Перше професійне бігове екіпірування складалося з вовняних шортів і майки з прапором країни, яку представляв спортсмен. Плюс шкіряні туфлі з цвяхами на підошві для кращого зчеплення.
Перша Олімпіада і перший Олімпійський марафон довжиною в 40 км відбувся у 1896 році в Афінах. Виграв його грек Спиридон Луїс, добігши до фінішу за цілком пристойні 2:58:50.
У 1892, за чотири роки до першої Олімпіади, U.S. Rubber Company запустила виробництво взуття на гумовій підошві спеціально для атлетів. Гумова підошва давала гарне зчеплення з трав’яною поверхнею. Саме на траві відбувалися основні спортивні баталії тих часів, коли в топі були чотири види спорту: гольф, великий теніс, поло та крикет.
Втім, гума в ті часи була досить дорогою, і на масовий ринок U.S. Rubber Company і подібні їй виробники особливо не орієнтувалися. До Першої світової війни, коли стався перший у 20-му столітті бум на атлетизм і повальні заняття спортом.
Наприкінці 19-го століття відбулася ще одна важлива подія — з’явився спеціальний піджак для спорту.
Все почалося з того, що європейці та британці трансформували суворий костюмний силует піджака, зробивши його зручнішим для полювання та їзди на конях. А трохи пізніше американські студенти зробили його крій ще більш вільним, пристосувавши для ігор на відкритому повітрі, наприклад, гольфу. Ось вам і початок спортивного костюма.
Паризька Олімпіада 1900 відбувалась вже за участі жінок, але тільки в таких дисциплінах, як гольф, теніс і вітрильний спорт. І тільки в сукнях довжиною по щиколотку. Для чоловіків допускалися шорти по коліна і майки з бавовни.
У правилах марафону зразка Олімпіади-1908 в Лондоні йшлося про наступне: «Кожен учасник повинен виступати в одязі, що покриває плечі і ноги до коліна (джемпер з рукавами по лікоть і підштанники з плавками). Спортсмени, одягнені не належним чином, будуть виключені із змагань».
Перший олімпійський старт жінок в бігу відбувся у 1928, в Амстердамі. Міжнародна федерація жіночих видів спорту «дотиснула» IAAF, яка існувала в той час, і дозволила включити кілька бігових видів в олімпійський список дисциплін для жінок.
Виступали дівчата вже не в спідницях і навіть не в безкінечно довгих штанях і светрах, а в шортах і футболках. Більше того, завдяки попередній Олімпіаді в Парижі, жіночу спортивну форму вперше дозволили шити з легких тканин на кшталт шовку, сатину та бавовни, а не виключно з вовни, як було прийнято раніше.
Ігри 1932 року в Лос-Анджелесі не зібрали великої кількості спортсменів через економічну Велику Депресію, але вони були важливі тим, що спортсменам дозволили носити спортивний одяг і поза спортивними майданчиками.
А Олімпіада-1936 у Берліні цікава не тільки потужним політичним підґрунтям, але і першою офіційною колаборацією «спортивний бренд + спортсмен».
Німець Аді Дасслер, напару з братом заснував компанію з виробництва спортивного взуття Gebrüder Dassler, умовив американця Джессі Оуенса виступати в їх фірмових шиповках. Джессі виграв чотири золоті медалі, а компанія — увагу та ріст продажів.
Але, строго кажучи, зовсім першими були американці Converse Rubber Shoe Company, які ще в 1921 році підписали баскетболіста Чака Тейлора продавати та рекламувати свої кеди.
Кінець 40-х остаточно затвердив право спортсменів на обтислі і максимально короткі силуети у формі.
У 50-х запустилося масове виробництво еластичних синтетичних тканин: лайкри, еластану та спандексу. Матеріали чудово тримали форму і добре тягнулися, їх почали активно використовувати для виготовлення нижньої білизни і одягу для плавання, потім підтягнулися і виробники спортивного одягу.
У 60-х стався бум роздільних спортивних костюмів з нейлону і бавовни, які спочатку носили тільки спортсмени, але з легкої руки (або ноги?) Брюса Лі вони увійшли і в повсякденну моду. Їх стали носити всі.
Ну, а 70-ті — час прориву Nike і їх революційної підошви, яку Білл Бауерман, американський тренер з легкої атлетики і партнер засновника бренду Філа Найта, зробив у вафельниці дружини. Така підошва давала краще зчеплення з поверхнею доріжки, ніж усе представлене в ті часи на ринку.
80-ті — часи яскравих, навіть ядучих кольорів у спортивному одязі, шортів-розлітайок і початок тотальної брендизації та комерціалізації.
У 1984 році, до Олімпіади-84 у Лос-Анджелесі, Міжнародний олімпійський комітет дає виробникам добро на спонсорство цілих збірних та окремих атлетів.
Компанії-гіганти на кшталт Adidas, Reebok, Nike, Puma, Asics не втрачають можливості прикрасити форму спортсменів своїми логотипами. До речі, до Ігор-84 форму для американської легкоатлетичної збірної допомагав розробляти інженер з NASA Лоуренс Кузнец. На парі з Kappa Sports вчений створив тканину з алюмінієвим покриттям, яка відбивала сонячні промені і добре виводила піт.
