Marathon challenge або як я пробіг 8 марафонів за 8 днів

Ідея челенджу виникла у мене трохи більше місяця тому після посту Костянтина Желєзова у групі Run to the Moon із викликом побити рекорд його тижневого кілометражу, пробігши понад 260 км.

Оскільки просто вибігти такий об’єм, виконуючи по кілька підходів на день, мені здалося не дуже цікавою і не такою складною витівкою, я вирішив, що якщо вже й бігати, то у форматі марафону.

Зазначу, що майже відразу сама ідея рекорду відійшла на задній план і надалі не виступала ні мотивом, ні стимулом моїх дій, а, скоріше, просто однією з багатьох складових.

Цікаво, що людина, яка кидає собі виклик, часто зовсім не замислюється над питаннями: «Навіщо я це роблю?» або «Що це мені дасть?». У цьому немає потреби. Адже якщо ти розумієш, що виклик досить хороший, то в його користі жодних сумнівів і не може бути. А ось як ця користь проявиться — це і є один із ключових та найцікавіших моментів будь-якого челенджу.

Харчування

Щоденного розрахунку витрачених та компенсованих калорій я не вів. Частоту та об’єм прийому їжі визначав просто керуючись відчуттям голоду. Намагався їсти переважно складні вуглеводи.

До мого звичного денного раціону входили: каші, крупи, овочеві супи, мюслі, горішки, сухофрукти, хліб і булочки (не солодкі), банани, яблука, цитрусові, трохи молокопродуктів. М’ясо, рибу, морепродукти не вживав (я вегетаріанець). Бувало, що їв по 5+ разів на день.

Вранці за годину до старту з’їдав трохи вівсянки та один банан, а для відновлення сил під час забігу цілком вистачало одного банана між 25 та 30 км. До речі, за всі 8 днів сильний голод на трасі жодного разу не відчув.

Формат, місце та розпорядок дня

Попри погодні умови, пізня осінь і зима, як мені здається, найкращий час для реалізації подібних витівок: міжсезоння, майже немає стартів, а в запасі чимало часу, щоб відновитися і підвести себе до основних весняних забігів.

Бігати вирішив щодня о 7:30 на ВДНГ по п’ятикілометровому колу. Одразу скажу, що жодної психологічної втоми від бігу по місцю з однаковим маршрутом у мене не виникало, а ось усі інфраструктурні переваги (зручності в організації харчування, зустрічі бігунів, повне знання траси) я сповна оцінив.

Усі будні після фінішу я їздив на роботу. Це, зізнаюся, трохи впливало на рівень концетрації та продуктивності у роботі.

Не зовсім склалося на якийсь час челенджу зі сном. Перші кілька днів я висипався цілком нормально — по 7-8 годин, а ось уже починаючи з 4-го дня, через низку причин (передусім дефіцит часу), спав по 5-6 годин. При цьому всі дні прокидався без будильника та особливої втоми не відчував.

Відновлення

Складалося воно здебільшого з двох компонентів. По-перше, розтяжка: щодня я добре тягнувся хвилин 10-15 відразу після фінішу і ще кілька разів впродовж дня. Вважаю її найважливішою та ефективною складовою відновлення після тривалого бігу.

По-друге, теплі ванни з сіллю та контрастний душ для ніг. Як мені здалося, цього цілком вистачало.

Про сприйняття

Восьмиденну дистанцію можна уявити як життя в мініатюрі. На своєму шляху всі ми зустрічаємо безліч людей: з кимось проводимо більше часу, з кимось менше, когось кидаємо, а хтось знаходить нас. При цьому шлях кожного — унікальний і, водночас переплітаючись із життями інших людей, торкаючись їх на мить або з’єднуючись на багато років.

Так було і в цьому челенджі: ти біжиш своїм шляхом, а інші люди долають разом з тобою якісь частини свого, і на цей час ваші шляхи переплітаються один з одним, формуючи єдине ціле. І це лише додає кожному дню та марафону щось унікальне та неповторне.

