Друзі, ми запустили донати: якщо вам подобається те, що ми робимо, ви можете підтримати нас на Патреоні. Так ми зможемо готувати для вас ще більше цікавих і корисних матеріалів. Деталі тут.
Кетрін Світцер — першопроходець
Колись давно марафони були винятково чоловічим заняттям (в сенсі?), і жінок туди не допускали — їх вважали занадто тендітними і неготовими подолати таку дистанцію.
В університеті Кетрін тренувалася з чоловічою командою (як ви здогадалися, жіночих не було) і вирішила зареєструватися на Бостонський марафон у 1967 році, вказавши прізвище та ініціали, за якими не вдалося ідентифікувати стать: «Мені було 19 і просто хотілося пригод».
Але вже через дві милі стався інцидент: жінку-бігунку побачив один з організаторів марафону і був обурений таким порушенням правил.
«Забирайся з мого марафону!» — кричав організатор, а далі просто вийшов з автобуса і намагався силоміць забрати спортсменку з траси, але інші чоловіки і хлопець Кетрін заступилися за неї.
Попри агресію, образи і сильний стрес, Кетрін вдалося фінішувати за 4:20, але її результат анулювали, саму спортсменку дискваліфікували і виключили з союзу атлетів-аматорів.
Світцер це не зупинило — вона стала журналісткою і зробила величезну роботу з боротьби зі зашкарублими стереотипами і залученням жінок в спорт. Через 5 років жінкам офіційно дозволили брати участь в Бостонському марафоні, а сама спортсменка ще 7 разів брала участь в головній біговій події Бостона, покращивши свій результат до 2:51.
Пізніше організатори марафону оголосили, що номер 261 більше ніколи не буде видаватися — він навіки закріплений за Кетрін Світцер.
Зараз їй 71, і вона, як і раніше, бігає і займається соціальними проектами.
Роза Мота — «крихітка на мільйон»
Португальська бігунка отримала у світовій пресі прізвисько «маленька Роза» (nossa Rosinha) за свою мініатюрну статуру — зріст 157 см і вагу 45 кг. В біг дівчина прийшла за порадою лікарів, щоб побороти астму, спочатку бігала кроси, а потім перемкнулася на марафонську дистанцію.
У маленької спортсменки багато великих досягнень: крім перемог на великих змаганнях (Бостон, Чикаго, Сан-Паулу, Роттердам, Токіо, Осака, Олімпійська чемпіонка Сеула в 1988 році, переможниця чемпіонату світу в Римі у 1987, Європи в 1982, 1986 і 1990).
Статистика вражає: за десятирічний період з 1982 по 1992 рік Роза взяла участь в 21 марафоні і виграла 14 з них, тобто два з трьох стартів.
Рекорд Рози в марафоні 2:23 дотепер не побитий в Португалії, а сама спортсменка на батьківщині є однією з найпопулярніших особистостей в спорті поряд з Еусебіу та Луїшем Фігу. У 2012 році Мота була визнана «найкращою спортсменкою в історії» за версією AIMS.
Після завершення кар’єри Роза стала амбасадоркою спорту і отримала премію Abebe Bikila Award за внесок у розвиток гонок на довгі дистанції.
Пола Редкліфф — чинна рекордсменка світу
Пола — спадковий марафонець і прийшла в спорт за прикладом свого батька, який теж виступав у забігах на довгі дистанції. Починала з кросів, а в марафон прийшла досить пізно, ближче до 30-ти років.
Уже під час свого дебюту в Лондоні у 2002 році Пола встановила світовий рекорд серед жінок — 2:18, а через рік поліпшила результат на 3 хвилини.
Крім марафону, британська бігунка також встановила світовий рекорд на 10 км (30:01) і кілька рекордів Великобританії.
Окрім досягнень у спорті, Пола відома як завзята борчиня проти вживання допінгу: недарма на її руці можна часто побачити червоний браслет, який символізує регулярну здачу проб на допінг.
Ще в далекому 2001 році вона виступила з публічним засудженням застосування спортсменами EPO (Еритропоетин — гормон нирок, який впливає на утворення еритроцитів). На чемпіонаті світу з легкої атлетики в Едмонтоні Пола з подругою розгорнули на трибуні плакат «EPO-шахраї — на вихід» і навіть мали справу з поліцією за цю витівку.