У 90-х разом з активною боротьбою з допінгом почався рух у бік покращення аеродинаміки бігового одягу та зниження ваги кросівок і шиповок. Прийшла ера жіночих бігових купальників і чоловічих облягаючих трико.
Втім, це більше стосується бігунів на короткі дистанції. Ті, хто бігає більше 800–1500 метрів, віддають перевагу більш вільному одягу. Та і Усейну Болту, до речі, майка вільного крою жодного разу не завадила вибігти стометрівку з 10 секунд.
З 2000-х і до сьогодні спортивні бренди змагаються, чиї ж технології та дизайн більш передові та сучасні. Так, спеціально до лондонської Олімпіади-2012 Nike випустив супераеродинамічний спортивний костюм Pro TurboSpeed. Adidas і Puma відповіли надлегкими кросівками з «дихаючих» матеріалів. Що трапиться до світового чемпіонату з легкої атлетики цього року або до Олімпіади в Токіо в наступному, можна тільки здогадуватися.
Поки що на піку так звані адаптивні технології. У серпні 2018 року компанія Reebok представила спортивний бюстгальтер, здатний змінювати свою форму і адаптуватися до фігури спортсменки. Під час активного руху він стає більш щільним для кращої підтримки, а в стані спокою більш еластичним.
Nike випускають кросівки, що самозашнуровуються, які поки тестують гравці NBA (але рано чи пізно вони доберуться і до інших видів спорту). Puma напару з Масачусетським технологічним інститутом створює кросівки, які здатні зчитувати рівень втоми людини. Ну і на всяк випадок ще випускають пару снікерсів з вбудованою колонкою.
З професіоналами зрозуміло, а що там у любителів? Для початку варто уточнити, що й Олімпіади спочатку були для спортсменів-аматорів (тобто тих, хто не заробляє спортом собі на життя), а не професіоналів. Аматорство з Олімпійської хартії виключили тільки в 1981 році. А перший Чемпіонат світу з легкої атлетики пройшов у Хельсінкі ще пізніше — 1983 року.
До того всі бігуни вважалися любителями, на що активно скаржилися американці — з одного боку, Олімпіада була межею мрій, а з іншого — хотілося їсти і хоча б іноді міняти кросівки.
Але повернемося в попереднє десятиліття, яке принесло світу перший «біговий бум» і тотальну моду на ранкові та вечірні пробіжки. У 1970-му відбувся перший Нью-Йоркський марафон, який зібрав всього 127 учасників при стартовому внеску в 1 долар. До фінішу добігли лише 55 бігунів.
А в кінці 70-х президент США Джиммі Картер зібрав Президентську Раду, яка завідувала справами фізкультури та спорту, і поставив їм завдання придумати, як оздоровити американську націю без значних вкладень бюджетних коштів. В хід пішли «природні методи оздоровлення» — біг, катання на роликах і велосипедах, ранкова гімнастика і навіть загартовування.
Найкраще «зайшов» біг. Йому присвячували статті в журналах, ефіри на ТБ, брошури та цілі книги. І навіть запустили загальнонаціональну програму «Біг заради життя», піком якої стали 12-тижневі курси для бігунів-початківців.
Та, що там — сам Джиммі Картер одягнувся в тенісні шорти і футболку, і побіг намотувати кілометри навколо Білого дому.
Того ж 1977 року два американські марафонці вперше відкрили магазини, які повністю спеціалізувалися на товарах для бігунів. А в 1978 Nike випустив перші кросівки для жінок.
І понеслося. Якщо в 1967 спеціальний випуск про кросівки журналу Runner’s World включав у себе лише 16 моделей, то в 1979 їх було вже 178.
Не кросівками єдиними, виробництво одягу для бігу теж набрало обертів. Спортивні бренди зрозуміли, що любителі у підсумку можуть принести набагато більше грошей, ніж спортсмени-професіонали, і почали активно вкладатися в розробки та дослідження.
Люди бігатимуть вночі і вздовж автомобільних трас, а значить їм потрібен яскравий одяг зі світловідбиваючими елементами. Мало хто любить бігати в однакових речах, а значить потрібно більше колекцій, форм і відтінків.
Якщо в 70-х відмінність чоловічого спортивного одягу від жіночого була мінімальною, а забарвлення, за великим рахунком, зводилося до чорного, білого, червоного або синього, так і окремо одяг для бігу ніхто не виділяв, то 80-ті повністю змінили правила гри.
Далі, як і у професіоналів, мішкуваті силуети змінилися на приталені, а на зміну бавовні прийшли спандекс, еластан і нейлон.
Нові технології, звісно, спершу випробовують на професійних бігунах, а потім запускають у маси. Але загалом сьогодні любителі та професіонали тренуються в одному і тому ж. А деякі любителі просто побігати зранку можуть похвалитися більшим спортивним гардеробом, ніж є у професіоналів.
Переклад українською: Наталя Сколоздра
Що ще почитати:
- Чому біг став таким популярним (виявляється, все придумали американці, щоб заощадити!)
- Ветерани бігу — про біговий рух тих років, екіпірування і найяскравіші спогади
- Як проходив перший марафон в історії Києва