Мотивація
Гірський марафон «Дземброня» біг вдруге. У перший рік гору Ребра, через яку йшов маршрут, настільки засипало, що після першого КП організатори просто розвернули учасників до стартово-фінішного містечка. Таким чином, замість 38 км набігали тільки 27–28 км.
Цього року вибрав гірський марафон «Дземброня» основним весняним стартом.
- По-перше, в рамках «Дземброні» проводився Чемпіонат України з гірського бігу на довгі дистанції і відбір на Чемпіонат світу, який проходив в Італії. Хотілося не тільки показати гарний результат, а й потрапити до збірної.
- По-друге, участь у гірському марафоні давала бали ITRA, а це наближало до участі у заповітному UTMB.
- І, нарешті, регламент змагань передбачав ще й командну першість, тож ми вирішили виставити команду від клубу SCS «Scientist», збиралися показати гарний результат.
Окрім основного старту на 42 км, проводився ще й забіг на 14 км — «Косарище». Тож всі охочі спробувати свої сили у трейлі могли обрати коротку дистанцію.
Підготовка
Виходячи зі своїх попередніх результатів на Chornohora Sky Race, планував вкластися у час 4–4.5 години.
Розпланував 15 тижнів підготовки, які лишалися до старту. Основні акценти зробив на гірки та збільшення бігових об’ємів у піковий період — до 90-100 км на тиждень (при 70–80 минулого року). З окремих аспектів підготовки дуже допомогли консультації та поради одноклубників Леніни Оленєвої та Максима Чепєлєва.
Щоправда, мій тренувальний план став своєрідним «балансом» між трейлранінгом та підготовкою до тріатлону. Справа в тому, що влітку планував зробити першу спринт дистанцію, а з плаванням було, м’яко кажучи, не дуже. Щоб хоч якось навчитися триматися на воді та плисти, також потрібен був час. Позитивною стороною балансування було те, що плавання непогано дозволяло розвантажити забиті м’язи ніг та заразом «прокачало» дихалку.
Визначив проміжні старти в Kitaevo Trail Run Spring 2017, Феофаніївські гірки, Феофаніївський FUNRUN. Пізніше, у якості темпового тренування — додав ще Nova Poshta Kyiv Half Marathon. Показаними на забігах результатами був цілком задоволений. За тиждень до гірського марафону зробив двохденну білкову дієту з наступним вуглеводневим завантаженням. Все пройшло за планом, набору зайвої ваги після завантаження також вдалося уникнути.
Логістика
Старт гірського марафону «Дземброня» проводиться неподалік однойменного селища, біля бази «Білий слон». Організатори забезпечували трансфер із селища Верховина вранці у день змагань. Тож їхав потягом до Івано-Франківська, а звідти бусіком до Верховини так, щоб бути на місці у переддень до старту.
Не обійшлося без «пригод». Кондиціонер у купе не працював, та замість гарненько виспатися вийшло «гарненько намучитися» в душному купе. Потяг запізнився на півгодини, тож від Франківська їхав бусіком через Коломию, що не найбільш оптимальний варіант. В підсумку ще плюс чотири години дороги. Зате подрімав.
Верховина зустріла захмареним небом. На неділю, день старту, то й взагалі прогнозували дощ зі снігом… Заселився до садиби-готелю «Алінка», яку знайшов на букінгу. Трохи згодом до готельчику підселилося ще троє учасників забігу.
Брифінг
Перед брифінгом встиг перекусити та провести «легеньке» тренування — збігав на гору Пушкар, це кілометрів п’ять і метрів двісті набору. На наступний день зрозумів, що все ж дарма. Треба було ще у більш лайт режимі затрусити.
Під час брифінгу Костянтин Желєзов, головний ідейний організатор забігу, «порадував» новиною, що через погодні умови та велику кількість снігу на Ребрі (again) будемо бігти «резервну» трасу з трохи меншим перепадом висот і майже тим самим кілометражем.
Зважаючи на близькість дат проведення «Дзембронь» 2016 і 2017, на такий розвиток подій цілком очікував. Повного GPS треку резервної траси ще не було. Але, правду кажучи, мені він би і не надто допоміг, бо ж біг без годинника з навігацією.
Повечеряв та взявся готувати екіп до забігу. Орієнтувався на минулорічну погоду і, як виявилося, не прогадав.
Спорядження
На день старту прогнозували дощову погоду, а в горах — взагалі сніг. Тож, враховуючи минулорічний досвід, прихопив комплект теплої спортивної форми для перевдягання після пробігу і дощовик.
Із необов’язкового, але рекомендованого організаторами спорядження, взяв трекінгові палиці (звичайні телескопічні), а також спорядив у наплічник гідратор замість «батареї» напоясних пляшечок.
