MHS 100: трейл по горах, селах та городах на півночі Таїланду

Азійські забіги не настільки популярні серед українських трейлранерів, як європейські. На це є вагомі причини.

Прямий переліт з Києва в Бангкок триває 9 годин. Після нього ви отримаєте плюс п’ять годин різниці в часі та зміну клімату, які вимагають додаткового часу для адаптації. Старт забігу о 7 ранку за тайським часом відповідає 2 годинам ночі за часом київським. Не найкращий варіант для організму.

Однак, якщо ви зможете виділити на подорож у Таїланд хоча б три тижні, то зможете відірватися тут на славу.

Забігів є багато – і трейлових, і міських. Можна бігати кожного тижня, навіть є трейли у різних локаціях одночасно. Тому, кожен зможе скласти для себе оптимальний маршрут відпочинку та забігів.

Забіг MHS 100

MHS 100 входить до серії забігів, які організовує Teelakow (це щось схоже на українську Ukrainian Trail League) .

локація: північ Таїланду
дистанції: 5, 11, 34, 52, 102 км з коливаннями набору висоти від 359 м до 5794 м
моя дистанція: 34 км з набором 1738 м
ціна на мою дистанцію складала 35 – 55 y.o., залежно від часу реєстрації
медичної довідки на забіг не треба, страховки також.

Місце проведення

Старт забігу знаходився в селі Pang Mapha. Це за 170 км від міста Чіанг Май. Останній є популярним туристичним центром з безліччю фішок, які сподобаються туристу.

Одна з переваг – це близькість гір з лісами, ріками та печерами. Тому тут доступні усі можливі активні види відпочинку: трекінги по джунглях, печери, зіплайни, велотури, квадроцикли, рафтинг.

Взяти участь в MHS 100 мені видалося правильним рішенням з точки зору логістики, адже я міг поєднати його з відпочинком в Чіанг Май.

Як дістатися

У Чіанг Май літає азійський лоукост Air Asia, літаки щогодини, тому дістатися сюди дуже легко.

Організатори замовили для бігунів трансфер з Чіанг Маю до місця старту. Вартість приблизно 1000 грн туди й назад у комфортних міні бусах. Можна було вибрати різні години відправки, а також день – п’ятницю чи суботу туди і в неділю назад.

Я забронював трансфер на п’ятницю. Вирішив, що по приїзду заберу стартовий, в суботу погуляю по місцевих локаціях та піду на брифінг, а в неділю побіжу.

До речі, село Pang Mapha виявилося також багатим на можливі активності. В них є кілька печер, трекінги по горах, сплави, рафтинг, гірські мотоцикли, вело, сходження на гори для зустрічі сходу сонця та інші. Тобто робити є що.

Тут також є одна з відомих печер, фото якої ви, мабуть, бачили в інтернеті.

Організація забігу

Стартове містечко розміщувалося на подвір’ї школи. Навколо крутилися школярі. Була класна брендована стартова арка з бамбуку, банери з картами маршруту та прізвищами учасників. Усі знають, що робити, волонтери усміхаються.

Виявилося, що на цьому трейлі буде мало бігунів. Наприклад, на дистанції 34 км – всього 35 учасників. Зате бігуни отримували багато уваги від організаторів. З ними усіма спілкувалися, щиро цікавилися справами. Це все створювало дружню атмосферу.

Ще одна класна річ, яка не стосується організації, але впливає на комфортність участі в старті – це самі тайці. Вони дуже дружні, компанійські, завжди допомагають, усміхаються і легко йдуть на контакт.

Якщо ви соромитеся знайомитися з людьми або боїтеся щось попросити чи запитати, то не хвилюйтеся, за вас це зроблять тайці. Вони допоможуть і підкажуть.

Наприклад, коли я вертався з брифінгу в готель, мене по дорозі підібрали тайці. Вони самі зупинилися машиною і запропонували підвезти. Також вночі перед стартом я зустрів біля свого готелю ще одного учасника і він також запропонував підвезти мене на старт.

У стартовому пакеті я отримав футболку та два батончики. Ще одну футболку мені видали вже на фініші. Обидві футболки були мого розміру. І це я вважаю великим плюсом. На кількох забігах в Україні та за кордоном мені видали футболки більшого розміру, хоча при реєстрації я й зазначав свій розмір.

