Зробивши кар’єру в банківській сфері, а потім, волею випадку, опинившись у співорганізаторах першого харківського марафону у 2014 році, Діма взяв участь у проведенні кількох помітних бігових та тріатлонних стартів у Харкові, Києві та Львові.
Зараз він повністю зосереджений організацією MR520 Харківського Міжнародного Марафону — так цього року називається головний біговий старт міста. Ми розпитали Діму про те, як з’явився марафон у Харкові, з чого починається організація змагання, і що чекає на учасників марафону цього року.
— Почнімо з історії. Розкажи, як і з чого розпочинався Харківський марафон
Я тоді працював у банку «Національний кредит», відповідав за харківське відділення. Ми хотіли просувати бренд банку за допомогою якихось нестандартних проектів. У [тодішнього шефа] Андрія Оністрата виникла ідея проведення марафону під брендом банку.
Через Валерія Писаренка ми зв’язалися з мером міста, пояснили нашу ідею, у відповідь почули: «Без проблем, ось заступники зі спорту, йдіть домовляйтесь». Тоді ж домовились увечері вийти на пробіжку — з того часу ми часто тренувалися разом, а Ігор Ліщинський писав нам програму тренувань.
— Тобто, марафон спочатку створювався як маркетинговий проект банку «Національний кредит»?
Так, починали так, а потім вийшло, що і марафон організували, і неабияк просунули банк у Харкові.
Ну, і крім особистих цілей, ми хотіли посилити приплив туристів до міста, провести учасників головними місцями міста, і зробити швидкісну сертифіковану IAAF трасу.
— Вийшло? Як взагалі проходила організація того марафону?
Так, дуже багато людей приїхало. Але багато (за моїми оцінками, відсотків сорок) не доїхали, бо побоювалися терактів — тоді в місті було дуже неспокійно: вибухи, розбій, ніхто не розумів що відбувається і що робити.
Щодо організації, то вже через два місяці після обговорення ідеї ми разом з мером сіли в машину, проїхали 42 км, прикинувши маршрут марафону — він мав проходити всіма знаковими місцями в місті.
Потім приїхав представник від AIMS (Association of International Marathons and Distance Races), виміряв трасу та сертифікував її. За його словами, для швидкого кенійця, який бігтиме з гарною групою, результат на цій трасі може бути близько 2:11.
Перший марафон пройшов «на ура», всім сподобалося, але було недопрацювання в плані медалей — вони вийшли пластиковими. Нас підвів чоловік, який робив медалі: домовлялися ми зробити залізні медалі, але часу до події залишалося мало, у нас на руках були пластикові зразки, на яких довелося зупинитись.
Я спочатку навіть не був у оргкомітеті марафону. Просто допомагав із комунікацією, папірці носив як працівник банку, знайомився з представниками бізнесу.
Потім уже, після Нового року, довелося підключитися активніше, бо людина, яка займалася організацією, не зробила нічого. У нас залишалося 4 місяці до марафону, а реєстрацію на нього навіть не було відкрито!
— За які недопрацювання в організації минулих марафонів тобі прикро?
Минулого року у нас не спрацювали чіпи та у багатьох учасників не зафіксувався час. Теж людський чинник — дехто пообіцяв налаштувати таймінгову систему, але в останній момент з’ясувалося, що вона не працює.
Дуже багато було негативу від учасників. Я довго переживав, буквально спати не міг. Думав навіть, що слабке зростання кількості реєстрацій на цей марафон, яке було до грудня, пов’язане з недопрацюванням щодо чіпів.
— Як реагував на цей негатив?
Я особисто відповідав на кожне повідомлення, перепрошував перед кожним учасником. Обіцяв знижку 50% на наступний марафон. Хтось нею скористався, хтось ні.
— Які ще організаторські прорахунки неприємно згадувати?
Минулого року було дуже спекотно. Мені дзвонять і кажуть, що на одному пункті закінчилась вода. Я надсилаю туди воду. Знову дзвонять звідти ж, із тією ж проблемою. Ми приїхали дивитись у чому там справа, а там волонтери влаштували народні гуляння — чоловік двісті ходить з нашими продуктами та водою, банани їдять.
Тому цього року ми втричі збільшимо кількість волонтерів на пунктах харчування, закупимо у три-чотири рази більше води та їжі, поставимо біля кожної точки охорону. У мене буде відповідальна людина, яка займатиметься цим питанням.
Також по трасі марафону курсуватиме 12 автомобілів швидкої допомоги. Минулого року була проблема з перегрівом: коли зранку морозно, а до обіду потепліло й люди, одягнені в термокофти, непритомніли. На цей раз спробуємо і поінформувати, і швидкою допомогою забезпечити.
— Чимало бігунів, які брали участь у першому харківському марафоні, зазначали, що дуже багато народу вийшло підтримати бігунів. Стояли живим оточенням на узбіччі траси і махали прапорцями. Як вдалося залучити їх? Спеціально змушували вийти?