День 1-й: «Дорогу здолає той, хто біжить»

На фоні чудових погодних умов покриття траси на ВДНГ залишало бажати кращого — 5 підсковзів та одне падіння.

Чималу частину дистанції сьогодні провів за розмовами (спасибі Ігореві Крицаку, Вані Ніколаєвському та Євгену Бачинському) — у цьому випадку час летить досить швидко, як, власне, і кілометраж. З іншого боку, в такі періоди себе самого не слухаєш. Інша річ, коли біжиш один. У голові з’являються різні думки, починаючи від «треба перевірити темп і пульс» і закінчуючи фантазуванням різні гіпотетично можливі ситуації під час бігу. При цьому думки «Навіщо?», «Чому?», «Що далі?» тощо навіть не виникали.

Наодинці кілометри, звісно, минають повільніше. І тут важливо постаратися очистити голову від думок і суджень, і тоді сприйняття часу втрачається.

Це виходить далеко не завжди — можна сказати окремими проміжками, але в ці моменти відчуття досить цікаві.
Повного усвідомлення челенджу поки що не відбулося, скоріше, просто довга недільна.

Час – 3:41:41, темп – 5:15, пульс – 151.

День 2-й: «Quo Vadis?»

Сьогодні взув шипи — біглося набагато веселіше (середній темп зріс на 5 секунд, а пульс впав), правда, в них відчутно змінюється постановка ноги, та й більша ймовірність що-небудь натерти.

Після першого дня вдалося досить непогано відновитися: розтяжка, ванни, увечері сходив у баню (суперечливий крок, але якихось негативних наслідків я не відчув) і, звичайно, якісний сон.

Перші 15 км біг думками про роботу (сьогодні ж понеділок) і про те, що ж написати про 2-й день. Цікаво, що коли біжиш, частина уваги та зусиль йде на рух, тому думати нормально не зовсім виходить, як, наприклад, при ходьбі — як наслідок, ті самі ідеї/думки йдуть по колу і сприймаються загальмовано.

Наприкінці другого десятка вже трохи втомився від потоку внутрішньої інформації та вирішив відключитись. У цьому неабияк допомагає концентрація на диханні, потім вдалося навіть «поспати» — біжиш із прикритими очима, лише частину уваги фокусуючи на дорозі. Відчуття схожі на ті, що відчуваєш вранці, коли ще не усвідомив, що прокинувся.

Поки біг у такому стані, навіть пропустив потрібний поворот, добре, що вчасно схаменувся. На п’ятому колі остаточно прокинувся і побіглося якось швидше. На останніх 10 км з’явилося відчуття, що втомився, але залишалося допрацювати не так вже й багато, трохи додав темпу. Дякую за компанію Андрію Яковенку!

Час – 3:38:30, темп – 5:10, пульс – 148.

День 3-й: «100 років самотності»

Сьогодні стартував один. Вирішив з самого початку більше концентруватися на диханні, а не думках. Повністю, звісно, не виходить, але принаймні трохи затуманює голову. Мабуть, психологічно перша половинка сьогодні біглася найлегше — мабуть, дало про себе знати налаштування на самотність.

Так і думав, що добіжу до кінця сам, але наприкінці 5-го кола на горизонті з’явився знайомий силует, що рухається на зустріч — одразу впізнав Юлю Кравченко. Тому останні 15 км біглися дуже невимушено.

Сильної втоми поки що немає. Вона, звісно, накопичується, але за день встигаєш непогано відновитись. Ноги поки що особливо не натер, але шипи все-таки дають про себе знати (помітив також, що вони суттєво погіршують вентиляцію кросівок, закриваючи майже весь носок).

Ще з подивом з’ясував, що сильно поївши за годину перед сном (банан, булочка, фруктовий хліб), вранці можна бути дуже голодним.

Час – 3:37:16, темп – 5:09, пульс – 149.