Крім того, обидві футболки гарної якості, з гарним дизайном, при чому дизайн повністю різний для стартової та для фінішної. Такі футболки відразу займають важливе та символічне місце в біговому еквіпменті.

І останній момент по організації, який варто зазначити – це робота фотографів. Їх на маршруті було дуже багато. Після забігу я отримав більше класних бігових фото, ніж за попередні два роки участі в українських стартах.

Найбільший мінус

Найбільшим мінусом забігу для мене виявився той, якого я ніяк не очікував.

Вночі у селі було лише 8 градусів тепла, в той час як в день температура піднімалася до +30.

Зате дві ночі, які я провів у своєму дерев’яному бунгало з щілинами між дошками і тонкою ковдрою, були незабутні.

Старт забігу

Старт призначили на неділю о 6.15 год. За півгодини до старту організатори оголосили, що старт переносять на годину. Пояснили тим, що ще недостатньо розвиднілося, а ми маємо відразу забігати в ліс. Тому довелося провести ще одну годину в компанії 9 градусів тепла.

Але організатори молодці. У стартовому містечку можна було поїсти і попити щось гаряченьке. Мівіна, різні батончики, печиво, чай. Можна було також набрати води та ізотоніків.

До речі, хто був в Таїланді той знає, що вони там помішані на їжі. І якщо перед стартом можна було тільки перекусити, то після фінішу годували, як в Коломиї на весіллі.

Події на трасі

Траса видалася динамічна з різноманітною картинкою, яка постійно змінювалася. Ліси, поля, підйоми, спуски, села, городи. Не було затяжних підйомів і дуже довгих спусків. Майже все біглося. Тому 1728 метрів набору видалися для мене досить виснажливими.

Відразу після старту ми забігли в ліс і десь через чотири кілометри вибігли на галявину. Тут розмітка і закінчилася. Я зупинився, покрутився, бо думав, що десь щось пропустив (досвід участі в українських забігах показував, що я це можу).

До речі, спеціально для цього забігу я взяв з собою окуляри, хоча в Україні їх з собою не беру. Погодьтеся, загубитися в лісі в Україні — це ще куди не йшло. А загубитися в лісі в Таїланді — це не найзаповітніше бажання.

Я надів окуляри, але вони мені також не допомогли. Розмітки не було, а місцевість дозволяла бігти на всі 360 градусів. За якийсь час мене догнала група з трьох бігунів, і майже відразу з іншого боку галявини вибігли ще два бігуна. Пізніше виявилося, що це були лідери гонки, які побігли десь зовсім не туди.

Один з бігунів сказав, що треба бігти під гору. Тобто трек звертав на 90%. Ми всі його послухали та почали рухатися пагорбом. І лише коли вийшли на пагорб, це десь 300 метрів від повороту, то побачили розмітку.

Надалі розмітка була ідеальна зі стрічками кожні 20-30 метрів. На поворотах виднілися великі додаткові стрілки. На неправильній стежці через 15 метрів від повороту був знак стоп.

На моєму маршруті було 3 КП. На них стандартний набір – вода, ізотоніки, печиво, фрукти. На другому КП можна було ще поїсти рису. Про це розкажу згодом.

Я біг у своєму стилі. Не спішив. Знімав відео, робив, фото, сторіс. Насолоджувався життям.

На забігах у мене постійно виникає дилема – бігти та спішити для гарного результату, чи знімати відео для цікавого випуску на ютубі?

Зазвичай, коли забігаю на КП, знімаю відео, розмовляю з учасниками та волонтерами, а в цей час мене пачками обганяють інші учасники.

Так і тут на першому КП мене обігнали хлопець і дівчина, правда, з хлопцем встиг сфотографуватися. До речі, це він мене підвозив з брифінгу.

Після першого КП траса пролягала гірським селом. Село дуже колоритне. Біля кожної хати була огороджена територія, на якій гуляли свині. В одному місці свині взагалі гуляли на дорозі.

Після села почався спуск бетонною доріжкою через бананове поле. Цей спуск мав десь 2 км та вів якраз до другого КП. Якщо б він тоді не закінчився, то мої коліна сказали б, що далі вони тільки на таксі.

