1 місце в «Самоперевершенні» посів Артем Зохан. Це спортсмен-аматор із Києва, друг нашого проекту та найактивніший хлопець, якого ми знаємо. Серед його досягнень — марафони, ультрамарафони, тріатлонні старти, різні гонки на виживання витривалість (наприклад, 100 км на велосипеді + 100 км біг). А 2014 автор цього звіту зустрів, зробивши 2014 присідань.
Нижче наводимо звіт Артема про «Самоперевершення», на якому він пробіг 102 км за 12 годин.
«24/12/6-годинний біг Самоперевершення» — це відкритий чемпіонат України з добового бігу, проведений у Києві в ніч з 20 на 21 вересня. Учасники змагання бігали по колу завдовжки 989 м на території Експоцентру України (ВДНГ). Ідея забігу в тому, що учасники біжать певний час: 6, 12 або 24 години, а після цього часу перемагає той, хто пробіг більше кіл.
Я брав участь у 12-годинному бігу вдруге, зареєструвавшись на забіг від марафонської команди Шрі Чінмой. Марафонський клуб Шрі Чінмой — найбільший у світі організатор пробігів на дистанції від 2 до 3100 миль.
«Моя підготовка до цього забігу була прикладом того, як готуватися не треба. Мізерні кілометражі по 20-30 км на тиждень та один 26-кілометровий крос за місяць до забігу. Помилки минулого року повторились із більшою силою. А все через захоплення не бігом, а велосипедом. Та й через відсутність часу, мені не виходило регулярно бігати. І, так, я трохи застудився за тиждень, як і торік».
Але я з самого початку налаштувався побити свій торішній особистий рекорд, який становив 95.7 км.
За 10 хвилин до старту я лежав у наметі і відчував усі страждання, які мені пам’ятаються з минулих ультриків. І потроху шкодував, що подався на дистанцію.
За традицією нас відправили у добрий та приємний 12-годинний шлях. Цього року коло вже офіційно сертифіковано (1 коло = 989 м). Так, багато хто скаржиться, що коло маленьке і голова від такого паморочиться. Але практика каже протилежне: можна легко відраховувати відстань, їсти і пити маленькими порціями, коли захочеться.
Погода була ідеальною. Вночі температура не опускалася нижче за 13 градусів.
З першого кроку я почав робити відрив. Через 15 км я випереджав другого учасника на 3 км. Далі вже й не пам’ятаю, як усе було. Все змішалося: активність кишкової перистальтики, масаж, харчування. Але першої позиції я так і не здавав.
Біль у стегнах почався після 20 км. Це передбачувано з огляду на мій підготовчий режим. Я зрозумів, що мені залишається потерпіти ще 10 годин).
Марафон я пробіг за 4 години 14 хвилин + масаж і зупинки. Нічого складного. Після 70 км у мене вже почалася паніка. Чітко це відчув, коли сів на стілець і не міг надИхатися.
Про що я думав усю дистанцію? Абсолютно ні про що. Іноді згадував матеріал, нещодавно вивчений в університеті або прикидав, чи зможу утримати лідерство у змаганні. В інші моменти голова була вільна від думок.
На ранок у мене виходили лише інтервальні відрізки: на першому колі я п’ю ізотонік, на другому він засвоюється і два кола можна бігти у хорошому темпі. Так тримався майже до кінця. Пізніше перейшов на пепсі. Чудовий ефект не забарився. Розум став ясним і спати не хотілося.
На останній десятці я вже перетинався з бігунами з KMRC. Дуже приємно.
Після 100 кіл радість почала мене переповнювати. Друзі-бігуни підтягнулися після довгого кросу та зустрічали мене на фінішній лінії. Усього я здолав 103 з невеликим кола, що склало дистанцію 101 км і 985 м. Останні 10 хвилин я вже не біг, а радісно підкидав каштанчик, яким потрібно було відзначити місце зупинки.
Середній загальний темп становив 7 хв/км.
Особистий рекорд, виконання поставленого завдання, перше місце, перший кубок. Ну, ці страждання точно того варті. Жоден день народження не міг зрівнятися з цим святом. Дуже вдячний усім, хто мене підтримував до та після забігу, вночі та вранці. Ці 12 годин я згадуватиму не менше 12 місяців!
Ще надихаючих бігових історій:
- Tor des Geants: Як підготувати своє тіло та розум до гірського ультрамарафону 330 км
- «Шахтар, що біжить» Едісон Пена: людина, яка продовжувала бігати в завалі шахти
- Що змушує кращих ультрабігунів не зупинятися у складні моменти