У 2015 році Редкліфф була змушена піти зі спорту через численні травми. Після завершення кар’єри вона працює на телеканалі ВВС.
Шелейн Фленаган — «американський камбек»
Фленаган — переможниця марафону в Нью-Йорку в 2017 році.
Глядачі любили Шелейн задовго до її перемоги, але фінальний спринт з криком «f*ck yeah!» приніс їй загальне обожнювання — адже на цьому забігу американки не перемагали 40 років — трохи більше, ніж вік самої Фленаган.
Спортсменка планувала завершити кар’єру, а сам марафон мав стати останнім, в якому вона брала участь в ролі еліти, однак після тріумфу в Централ-парку вирішила продовжувати виступати: «Це цілком нормально — відчувати сум і ностальгію, коли наближаєшся до кінця кар’єри. І тоді мої тіло і розум говорять, що я готова до нових випробувань».
Окрім виступу в марафонах, Шелейн просто обожнює готувати і випустила власну кулінарну книгу «Біжи швидко, готуй швидко, їж повільно» (Run Fast, Cook Fast, Eat Slow), в якій ділиться улюбленими рецептами.
Мері Кейтані — кенійська ракета
Ця кенійська бігунка входить в десятку найсильніших на планеті в серії World Marathon Majors, Мері — володарка другого світового рекорду в марафоні (2:17) і попереднього світового рекорду в напівмарафоні (1:05).
Мері займалася бігом з дитинства, її кумиром була інша кенійська бігунка Тегла Лорупе, яка і надихнула дівчину: «Вона була моїм кумиром в школі, я тренувалася дуже наполегливо, щоб бути схожою на неї».
Сьогодні Кейтані 37, і вона продовжує тішити нас своїми виступами — чого тільки варта перемога (вже четверта!) на марафоні в Нью-Йорку у 2018 році. Мері видала не просто негативний спліт, а супер-негативний спліт — 75:50 хвилин на першій половині і 66:58 на другій. Справжня краса марафону!
Вільний час Мері любить проводити з дітьми.
«Материнство робить вас більш відповідальними і зрілими. Покращуючи свої досягнення ви розумієте, що це не гонитва за грошима і славою, а мотивація, щоб дати своїм дітям краще майбутнє».
Грете Вайтц — незламний характер
Ця бігунка з Норвегії була однією з перших жінок, які почали бігати марафони, і в 1979 році стала першою, кому вдалося «розміняти» 2.30 на марафонській дистанції. Грете перемагала в Нью-Йорку цілих дев’ять разів і двічі ставала першою в Лондоні.
Після завершення бігової кар’єри Вайтц працювала тренером і написала багато книг про біг та підготовку до змагань. Деякі з них, наприклад, «Ваш перший марафон. Як фінішувати з посмішкою» стали бестселерами.
«Перед тим, як прийняти рішення пробігти марафон, потрібно знайти в собі мотивацію: хтось хоче схуднути, хтось кинути курити, а хтось бігає, щоб відволіктися від горя. Справжнє бажання тренуватися і підкорити цей горизонтальний Еверест має йти зсередини».
У 2011 році у віці 57 років Грете померла від раку, але до останнього зберігала оптимізм і любов до життя. Крім безлічі нагород за розвиток спорту, їй встановлено пам’ятник у рідному Осло.
Дезіре (Дес) Лінден — новий ідол
Перша за 33 роки американська спортсменка, яка перемогла на Бостонському марафоні у 2018 році.
«Все, що сприяє новому досвіду — корисно для мене. Я тренувалася для цих умов», — сказала Лінден після фінішу.
В той день марафон зустрів бігунів нетиповою, м’яко кажучи, погодою — проливний дощ, холод і сильний зустрічний вітер перетворили і без того непросту трасу в справжнє випробування — багато хто відмовився фінішувати і зійшов з дистанції. Погода підкосила впевненість навіть сильних та іменитих спортсменів.
Дес вирішила скерувати свою енергію на допомогу іншим американським бігунам, які, на її думку, могли показати кращий результат: вона допомагала Шелейн Фленаган підтримувати темп і намагалася «утримати в грі» іншу елітну спортсменку Моллі Хадл.