І ще трохи ремарок по спорядженню. Наплічник для обраної дистанції був дещо габаритним — аж 11 літрів Ultimate direction. Кросівки — трейлові (no name), на фініші виявив, що правий майже розлізся. Добре, що не до фінішу. Втім була наука, тож вже у Києві купив собі Rocklite 305.
Харчування та гідратація
Їжі розраховував на 4–4.5 годин бігу із врахуванням двох пунктів харчування. По одному гелю та половинці протеїнового батончику на кожні 30 хвилин.
Відповідно з собою було п’ять гелів GU (один запасний) та два батончики Nutrixxion. Ізотонік робив з порошку STEALTH. Після всіх маніпуляцій з розчиненням вийшло не 0.5 л, а близько 0.7 л з тієї ж кількості порошку. Забігаючи наперед: ізотоніка якраз вистачило, один гель залишився, половину батончика так і не доїв.
Старт
Звуки будильника. З вікна тягне нічною прохолодою. Намацую в темряві телефон поруч на тумбі, на екрані 5:45. Треба вставати.
Сніданок традиційний — вівсянка та трохи сухофруктів, два бутерброди з арахісовим маслом та сиром. Все чудово зайшло — жодних претензій до шлунку під час забігу. Разом з моїми сусідами по «Алінці» йдемо до автобусів на трансфер. За годину, з центру Верховини переміщаємося до бази «Білий слон».
Перевдягаємося в одному з приміщень бази. Трохи вище на схилі є теплий туалет, справжня розкіш для трейлранерів. Речі залишаю в камері схову, організованій у сарайчику поруч. Тепер можна бути певним — після забігу буде у що сухе перевдягтися.
Трохи розминаюся перед стартом. Фотографуємося з одноклубниками Андрієм та Павлом, біжимо ще й у командному заліку. Привітався з багатьма знайомими по попередніх стартах бігунами. Ну що, до лінії старту! Лунає традиційний зворотній відлік. Постріл стартового і — побігли!
1-16 км
Перший кілометр дорогою вздовж ріки Чорний Черемош бігли «табуном» чоловік десять. Далі почався підйом, і потроху народ став відставати. Нас лишилося шестеро: Сергій Попов і Сергій Расчупкін бігли попереду, за ними — Володимир Крицкалюк і Валерій Макарук, а трохи позаду я і Антон Купрієць. За кілька кілометрів, на полонині, лідери немов розчинилися в тумані, і ми далі бігли вчотирьох.
Карпати навесні — неповторні. Запах лісу. То тут, то там дзюркочуть струмочки. Високо у гіллі неголосно перегукуються птахи. Здається, що можна нескінченно блукати стежкою, мандруючи з лісу на галявину, з долини на верхів’я пагорбів. Але коли біжиш гірський марафон на результат, часу милуватися краєвидами немає.
Десь на 6–7 км зустріли групу волонтерів, які нас направили праворуч, а Антона, який біг коротку дистанцію, — ліворуч.
Пити і їсти поки не хочеться. Але знаю — треба. Тож «за графіком» випиваю трохи ізотоніка (з питною системою це дуже зручно робити), з’їдаю гель.
Вибігли до місточків, які пам’ятав ще з минулого року. Володимир та Валерій спершу хотіли повернути ліворуч перед річкою. Кілька хвилин розбираємося з треком. Все правильно — треба через місточки на дорогу.
Через 1.5–2 км позаду чути тупіт. Хто ж це нас наздоганяє? Виявляється, це лідери, які блуканули десь на полонині у тумані. Обидва Сергії знову вириваються вперед, а я трохи відстаю. Втішає тільки думка, що ще 30 км попереду.
Далі був знайомий з минулого року, а тому і не такий страшний, підйом в напрямку Ребри. Все гарно промарковано. Ближче до вершини нас традиційно зустрічають снігові замети. Мрячить дрібний дощ зі снігом.
Нарешті дістаємося першого КП. Тут Олексій Прокопенко та ще кілька волонтерів. Заливаю чай у чашку, з’їдаю трохи шоколаду, шматок банану, кілька кубиків цукру. Володимир та Валерій не дуже поспішають. Лідери випереджають нас хвилини на 3–4. Я ж розумію, що аби потрапити до трійки призерів треба «лупашити». Швиденько беру палиці, і гайда спускатися.
16-30 км
З-за хмар посміхається сонце. Ноги ледь встигають відшукувати опору поміж глинозему, слизького каміння та трави. Каденс на цьому спускові — шалений. На зустріч йдуть-біжать по одному, а частіше групами учасники гірського марафону. Хтось вітається, хтось підбадьорює, а дехто — навіть фотографує. Не встигаю всім відповідати.