Друге КП розташовувалося на подвір’ї приватного будинку. Хазяйка гостинно запрошувала до хати поїсти рису, однак я відмовився.

Зараз шкодую, бо втратив класні кадри для відео. Такої уваги до кожного бігуна, як була на цьому забігу, дуже бракує на масових трейлових стартах, я вже мовчу про міські забіги.

Траса мала багато класних екзотичних ділянок: бананові поля, село зі свинями, бетонний спуск через городи, зрошена водою долина, кукурудзяні поля.

До речі, для озвучки бігових епізодів у відео я використав трек Alyona Alyona “Як би я була не я”. Він ніби створений для трейлових забігів. Я навіть зробив окреме відео під цю пісню з нарізкою суто бігових епізодів.

Момент істини

Десь на 22 км я побачив здалеку на горі бігуна, який дуже повільно спускався перекопаним городом. Було видно, що сили його покидають. Заради спортивного інтересу я вирішив, що треба його перегнати.

Я почав бігти швидше і коли добіг до цього ж городу (до речі тут ріс інжир), то швидко з нього збігав, доводячи собі, що я сильніший ніж цей бігун. В результаті я насправді втратив час, бо набрав у свої кросівки повно землі і мені довелося невдовзі зупинятися, щоб її висипати.

На 25 км було останнє третє КП і на ньому я розминувся з цим бігуном. Вирішив, що не буду спішити на КП. Зніматиму все відео, яке мені треба, поїм, а потім побіжу зі всіх сил, щоб його наздогнати. Мабуть, така поведінка була в мене завдяки впливу фільмів «Таксі». Пригадуєте, як головний герой повільно готувався до швидкої їзди?

Почалася гонка. Траса йшла по ґрунтовій дорозі. Невеликі підйоми та спуски. Коли біжиш по спуску та обертаєшся назад, то бачиш за собою шлейф із пилюки.

Десь на 29 км я наздогнав цього бігуна. Він сидів на камені посередині останнього підйому на трасі. Бідолаха, видно було, що він вже зовсім знесилений. Я побіг попереду. Тоді він ще не знав, що для нього це означало, як і я.

Мої старання бігти швидше мали негативні наслідки. На спусках я збігав по інерції. Ногами треба було перебирати дуже швидко. В результаті почали хватати судоми на ногах.

Я мав на весь забіг одну магнезію і зрозумів, що це той момент. Вип’ю і якось доклигаю. Але коли я її відкрив, виявилося, що флакон порожній. Я помилково викинув не ту упаковку після марафону 42 км на забізі Ultra Trail Angkor в Камбоджі, який біг за тиждень перед цим.

Довелося терпіти та надіятися, що судоми не переростуть у щось більше. Я сповільнював темп, коли судоми з’являлися і старався акуратно бігти, щоб їх не підсилити. Я не знаю, до чого вони можуть призвести, якщо їхня інтенсивність наростає. На щастя, цього разу також про це не дізнався.

Коли обганяв свого «конкурента», я не знав, яким біжу і нічого не планував. Я думав, що дуже повільно біжу (насправді так і було), тому в кінці старався трохи підтягнутися, щоб не осоромити Україну.

Уявіть моє здивування, коли виявилося, що я прибіг третім.

Ви можете це побачити на відео. Ведуча сказала, що я третій, а я ніяк на це не відреагував. Дав інтерв’ю, і тільки тоді, коли мене попросили дати свій стартовий номер, щоб прикріпили до нього картку з третім номером, я зрозумів, що зайняв третє місце.

Потім я вперше піднявся на сцену та отримав свою першу нагороду за забіг.

До речі, більше ніяких подарунків ні для мене, ні для перших двох місць організатори не давали. Зате нагороджували кубками перших п’ять місць. Окремо чоловіків і окремо жінок.

Тому, якщо ви не супер бігун в Україні, але хочете потрапити в призи, то є коротший шлях. Коротший по часу, але довший по відстані. Вам треба поїхати в Таїланд.

Як же буде класно, коли в Таїланді бігатимуть наші люди, займатимуть призові місця і фотографуватимуться з українським прапором. На жаль, тоді не взяв з собою прапора. Доведеться їхати в Таїланд ще раз і знову займати призове місце. Давайте зробимо це разом.