День 4-й: «Разом весело крокувати…»

Сьогодні був перший день із компанією на всій дистанції. Дякую Дмитру Сударєву за приємне спілкування та рівний темп! На 7-му колі приєдналася ще й Юля Кравченко — тож за розмовами перші 35 км пролетіли досить легко. Потім вирішив трохи прискоритись. Можливо, це ознака втоми, але захотілося.

Останні 5 км довелося попрацювати. З початку цього відрізка ловив себе на думці, що бігти досить важко, але потім вирішив — а який сенс про це думати?

Постарався максимально розслабитися і просто бігти, не замислюючись про відчуття — на мою думку, вийшло. Так і фінішував. Нерівний лід, сніг і шипи нагадують про себе: сьогодні натоптав перші відчутні мозолі, також відчув напруження м’язів передньої поверхні стегна на правій нозі.

Через годину після забігу зважився — виявилося, що нічого не скинув, а навпаки, набрав пів кіло!

Час – 3:32:46, темп – 5:02, пульс – 151.

 

День 5-й: «10 км порожнечі»

Сьогодні стартував разом із Ромою Кідібцем. Біг досить легко і перші 15 км за розмовами пролетіли майже непомітно.

4-те коло почав сам. Вирішив одразу розібратися з потоком думок, спрямував погляд уперед і побіг у напівпростірації. Ти ніби й дивишся, але оточуючих не помічаєш, думки ніби і з’являються, але ти їх не обмірковуєш.

На 23-му км упіймав себе на тому, що за останні 8 км не чув жодного сигналу GPS (а він пищить і вібрує кожен км). Поки біг цю десятку, жодного разу не глянув на темп і пульс. Відчував, що біжу з 5 хв/км, але зменшувати не хотілося (як наслідок середній на цьому відрізку вийшов по 4:45).

На 40-му кілометрі вирішив спробувати побігти із заплющеними очима. І хоча до цього додалася втома (і фізична, і психологічна), заплющивши очі, про все це забуваєш і ніби ступаєш у порожнечу, не знаєш, що на тебе там чекає, кожен крок приносить щось нове і виникає відчуття невагомості. Так дуже легко біжиться, я навіть здивувався, чому не пробував цього раніше.

Дякую за підтримку та компанію Романам Кідібцю та Горбаню, Денису Ткалічу, Дімі Коваленку (окреме спасибі за фото) та Юлі Кравченко (хто б ще не тільки біг, а й підгодовував мене на фініші корисними смаколиками)!

Час – 3:26:16, темп – 4:53, пульс – 156.

День 6-й: «Легкість»

Ще ввечері, віддираючи лейкопластир з лівої ноги, я зірвав мозоль і трохи побоювався, що вранці ступатиметься не дуже приємно. А вранці приїхав, вийшов із машини, почав бігти. Перші 100 метрів відчуття були незрозумілі — біжиш і намагаєшся відчути свій стан.

І раптом зненацька весь дискомфорт як рукою зняло і відчулася повна легкість, ніби біжиш у повітрі. Начебто ти стартував після вимушеної тривалої перерви і відчуваєш, що дуже скучив за плавним рухом вперед і хочеться бігти і бігти.

Коли я починав бігти всі попередні дні, я навіть не замислювався про те, що буде далі, просто не бачив у цьому сенсу. Але цей перший кілометр створив внутрішню впевненість не тільки у сьогоднішньому марафоні, а й у всіх подальших днях. Напевно, саме на 6-й день я відчув, що боротьби з дистанцією вже не буде, а якщо й боротися, то пізніше.

Всю дистанцію біглося впевнено та спокійно. Кілька кілометрів пробіг із заплющеними очима, крокуючи в порожнечу та невідомість. Навіть самому дивно, чому в такі моменти не відчуваються втома і біль. Відразу зауважу, що робити це краще на чистому асфальті.

Сьогодні однозначно була найкрасивіша та найприємніша підтримка. Нагодували, напоїли і майже спати поклали. Велике спасибі Ксенії Джуган, Яні Ковалівській та Юлі Кравченко!

Час – 3:16:38, темп – 4:39, пульс – 161.