Яскраве сонце та піт засліплюють очі. Поки біжу п’ятим. Попереду Крицкалюк Вова, який от-от остаточно зникає з поля зору. За ним — Макарук Валєра. Той несподівано падає на спуску. Пробігаю повз, питаю чи все гаразд. Ствердно киває. Біжу далі. Через якийсь час він знову мене наздоганяє та обходить. Але за кількасот метрів знову падає, ще й перекидається через голову. Звертаю увагу — біжить у звичайних кросівках (!). Втретє на моїх очах Валерій впав як бігли рівною розмоченою опадами дорогою. Резюме: на трейловому взутті навесні в Карпатах точно не слід економити.
Добігаю розвилки, де стрічки були якось двозначно провішені. Забіг на півкілометра вгору, загубив 4–5 хвилин. Треба бути уважнішим… радує, що це був останній прокол. Валерій тим часом мене теж наздогнав. Біжимо дорогою, яка петляє вгору. Я попереду, він на кілька десятків метрів позаду. Чую голос Валєри: «О, і пан Сапіга пожалував!».
Але чекати на Сергія Сапігу аж ніяк не входило до моїх планів. Починаю прискорюватися. Тут і підйом закінчується, й починається більш-менш рівна дорога. Пам’ятаю її ще з минулого року. Гарненько розганяюся.
Тим часом, сонце знову заховалося у хмарах. Поки біжиться чудово, хоча ноги після підйому до першого КП трохи забиті. Невдовзі спуск, на якому волонтери показують напрямок подальшого руху. Класно, що так, і GPS не потрібен.
Додаю швидкості, бо відчуваю, що суперники неподалік. Ось стежка завертає до лісу. Знову спуск. Проглядаються знайомі з минулого року обриси дороги. Невже скоро фініш? Однак, виявляється, тут чекає сюрприз — затяжний підйом.
30-42 км
Біла імла закриває верхівки дерев. Стежка із розміткою повзе вгору і губиться поміж низеньких ялинок. Ноги відмовляються йти, а тіло благає перепочинку. Відкидаю геть думки про біль, спрагу, результат та заповітну фінішну арку. Вперто дряпаюся слизьким трав’янистим схилом.
Отак на 30 км замість славнозвісної марафонської «стіни» чекала стіна «трейлова» — метрів 500 набору. Цей підйом, здавалося, не закінчиться ніколи. Все частіше сьорбаю ізотонік. З’їдаю гель. Трохи додається оптимізму, з яким видряпуюся, зрештою, на якесь плато.
Невдовзі стежка вже біжить вниз. Але спуск був крутий, і на якомусь відрізку не втримую рівноваги та опиняюся на п’ятій точці. Одразу ліву гомілку зводить судомою. Почав швиденько її масажувати та тягти носочок на себе — як вчили на плаванні. На щастя, спрацювало. Ось ще один аргумент, чому бігунам варто ходити до басейну.
Пробігаю повз КП-2, де мене підбадьорюють звісткою, що лишилося всього 10 км. Не зупиняюся, бо ізотонік ще є, гелі теж. Тим часом стежа скочується в селище. Як же ж радісно бачити будиночки, туристів, які йдуть назустріч! Чомусь закрадається думка про фініш. Що ось-ось з-за рогу з’явиться кемп «Білий слон»…
Дзузьки. Мрії-ілюзії розвіялися як вранішній туман на полонині. Розмітка знову кличе вгору. Тепер бігти треба пасовиськами, долаючи час від часу загорожі від коней. Незгірше смуги перешкод. На початку марафону, коли пробігали кілька таких загорож, було прикольно. Але тепер, коли ноги вже не гнуться, такі акробатичні вправи скидаються на якісь витончені тортури.
Коли ж остаточно збиваюся з ліку цих перепон-бар’єрів, на верхівці пагорба зустрічаю волонтера. Він питає, як справи (жартівник), і вказує стежку, якою, за його словами, до фінішу лишалося всього нічого.
Останнє зусилля. Ноги погано слухаються. Все частіше підставляю чуба під гілля ялинок. Холодні краплі води з голочок приємно охолоджують та бадьорять, стікаючи струмочками за комір. П’ю ізотонік, але він вже не тамує спрагу. Хочеться просто холодної води і чогось смачного калорійного. Є тільки гель. З’їдаю на ходу і go, go, go!
Дорога до кемпа «Білий слон» з’являється несподівано. Аж не віриться, що це вона. Попервах уповільнюю темп, біжу роззираючись. А потім, примітивши знайомі обриси, починаю прискорюватися, наскільки це можливо після 42 км жесті. На щастя, цього разу обійшлося без сюрпризів і ось вони — фінішна арка і… фініш!
Результат
Свій стартовий прогноз практично підтвердив. Вибіг із 5 годин (4:54), четвертим у абсолюті. Командою SCS «Scientist» посіли перше місце.
Загалом, організація другого гірського марафону «Дземброня» була на висоті. У 2018 році старт перенесли на кінець травня, тож хочеться вірити, що нарешті вдасться пробігти основним маршрутом траси. Побачимо. Карпати навесні — гори неповторні і непередбачувані.
Фотографії: Євген Туркулевич