Тим не менше, команда бігового табору Unity Run Camp змогла впіймати його між тренуваннями і записати інтерв’ю для читачів НБ. Віталій розповів, що привело його в гірський біг, чому на забігах «у небо» марафонці, які звикли до рівнинних умов, можуть видати посередній результат, і про популярність скайранінгу, яка невпинно зростає.
Я народився в Омській області, у південній частині Західноєвропейської рівнини. Гір там немає, але мене в них все одно тягнуло — свою роль відіграли розповіді очевидців, які десь побували і щось підкорили. Я відучився на юриста, але знав, що працювати в цій сфері не буду.
А ось спорт був у моєму житті завжди — щоправда, на аматорському рівні. Вперше я побачив гори в Алма-Ати, і вони остаточно мене підкорили. 2008 року я потрапив на Кавказ, почав працювати гідом і так туди практично і перебрався.
Спочатку ходив із групами, а потім, помітивши, що нормально переношу висоту, спробував контролювати за часом своє проходження конкретних ділянок. Побачив, що проходжу певний відрізок за такий-то час, я почав скорочувати цей час. У підсумку перейшов на біг.
Особливий стимул я отримав у 2010 році. На вересневому забігу на Ельбрус я програв поляку Анджею Баргелю близько години. Ми бігли від Азау до вершини. На той момент рекорд траси становив 3 години 56 хвилин, але Анджей скоротив його до 3 годин 23 хвилин. Запис забігу виклали в інтернет — на ньому видно, що поляк не зменшував темпу навіть на тих складних ділянках, де багато інших переходили на крок.
Це мене підштовхнуло. Я майже побив цей рекорд — залишилося п’ять хвилин.
Гірський біг тим відрізняється від скайранінгу, що пролягає на нижчих висотах. Плюс до цього, у скайранінгу можуть бути складніші ділянки, де біг переплітатиметься з елементами простого скелелазіння. Під час забігів на Ельбрус обов’язково видають обв’язки з карабіном, а на висоті понад 4700 м можуть знадобитися альпіністські кішки. Загалом у скайранінгу є й такі маршрути, де для полегшення пересування використовують льодоруби.
Скайранінг дає більшу свободу у виборі трас: наприклад, може включати забіг на якусь вершину і збігання з неї. Почати можна з висоти 500 м над рівнем моря, а в результаті вийти на 4000-5000 м. Найвища точка, підкорена мною, — Пік Леніна (7134 м).
Особливою популярністю скайранінг користується в Іспанії та Італії. У нас є Асоціація скайранінгу, яка входить до Федерації альпінізму. Зараз у росії існує три дисципліни зі скайранінгу: вертикальний кілометр, висотна гонка та скаймарафон.
Вертикальний кілометр — забіг із перепадами по кілометру, не більше 5 км за довжиною. Висотна гонка — напівмарафон, якщо перекладати на мову рівнинних термінів (близько 24 км з хорошим набором висоти). Скаймарафон — забіг від 30 до 42 км.
Багато хто приходить у скайранінг з інших видів спорту — наприклад, з гірського бігу чи лижного спорту. На старт вертикального кілометра на Ельбрус з’їжджається величезна кількість бігунів — вже зараз між ними досить жорстка конкуренція. До речі, на чемпіонаті росії за призові місця дають майстра спорту — для молоді це додатковий стимул брати участь.
Від Азау до вершини приблизно 13 км, але перепад становить 3200 м. Висота Монблана 4820 м, а висота Ельбруса — 5642 м. Різниця у 800 метрів досить відчутна, тому навіть європейцям готуватися до Ельбрусу непросто — треба або жити на висоті 3000-4000 м або тренуватися в барокамерах.
Якщо для рівнинних бігунів силова робота — це біг по пагорбах чи гірками на короткі відрізки, тут така силова робота відбувається постійно. Зовсім не факт, що людина, яка добре бігає у горах, так само успішно пробіжить рівнинний марафон. І навпаки: буває, що елітні марафонці приїжджають у гори та видають дуже посередні результати.
Біг у горах відрізняється своєю механікою. Коли біжиш рівниною, то посилено працюєш стопою, але сильного розгинання стегна немає. У горах так завжди. Весь час доводиться піднімати вагу свого тіла вгору-вниз.
Висоту до 3000-3500 м під силу подужати майже будь-кому. Далі індивідуально. Головне, не впадати у відчай: приїхати в гори, зіткнутися з тим, що спочатку нічого не виходить, і відразу ж спасувати і поїхати — неправильний підхід. Все напрацьовується через тренування.
Головне мати хорошу серцево-судинну базу, а далі, як на нитку, на неї можна нанизувати решту, виходячи з цілей. Важливо розуміти, хочу я просто швидко пройти дистанцію чи працювати з результатом і щоразу його покращувати. Для підготовки м’язів достатньо будь-якого пагорба — їх можна знайти навіть у Києві чи області.
У 2012 році, коли я вперше вибіг із 4 годин на Ельбрусі, я взагалі тренувався лише у Москві. Під час бігу навантаження постійно ударне, і потрібна зміна навантаження: біг добре комбінувати із чимось ще — підійдуть лижі, лижі-ролери, велосипед. Тож у мене завжди сезон. Вдома я поставив собі велотренажер — одного разу я так захопився, що прозаймався на ньому шість годин поспіль. Тривале навантаження на низькому пульсі — те, що допомагає закласти основу. Звісно, якщо претендувати на потрапляння до світової двадцятки, треба тренуватися на тих висотах, де відбуваються змагання.
Цього року я став на лижі. Скі-альпінізм, як видно з назви, поєднує в собі гірські лижі та альпінізм. Береш максимально полегшені гірські лижі, на які приклеюється стрічка-камус, йдеш з ними нагору, а потім камус відклеюєш, стаєш на лижі і з’їжджаєш вниз.
Мене часто питають, чи мені не набридає ходити одним і тим самим маршрутом. Але щоразу Ельбрус різний — велику роль грає погода, стан снігу. Ельбрус мене поки що не відпускає, адже я не реалізував усе, що хочу. Рекорд сходження і спуску поки що мій і становить 4 години 39 хвилин. У травні спробую побити свій рекорд.
Минулого року були розмови про те, чи включати скайранінг до програми Олімпійських ігор. Вирішили цього не робити — таки гори є далеко не скрізь, що значно обмежує можливу кількість країн та учасників. Та й люди (я зараз не говорю про спортсменів-професіоналів, які заробляють на скайранінгу гроші) бігають для душі. Для них важливим є перебування в горах, можливість розширити свої межі, а участь в Олімпійських іграх накладатиме обмеження по дистанції. Та й організація масових забігів може погано позначитися на екології — таки бігаємо ми в дивовижних природних місцях.
На тренуваннях та змаганнях я звертаю мало уваги на красу навколо, але, живучи тут, щоранку я прокидаюсь і бачу Головний Кавказький Хребет — і це справжнє щастя.
Автор: Олена Кисельова
Дякуємо за допомогу у підготовці матеріалу Unity Run Camp. Їхня команда організовує біговий табір в Приельбруссі, де тренується Віталій Шкель.
Фотографії: alpfederation.ru, ivangrigorev.com, vokrugsveta.ru, baskcompany.ru, bolshoisport.ru.
Ще гірських історій:
- «Один з тих моментів, якими пишаюсь найбільше в житті»: велика розповідь про Тур Гігантів
- UTMB: як я пробіг 170 км довкола гори Монблан
- 100 Miles of Istria, або як тріатлети біжать ультрамарафон за 110 км