День 7-й: «And now, the end is near…»

По 5 годин сну останні 3 ночі, горло, яке поболювало, і 6 марафонів за плечима — на мою думку, чудові стартові умови для сьомого дня!

Із самого початку планував бігти по 4:50, але вийшовши на трасу, побачив, що льоду практично немає, і почав по 4:45. Подолавши в такому темпі 2 км, вирішив прискоритися до 4:30, біглось досить легко, наскільки це можна судити за першими кілометрами. Тому далі лише додав, вийшовши на 4:05-4:10 до 7 км.

Приблизно тоді й вирішив, що сьогодні викладатимуся. Звичайно, якби визначився з цим до старту, темп був би набагато рівнішим, а так довелося місцями навіть вибігати з 4-х хв, щоб компенсувати перші 5 км.

Чим швидше біжиш, тим менше виникає різних думок, більше концентруєшся саме на бігу, на русі. Тому якихось особливих внутрішніх спостережень та відчуттів сьогодні не було, це швидше було схоже на змагання та боротьбу із самим собою.

Починаючи з 16-го км і до самого фінішу, чудово пейсив Олексій Кононенко. Як не дивно, ми встигли приємно поспілкуватися під час бігу. Останні 10 км довелося добре попрацювати, під кінець темп навіть скотився до 4:25, але попереднього доробку цілком вистачило щоб вибігти з 3-х годин.
Дякую за підтримку та компанію Олексію Кононенку, Mary Sugar, Руслану Романюку, Христині Братасюк і Юлі Кравченко!

Час – 2:57:38, темп – 4:12.

День 8: «It was my way»

Завершальний день був найспокійнішим і найтихішим — насамперед у психологічному плані. На цей марафон я виходив абсолютно впевненим у своїх силах, без потреби бігти на результат чи щось доводити.

Це був своєрідний «етап дружби» Тур де Франс, де ти просто біжиш, спілкуєшся і відчуваєш повне задоволення. І знову, як і першого дня, я скоріше відчував, що біжу недільний довгий крос, ніж останній день челенджу — таке свого роду дежа-вю або повернення до витоків.

Що стосується фізичного стану, то, починаючи приблизно з 5-6 днів, він практично не змінювався. Забитість ніг і м’язів дійшла певного рівня й далі не прогресувала. Точніше, щодня до кінця марафону ноги забивалися, а на ранок майже повністю відновлювалися. Загальна втома відчувалася, але не накопичувалася, що дозволяло бігти і далі.

І все ж, на фініші відчуття радості та задоволення, а також привітання та обійми бігових колег дали зрозуміти, що челендж «8 днів — 8 марафонів» дійшов свого логічного завершення.

Дякую за компанію Ігореві Крицаку, Вані Ніколаєвському, Юлі Кравченко та Івану Гуріну, а також всьому KMRC за зустріч на фініші!

Час – 3:24:48, темп – 4:50.

Підтримка на фініші.

День 9-й: «Замість епілогу»

Прокинувшись у понеділок зранку і усвідомивши, що сьогодні бігти марафон уже не треба, я відчув якусь незрозумілу ностальгію. Начебто щойно закінчився важливий етап життя з безліччю вражень та емоцій, у яких ще довго можна розбиратися, а зараз я вже стою на іншому шляху, зовсім іншому.

Можливо, це й були лише емоції та думки однієї миті, але в тому, що ці 8 днів змінили мене зсередини, сумнівів точно бути не може.

І хоча цей челендж начебто і був одноосібною витівкою, протягом цих 8 днів зі мною трасою пробігли і прийшли підтримати десятки людей, кожен з яких теж став невід’ємною частиною всіх 8-ми марафонів, і не важливо хто скільки пробіг: 100 метрів або всі 42,2 км. Я щиро вдячний усім, хто підтримав і взяв участь у цьому челенджі, хоча б навіть подумки!

Попереду у кожного з нас нові та цікаві виклики, бажаю всім їх вдало подолати, впевнено рухаючись своїм шляхом!

Ще історій бігунів: