подолаю повну дистанцію Ironman. Це, звичайно, космос: зі старту 3,8 км плавання, потім 180 км велогонка та на закуску марафон 42,2 км. Все без зупинки та відпочинку. Але дуже вже красиво все це виглядає на Youtube, особливо щастя спортсменів на фініші :))) Зараз я вже розумію, що цей спорт десь на психологічному рівні межує з альпінізмом — теж тривала робота на межі сил і можливостей, теж емоції і щастя на вершині, теж залежність і потяг до нових сходженням.

І коли я поставив дружину перед вибором: чоловік-тріатлет або чоловік-алкоголік (висотний альпінізм все-таки сезонний спорт, та й як не запити влітку в снігах). Ми разом вибрали перше, і велике їй спасибі за це. Але ми не знали тоді, що на нас чекає попереду…

Початок

Восени я пішов у Спортлайф, там мене відвели до Діми Ткаченка, і він до весни навчив мене досить непогано плавати. Та й не просто плавати, а отримувати від цього насолоду! А потім виявилося, що він сам багатоборець і тріатлет і, окрім маси корисної інформації та консультацій щодо вело та бігу, я отримав ще одну дуже важливу річ — наполегливу рекомендацію не поспішати і не робити Ironman у першому ж сезоні. Та я й сам це відчув, коли почав тренуватись. Так і пішло.

Перший сезон у 2014 році став для мене пробним у тріатлоні і я йшов по наростаючій: зробив спринт (0,75/20/5) у Дніпропетровську, потім олімпійку (1,5/40/10) у Києві та, відчайдушним ривком, на гібридному велосипеді, половинку Ironman (1,9/90/21) у Будапешті.

У тому році я познайомився з чудовими хлопцями: Женя Смирнов, Володя Степовик, Саша Горган, Володя Дегтярьов, ну і, звичайно ж, наш гуру Андрій Ястребов. Вони не раз допомагали мені слушними порадами та відповідали на всі мої дурні питання, яких було дуже багато, оскільки тренувався я сам, без тренера. А наприкінці сезону я серйозно задумався і почав планувати підготовку до повного Ironman у 2015 році. І знову повністю самостійно.

Я вирішив підійти до питання серйозно та підсилив себе мультиспортивним годинником Garmin та новим шосейним велосипедом Scott. І почалася найцікавіша — а саме кардинальна зміна режиму дня.

Раніше я важко вставав вранці і намагався не спізнюватися в офіс, а всі тренування були ввечері після роботи. Така схема, в принципі, працює, але не для довгого тріатлону, коли вам потрібно напрацьовувати серйозні об’єми у всіх трьох видах спорту. 8-10 тренувань на тиждень просто фізично неможливо виконати лише вечорами. Та й сім’я теж вимагає уваги і погано якось щодня після роботи пропадати до ночі, виправдовуючи це “великою метою”.

Підйом щодня о 6:00 ранку, годинне тренування у будні за будь-якої погоди та 2-4 години у вихідні (обидва) стали тепер нормою. Відпочинок — лише у понеділок. Відбій до 23:00. Харчування з розумом, без зайвих навантажень. Алкоголь вкрай рідко та обмежено. Інакше цей квест не пройти…

Старт був обраний у містечку Маастрихт, що на південному сході Нідерландів, як найзручніший за датою. Хоч мене і налякали гірки на велоетапі ще в описі маршруту, але я все-таки зважився саме на цей старт, а що означає магічне словосполучення make-or-break, я дізнався пізніше на практиці.

У новому сезоні, в рамках «окремих кроків на шляху до великої мети» був підкорений марафон у Ризі (3:28) та два напівзалізні тріатлони: Слов’янська Хвиля (5:45) та Ocean Lava (5:11). А за тиждень до старту Ironman я переплив протоку Босфор 6,5 км (1:40). Загалом, з грудня до липня, за 8 місяців безперервної підготовки мені вдалося наплавати 130 км у воді, накатати 2500 км вело і набігати близько 900 км.

Комусь ці цифри видадуться значними, але тільки не спортсменам. І зараз я можу сказати, що це, мабуть, необхідний мінімум для того, щоб фінішувати, а вело таки має бути більше. Але що є, те є. Я підійшов до свого головного старту саме з таким досвідом.

Гонка

Маастрихт — невелике та затишне містечко на південному сході Нідерландів на берегах річки Маас та поблизу стику кордонів із Німеччиною та Бельгією. І тут є все для тріатлону будь-якого рівня. За день до старту — реєстрація, експо, збирання та тестування велосипеда, підготовка транзитки, вечірня пробіжка. Треба б лягти спати раніше, але заснути не виходить і вся ніч проходить у півсні.

Транзитка відкривається о 5:00, люди підтягуються до своїх велосипедів, копошаться, підкачують колеса, перераховують та перекладають речі по мішках. Такий собі мурашник, де всі посміхаються, спілкуються, жартують та допомагають один одному, але всередині у кожного — свій особистий передстартовий мандраж. І у кожного він уже під контролем.

fk150802-0124-fk-1024x723

Старт призначено на 7:10. Стартуємо з вузького понтона, до якого рухаємося довгою колоною, збудованою за зменшенням запланованого часу плавального етапу. Я планую пропливти за 1:10, але свідомо йду вперед до 50-хвилинників, і опиняюся в групі високих, на голову вищих за мене (а мій зріст 186) норвежців. І, як не дивно, мене це зовсім не лякає — навпаки, навіть додає сил та впевненості. Музика, дуже багато глядачів і нарешті старт!

ironman-maastr

З цього моменту все, що відбувається, починає сприйматися як неминучість, як довгий шлях, який просто потрібно взяти і пройти. Етап в одне коло туди і назад річкою з виходом із води посередині на розвороті. Пливу досить рівно і впевнено, трохи осторонь від основного потоку, набридає якраз перед фінішем. На виході з води годинник показує 4300 м за 1:15 — десь я дав зайвого, але так багато навряд.

Загалом непогано, біжу на велоетап довгою транзиткою, в якій не поспішаю і проводжу 10 хвилин. Більшість велосипедів ще висять на своїх місцях, що тішить. У роздягальні Діма Гармаш, який уже готується бігти: «Привіт! — Вітання! — Як ти? — Нормально, а ти? — Теж. Ну, я погнав — Давай».

Велогонка починається спокійно, поступово додаю, на рівних ділянках і на підйомах обходжу багато різних велосипедів. Здебільшого всі котять на крутих колесах, тому їх обганяти подвійно приємніше.

Сам велоетап відбувається в основному полями, лісами і маленькими містечками Нідерландів, покриття практично всюди ідеальне, хоча іноді траплялися нерівності, пісок і бруківка. Перші 50 км їду із середньою швидкістю 35 км/год. А потім почались гори. Три штуки майже поспіль із загальним набором висоти 800 м. Cauberg Hill, Amstel Hill та ще якийсь Fucking Hill, не пам’ятаю точно назву…

IMG_3744

На першу гору заїжджаю обережно, на малій зірочці, і на самому верху при перемиканні на сковороду в мене падає ланцюг, та ще якось так невдало, що доводиться повозитися. Тому що не треба лазити з викруткою в перекидки перед стартом. І поки я порався з ланцюгом повз мене проїжджали всі ті, кого так добре обганяв я до цього і навіть ще трохи…

Стало прикро, я розлютився і замість того, щоб взяти свій звичайний плановий темп, роблю дурість — починаю наздоганяти та відновлювати свою втрачену позицію. Героїчно. Горами. У результаті, на другому колі, після 130 км відчув, що батарейки вже сіли, а попереду були ті самі три гори ще раз.

Чи то я мало взяв гелю (один великий Nutrend Enduro Snack кожні 40 хв), чи мало тренував гірки, чи погано спав перед стартом, чи занадто захопився і перетиснув на першому колі — а, швидше, все разом і стало причиною проваленого велоетапу: час 6:27 — на півгодини більше, ніж я розраховував. Загальний набір висоти щогодини 1700 м. Кажуть, що на цій трасі щороку відбувається престижна велогонка Amstel Gold Race — що ж, охоче вірю.

Я був дуже радий, що це скінчилося. А потім…

А потім була транзитка за 8 хвилин та вихід на марафон. Сказати правду, я, оцінюючи свій стан, погано уявляв це, оскільки добре уявляв собі, що таке марафон в принципі. У голові була тільки одна думка: «Роби, що маєш, і будь, що буде» — ця мантра не раз допомагала мені в житті.

IMG_3754

Біговий етап складався з трьох кіл по 14 км, що дуже вдало психологічно. Почав у темпі 6 хв/км — швидше просто побоявся, дуже не хотілося зійти з дистанції, але потім накрила втома і темп став ще гіршим. Маршрут майже плоский, тільки два невеликі підйоми на кожному колі, і пролягають головними вулицями Маастріхта, набережною та приміськими житловими кварталами з іграшковими будиночками та галявинами — все, як у кіно.

І тут я хотів би сказати про ставлення місцевих до спортивних заходів та культури. Підтримка дуже масова. Багато і місцевих, і приїжджих. Уздовж усієї траси. Вдень було сонячно і досить спекотно, доходило до +30°С, і місцеві повитягали зі своїх будинків відра та садові шланги, багато поливали нас водою, підбадьорювали музикою, танцями, оплесками та просто словами.

8f22dd92fda501d50277dc67560efa9e

У нас на номерах унизу були написані наші імена — уболівальники читали їх і, як виходило вимовити, кричали щось на кшталт: «JAAAHHH, KORNII, FANTASTIC!!!», а якщо спортсмен знаходив у собі сили посміхнутися, помахати руками і крикнути у відповідь щось на кшталт: «THANK YOU!», то починав ревіти уже весь натовп!!!

Це дуже бадьорило і збільшувало мій сумний темп із 7 хв/км аж до 6 хв/км, щоправда, вистачало цього ефекту не на довго. Чи треба говорити, що я намагався відповідати всім? І обов’язково дати п’ять дітям, які простягають свої ручки — адже їм це потрібно було не менше, ніж мені. Все впливає на все, і вони — майбутні чемпіони, я в цьому певен.

Так ось, перше коло пройшло більш-менш, так би мовити, у розвідці. На другому колі я спробував прискоритись, але почали хапати судоми за задню частину стегна — по черзі і дуже боляче. Справді боляче — це лише перші 5-6 разів, а на третьому колі я навчився боротися з ними без зупинки та зниження темпу — просто кричав і все.

Photo 8-2-15, 8 01 55 PM

У підсумку марафон за 4:39 та загальний час гонки 12:40. На фініші медаль, щастя та, що дуже важливо, рідні. Вони чекали мене цілий день, виглядаючи в натовпі таких же відчайдушних і впертих, а я виглядав їх щоразу пробігаючи повз довгоочікувану зону фінішу…

Післямова

На цей старт вийшло лише троє українців. З них я виявився на фініші другим, що мене дуже тішить, хоч реально я розраховував бути третім. Я дуже задоволений досягненням, але не дуже задоволений часом, оскільки хотів і реально міг вийти із 12 годин. Висновок — потрібно тренуватися більше та з розумом. Особливо вело. Особливо довгі гірки.

IRONMAN – це дуже круті старти і з організації, і забезпечення, і підтримки. На жаль, нашому суспільству до такого ставлення до спорту як у Європі ще дуже далеко.

Останні учасники фінішували о 23:45 і на них чекала повна центральна площа міста. Їм аплодували та щиро раділи за них. Це дуже надихає.

Чи можна зробити Ironman за 1 рік? Якби тільки зробити, то можна, але я не раджу. Наслідки можуть бути незворотніми. Краще розтягнути на 2-3 роки, особливо якщо за спиною немає жодного спортивного досвіду. Та й шлях тріатлета не настільки нудний, щоб намагатися пройти його якнайшвидше.

Чи буду я повторювати це безумство? Безперечно, так. Адже тепер у мене з’явився найпринциповіший суперник — це я, зразка серпня 2015 року.

doiposle

І останнє. У будь-якій справі, і спорт не виняток, дуже важлива підтримка друзів, рідних та близьких. Особливо сім’ї. Адже, коли ви починаєте рухатися до своєї мети, ви змінюєте не лише своє життя і, якщо вас не підтримують удома, тоді і рух не той, й радість від досягнень сумнівна. Мені в цьому плані дуже пощастило — у мене є Ironwife та Ironbaby. Ми пройшли цей нелегкий шлях разом і дякую вам за це :).

11924411_376292042569898_2034394700_o

Фото автора, а також publiciteitvisie.nl, tri-mag.de, flickr.com.

РОЗПОВІСТИ ДРУЗЯМ
Підпишіться на розсилку з порадами та статтями про біг

Головна сторінка

как провести межсезонье с пользой
5 Грудень 2021 2158

Тренування Відпочиваємо правильно: як провести міжсезоння з користю, навіть якщо ви втомилися від бігу

Після інтенсивного змагального сезону багато хто задумується: як зробити перерву в бігу, але й не втратити форму при цьому? 

Відпочиваємо правильно: як провести міжсезоння з користю, навіть якщо ви втомилися від бігу
Підпишіться на нашу розсилку.
Ми не спамимо і надсилаємо лише корисне