Я був не в курсі цього, і побачив уболівальників, коли рано-вранці їхав на марафон. Знаю, що міськрада мала свою ідею як все це організувати: танцювальні колективи, театральні трупи… Звичайно, їх попросили вийти — так просто вони ж не вийдуть, ви розумієте. Багато людей утворили буквально живий коридор. Виші допомагали ще, виставляли студентів. Натовпи у нас у Харкові збирати вміють.
На другому марафоні підтримка вболівальників була меншою, але це вже був Великдень, багато людей не було у місті.
— Щось змінилося у Харкові після проведення першого марафону?
Після першого марафону ми підняли хвилю інтересу до спорту, відчувається сильний приріст бігунів.
Зіграла ще й мода, тренд, який спостерігається «нагорі»: наприклад, цього року понад сотня чиновників із міськради біжать різні дистанції в рамках марафону, хтось займається тріатлоном. Багато місцевих підприємців також захоплюються тріатлоном, бігають. Звісно, на це дуже впливає, що у нас мер активно цікавиться тріатлоном.
Але на цій хвилі інтересу виникає проблема з місцевими тренерами: їх дуже мало, а ті, що є, зайняті своїми проектами та справами.
— Чи змінилася кількість учасників марафону? Зростання спостерігається?
Торік 120 людей бігло марафон, цього року — на даний момент 270 реєстрацій. На забіги до 10 км минулого року було 2 000 реєстрацій, цього року ми очікуємо близько 5 000.
За місяць до закриття реєстрації на марафон ми спостерігаємо приріст кількості реєстрацій десь на 240%. А порівнюючи минулий рік і позаминулий (якщо рахувати лише з наших заходів), приріст був 40-50%.
— Спостерігаючи віддалено за тим, що відбувається в харківському біговому середовищі, помітна велика кількість локальних стартів і забігів у парку (parkrun), які ніби стоять відокремлено. Що це взагалі таке?
На минулорічному марафоні у нас погано спрацювала таймінгова система — більшості бігунів ми не зафіксували фінішний час. Після цього інциденту ми повністю переробили цю систему і щоб протестувати її в бойових умовах через нашу фейсбук-сторінку покликали людей на вихідних побігати з нами в парку.
Раптом на перший паркран прийшло близько 70 осіб, на другий та інші забіги — понад 100. Здебільшого приходили новачки, без базового бігового екіпірування, мало не в сандалях. Багато елементарних речей доводиться пояснювати.
Тому є намір «упаковувати» цю справу у біговий клуб. Вже чимало однодумців забралося довкола наших забігів у парку, є роздягальні, вся необхідна інфраструктура для клубу. Тож пробуватимемо.
— Якщо говорити саме про марафон та більш публічні старти, то хто тобі у всьому цьому допомагає? Чи є якась команда?
Мій основний напарник Андрій Павелко. Він працює з учасниками, займається реєстрацією всіх івентів на сайті sportevent.com.ua і за фактом є його адміністратором. Усі івенти ми організовували разом. Сам він із КВК, має організаторські здібності, може навіть ведучим бути.
Минулого року я розлучився з кількома людьми з команди. Вони крали гроші.
Інші люди допомагають зараз як виконавці, на умовах субпідряду. А за 2-3 дні до марафону від міськради до нас підключається людей 15-20 із Департаменту Іміджевих проектів та Маркетингу. Це якийсь безцінний ресурс: вони повністю віддаються справі, організовують усе, що лишилося організувати перед стартом.
Це дозволяє мені не утримувати офіс, який займався б проведенням заходів. Таких витрат ми не потягнемо.
— Хто зараз фінансує марафон?
Цього року ми перестали співпрацювати із МТС. Про їхнє рішення не продовжувати партнерство ми дізналися лише у грудні. Пішов їхній гендиректор, і марафон став нікому не потрібен.
Для нас це був серйозний удар, але рятує міська влада, яка закрила нам близько половини бюджету.
Також вдалося залучити кількох спонсорів. Наприклад, нещодавно ми отримали титульного партнера — харківський бренд одягу MR520.
— Як вам ще допомагає міськадміністрація? Які бюджети виділялися у минулому та позаминулому роках?
Я вважаю, що це більше не спонсорство, а організаційна участь. Те, що вони роблять, — це взагалі жодними грішми не оцінити: я маю людський ресурс від міськради, вони всі в оргкомітеті марафону.
За три-шість місяців до старту виходить розпорядження перекрити дороги (порівняйте з Києвом — там, кажуть, все вирішується в останній момент). Це беззаперечно виконується. Накладок ніколи не було.
Щодо грошей: на перший марафон ми отримали 10% грошей від міськради, на другий — 20%. Це приблизно. Місцевий бізнес теж допомагає. Усі великі компанії з великими бюджетами сидять у Києві, і дивляться на Харків як на провінцію.
— З урахуванням спонсорських грошей, вдається виходити в нуль? Яка рентабельність марафону?
Торік ми вийшли у невеликий плюс (40-50 тисяч грн), який успішно з’їли тріатлони, що їх теж проводила наша команда.
