Одного погожого весняного дня двадцятирічна Кеті Кім фінішувала на своєму черговому півмарафоні. Віддихавшись, вона сказала те, що з року в рік повторюють фінішери по всьому світу: «Щоб я ще хоч раз на таке підписалася…ні за що!»
Ось тільки на відміну від більшості спортсменів, які вже через півгодини обирають наступний старт, Кеті справді більше жодного разу не зареєструвалася на забіг. Але, тим не менш, продовжила бігати: шість разів на тиждень, о 6 ранку вона виходить на пробіжку ось уже двадцять років поспіль. Абсолютно безцільно.
Важливість спортивних цілей давно цікавила психологів, але тільки у 1985 році Едвін Лок і Гері Летем серйозно взялися за вивчення цього питання. Як і належить ученим, вони все гарненько проштудіювали і опублікували нескінченні статті в журналі «Спортивна Психологія», переказ яких зайняв би кілька років. На щастя, суть їхніх досліджень можна звести до короткої тези: спортивна мета — це добре. А складна спортивна мета — це взагалі «вогонь». І з цим не посперечаєшся.
Але, можливо, відсутність бігової мети — це теж непогано?
Внутрішня мотивація
У кожного з нас є своя причина, щоб бігти швидко. Звісно, навряд чи хтось планує вирвати приз на Берлінському марафоні, але обігнати «того хлопця в кедах», встановити особистий рекорд чи навіть виграти глухий забіг з трьома учасниками — все це непогано підігріває наш азарт. У наукових колах такі штуки називаються зовнішніми мотиваторами. Іншими словами, ми біжимо чимдуж, розраховуючи за це щось отримати.
Відмовившись від спортивної мети, ми разом відмовляємося і від зовнішніх мотиваторів, таких як особисті рекорди, медальки і яблука на фініші. Без усієї цієї мішури ми залишаємося з бігом один на один, і наслідки такої зустрічі можуть бути найнесподіванішими.
Наприклад, можна усвідомити, що бігати вам взагалі не дуже й подобається, а продовжуєте ви тільки тому, що здуру зареєструвалися на забіги на п’ять років уперед. З іншого боку, є ймовірність, що під купою стартових номерів ви виявите щось важливіше — внутрішню мотивацію.
Вивільнена від зовнішніх стимулів, внутрішня мотивація будується винятково на любові до бігу. Внутрішньо-мотивовані люди виходять на пробіжку не тому, що «тренер сказав», а тому що їм це подобається. Чи варто говорити, що внутрішня мотивація — це дуже сильна штука, здатна підтримувати вашу захопленість бігом протягом багатьох років. І відмовитися від зовнішніх плюшок, щоб виявити такий ось внутрішній стержень — це дуже непогана ідея.
Фізичне відновлення
Уявіть собі: ви виходите свіжого весняного ранку в тінистий парк і мрієте легенько «потрусити» кілька кіл під спів птахів. Але не тут-то було, тому що за планом у вас сьогодні 100500 забігань вгору в темпі «виплюнь легені». І тут уже, як кажуть, не до пташок.
Серйозні бігові цілі не обходяться без серйозних тренувальних планів. І це чудово, оскільки зазвичай призводить до бажаних результатів. Але якщо ви відчуваєте, що ваші бажання все рідше і рідше збігаються з прописаними тренуваннями, можливо, настав час трохи відпочити.
Відмовившись від цілей і планів на якийсь час, ви навчитеся краще чути свій організм. Зможете відрізняти банальну лінь від перетренованості, щире бажання побігати від необхідності готуватися до чергового старту. Таким чином, увімкнувши безцільний режим, ви відновите сили і зможете кинутися в бій щасливі і відпочилі.
Емоційна розрядка
Наші з вами друзі-вчені відкрили так званий закон ефективності використання внутрішніх ресурсів. Внутрішній ресурс — це наша здатність давати раду з психологічним тиском, не втрачаючи при цьому спокою і гарного настрою.
Наприклад, коли ми ставимо собі за мету вибігти марафон з трьох годин, то починаємо витрачати цей ресурс. Якщо його вистачає, щоб подолати тривогу і випхати себе із зони комфорту, ми досягаємо мети. Якщо не вистачає — тривога наростає, що призводить до негативних наслідків. Наприклад, до втрати концентрації, дратівливості, проблем зі шлунком, тремору і скутості м’язів і навіть — о, жах — випадіння волосся.
Трохи послабивши напругу і на певний час відмовившись від складних бігових цілей, можна допомогти своєму організму накопичити більше внутрішнього ресурсу. А з гарним запасом такого ресурсу можна гори звернути, це точно.
Carpe diem
Останній, але важливий аспект цілей — спортивних і не тільки — вони всі грають на території майбутнього. Там, у наших уявленнях, ми фінішуємо із запланованим часом, займаємо призові місця і відчуваємо себе щасливими. Але не варто забувати, що ми з вами не там, а тут. І це «тут і зараз» анітрохи не гірше.
Іноді, надто зациклюючись на кінцевому результаті, ми не помічаємо радості дня сьогоднішнього, втрачаємо можливості і відкриття, які могли б помітити, якби на мить відволіклися від цілей. Тому, часом непогано концентруватися не на примарному майбутньому, а на шляху, яким ми біжимо.
Висновки:
- Спортсмени, які досягають значних результатів, бігаючи без мети, трапляються вкрай рідко;
- Біг без мети — ознака дуже сильної внутрішньої мотивації і виняткової любові до цього виду спорту;
- Тимчасова відмова від занять спортом «на результат» може допомогти відновитися емоційно, психологічно та фізично…
- …А може і взагалі привести до думки, що без бігу вам легше живеться, тому не перестарайтеся;
- Хороший безцільний біг чи поганий — все залежить від того, чого ви взагалі хочете від бігу. Якщо вам потрібні результати — так щоб ось одразу в призи — то без мети, швидше за все, не обійтися. Якщо ж ви просто отримуєте задоволення від самих пробіжок або від соціалізації з однодумцями, то відмова від бігової мети не зашкодить і може стати цікавим експериментом.
Загалом і в цілому, відмовившись від бігових цілей, ви навряд чи встановите свій особистий рекорд. Але, можливо, виявите дещо важливіше.
Нам здається, що іноді зупиняючись і відмовляючись від умовностей, ви зможете згадати, чому колись взагалі почали бігати. І, можливо, полюбите біг ще сильніше. А там вже можна і нову мету вибирати. Ми ось навіть список склали.
Що ще почитати:
-
Як бігати довго і в задоволення, а не тільки щоб пробігти марафон
- Чи можна натренувати моральну стійкість?