Коли обидві здалися, Лінден вирішила продовжувати: «Врешті-решт, бігти — це найшвидший спосіб потрапити додому».
Ще Лінден унікальна своїм підходом до змагань: на відміну від багатьох професіоналів, орієнтованих на negative splits (прискорення на другій половині марафону), Дес дотримується єдиного темпу протягом всієї дистанції і вибігає рівні «половинки» з різницею всього в кілька секунд.
Крім бігу, Дес разом з чоловіком відкрили кав’ярню «Linden & true coffee», щоб розділити зі світом любов до прекрасного напою. А вільний час ця скромна і талановита дівчина вважає за краще проводити в колі сім’ї та друзів.
Еллі Кіфер — адвокат бодіпозитиву
Американська бігунка, яка несподівано «увірвалася» в ряди еліти на марафоні у Нью-Йорку в 2017 році і посіла 5-е місце, а на момент фінішу мало хто знав її ім’я. На ранок журналісти та спортсмени по всій країні почали цікавитись: хто така Еллі Кіфер?
Однак, крім захоплених відгуків, спортсменку почали обговорювати через її зовнішній вигляд (зріст 162 см і вага 54 кг): «Їй би скинути кілька кілограмів», «Занадто повна для марафонки», «З таким тілом без допінгу не пробіжиш» та інші малоприємні шпильки.
Однак Еллі не вважає свої досягнення чимось особливим і, прокинувшись знаменитою, почала інтенсивно використовувати мас-медіа, аби боротися проти «норм» до стандартів тіла в біговому суспільстві, всіляко культивує бодіпозитив і мотивує жінок по всьому світу приймати себе такими, якими вони є.
«Всі говорять, що бігун повинен бути худим, чому ніхто не акцентує увагу на тому, що бігун повинен бути в першу чергу здоровим? Не намагайтеся виправити те, що чудово працює, навіть якщо це не відповідає якимось загальноприйнятим правилам».
А поки критики сперечаються, наскільки Еллі вписується в стандарти, вона нарощує бігові об’єми і регулярно займається силовими тренуваннями, а також підписує контракти зі спонсорами і сама вибирає собі тренерів.
Синтія Арнольд — одна дуже завзята мати
34-річна бігунка з Полсона (штат Монтана) встановила світовий рекорд в напівмарафоні: пробігла його, штовхаючи перед собою коляску з трьома дітьми. Її результат — 1:29, не кожен без візка так пробіжить. Це на цілих 20 хвилин швидше, ніж її попередній найкращий результат.
Арнольд — не новачок в бігу, вона активно займалася спортом до появи дітей, але ідея побити світовий рекорд прийшла від чоловіка Синтії, коли пара чекала на третю дитину. За словами подружжя, першочерговою метою були зовсім не рекорди, а бажання познайомити дітей з активним способом життя, починаючи із зовсім юного віку.
У найближчому майбутньому Синтія має намір пробігти повний марафон: «Варто поквапитися, адже діти стають більшими з кожним днем».
Бонус: Іда Кілінг — коли вік не перешкода
«Біг повернув мені любов до життя», — каже Іда у своїх мемуарах «Мене нічого не зламає». У книзі жінка розповідає про своє непросте дитинство в Гарлемі, важку роботу на фабриці в часи Великої депресії, щоб прогодувати чотирьох дітей, будучи матір’ю-одиначкою. Потім, втративши двох дорослих синів через розбірки, пов’язані з наркотиками, Кілінг впала в депресію.
Саме біг став новим захопленням, яке повернуло інтерес до життя — в 67 років дочка Іди, Шеллі, зареєструвала її на забіг 5 км.
«Мені було просто цікаво, скільки я зможу протриматися», — сказала Іда після фінішу. «Важливо продовжувати бігати якомога довше, бо це чудові фізичні і психологічні ліки».
У 2011 році у віці 95 років Іда встановила світовий рекорд у спринті на 60 метрів у своїй віковій категорії. Зараз їй 103, і вона, як і раніше, бігає і не здається.
Переклала українською Наталя Сколоздра
Що ще почитати:
- Ці активні жінки доводять на своєму прикладі, що бігати можна і в 60
- Як чоловіки і жінки відрізняються в бігу, і чому вислів «жіночий біг» — це не сексизм
- Тільки для дівчат: вся правда про мінуси бігу