Тріатлон — це неймовірно збитковий захід, на ньому добре хоча б відсотків 10 вкладень окупити: три види спорту, паркани всюди, судді потрібні, охорона велосипедів — безліч нюансів, які влітають у серйозну суму.
А після першого марафону був збиток близько 500 тисяч гривень.
Цього року у нас менший бюджет і я хочу вийти хоча б у нуль. Ретельно прораховую всі витрати до копійки. Також цього року ми виправили цінову політику марафону: для бігунів є кілька варіантів стартового пакета на будь-який гаманець. Торік ми завищили ціну під час реєстрації в останній місяць і втратили потенційних учасників.
— Що нового буде у цьогорічному марафоні порівняно з минулими?
Траса буде у два кола, а не в одне — це головна зміна.
Ми вирішили змінити трасу та відмовитися від проведення Кубка України з марафону. Я вважаю, що це просто цирк — приїжджає 36 суддів (половина з яких ходять п’яні) та 11 спортсменів, як було 2015 року. Це як у приказці «рибалок більше за рибу». Тож заощадимо гроші на розвиток спорту. Може, обласна Федерація Легкої Атлетики ці гроші витратить на потрібніші речі, ніж на пиятики для суддів.
Також ми додали забіг на 4 км, зробили IT Run (змагання між айтішниками), напівмарафон прибрали, а замість нього зробили естафету 2*21 км.
Із заходів — буде фестиваль вуличної їжі під час забігу, а за кілька днів до — спортивна виставка ЕКСПО на стадіоні «Металіст» (там же де і видача стартових пакетів).
Також виправимо попередні недоліки, про які говорили вище.
— Як виглядає звичайний робочий день організатора марафону?
Снідаю, відводжу дітей до школи та садка, до обіду роблю близько 100 дзвінків — спілкуюся з партнерами, учасниками, спонсорами, командою. Мені дзвонять навіть звичайні бігуни, питають.
Паралельно обов’язково випливуть справи, які не планував — ось учора, наприклад, згадав, що не замовили фінішну стрічку. Загалом, доводиться розпорошуватися на безліч дрібниць — ми не можемо собі дозволити найняти відповідальних людей, а потім доведеться їх звільняти після закінчення марафону.
Так щодня і вирішую актуальні питання, які потрібно закрити до марафону. Наступного тижня, наприклад, поїдемо до комунальних служб міста планувати день старту та підготовку траси.
Після 5 забираю дітей, завожу їх додому, іноді повертаюся до офісу. Можу вночі щось згадати або якщо якась ідея на думку прийде, — тоді теж починаю працювати.
За три роки цієї діяльності я перетворився на «задрота»-організатора (сміється). Без дрібниць тут не можна, кожна помилка коштуватиме дуже дорого.
— Як організувати марафон? Твій спрощений план.
Спочатку обираємо дати проведення старту, погоджуємо їх із міською владою.
Потім визначаємо дистанції та маршрут. Пишемо регламент і відкриваємо реєстрацію — важливо одразу отримувати постійний приплив фінансів від учасників, які ми пускатимемо на організаційні потреби.
Щоб підтримати надходження коштів, плануємо піар-кампанію, запускаємо рекламу для підтримки реєстрацій. Цього року у нас добре зіграла контекстна реклама та реклама всередині соцмереж — її ефективність легко виміряти, жодна реклама, яка розвішана містом, не зрівняється з цим.
Далі продовжуємо залучати спонсорів, малюємо дизайн медалей та стартових номерів.
Паралельно допрацьовуємо таймінгову систему, щоб вона не давала збоїв, організовуємо футболки для бігунів і волонтерів. Після цього займаємося плануванням стартового містечка — малюємо схему, домовляємось із партнерами про розміщення наметів та сцени.
Питання з перекриттям доріг, медиками у нас вирішуються централізовано через міськадміністрацію, тут із цим жодних проблем немає.
Найгарячіша пора організації настає за місяць до старту. А за тиждень взагалі хоч вішайся. У цей період рідні мене майже не бачать, я вичавлений як лимон. На першому марафоні в мене сів голос, після заходу говорити не міг.
— Що тебе надихає?
Люди, які приходять на старти, а потім пишуть і дякують. Мені подобається змінювати життя людей на краще.
Мені подобається, що мене знають усі в міськраді, а я знаю всіх.
— Це відчуття власної потреби?
Так, мабуть. Звісно, не можна так думати — це як на роботі, коли звільняєшся, думаєш, що комусь будеш потрібним, але це не так.
Із банківською сферою тепер зовсім погано. Банки, які кличуть на роботу, мені не цікаві, а ті, в яких було б цікаво попрацювати, мене не запрошують. Сподіваюся, що з марафоном буде успішніше, ніж у банківській кар’єрі.
— Яка твоя глобальна мета, як організатора Харківського марафону? За яких результатів ти міг би сказати: «Я молодець, я впорався»?
Коли марафон буде прибутковою справою, ми матимемо великий біговий клуб, а кількість учасників марафону — від 5000 осіб.
Думаю, для Харкова на найближчі 10 років це є гарною метою.