Попереду було ще півроку і цілковита впевненість у тому, що я встигну підготуватися. До середини липня все йшло за графіком, але потім настало певне перенасичення бігом, лінь, спека і завал на роботі, і я конкретно здав і категорично відмовлявся бігати життєво важливі довгі.
Трохи зібравшись, і пробігши 3 півмарафони у Дніпрі, Будапешті та Києві, знизивши PB з 1:57 до 1:46, вирішив, що 42 вже якось доповзу. За 2 тижні до марафону зробив одну тривалу на 30 км. За порадою хлопців з НБ, спробував білково-вуглеводну дієту в останній тиждень, налаштовувався на краще і відчував себе загалом непогано.
Кілька слів про інформаційну підтримку марафону. За кілька місяців до старту офіційні соцмережі активно вели стрічку новин, викладали всілякі tips&hints, плани підготовки господаря траси Вілсона Чебета (переможця останніх трьох років і власника рекорду 2:05:36), поради з харчування/сну/орієнтування на експо. А коли за 3 дні до старту погода різко змінилася з +13 дощ на +21 сонце, організатори оперативно виклали брошуру щодо питного режиму та інструкції з користування губками на пунктах харчування. Для новачків все було зроблено на 5+.
Хештеги #TCSAM14 #TCSsuperheroes14 дозволили назбирати не лише лайків в інстаграмі, а й відстежити підготовку бігунів з усього світу.
Моніторити квитки почав за 4 місяці, але курс уже був високим, а стикування через лоукости виходили загалом на одному рівні з царським перельотом МАУ, тож вирішив не витрачати сили марно і полетів напряму. Вже на кордоні відчув дух Великої Події. Митник, дізнавшись, що я бігтиму, запитав, чи добре я готувався і порадив більше пити за день до старту.
Аеропорт був повний людей, що прилітають з усього світу в бігових кросівках. Звідти поїхав одразу на експо. Пакет отримав за 15 секунд, але окрім чіпа, футболки та брошурки у поліетиленовому пакеті нічого не було. Саме експо було досить нудним: одну залу віддали під торгівлю (переважно нішеві бренди), друга — стенди марафонів з усього світу з екземплярами медалей учасників.
Хазяйка квартири мене не дочекалася, тож довелося 6 годин гуляти з сумкою. Пощастило, що погода була чудова — бабине літо з України перекочувало до Амстердаму! Намагався особливо не нагулюватися, обмежився Стеделіком. Це один із найкращих музеїв сучасного мистецтва, де мені доводилося бувати, і який володіє найбільшою колекцією робіт Малевича за межами Росії.
Прогулявся каналами, тричі був мало не збитий колонами велосипедистів, і пішов заправлятися вуглеводами в італійський ресторан. Познайомився за сусіднім столом із парою 69 та 71 років, для яких цей марафон буде 10-м. Набродившись, більше ніж треба, відправився спати, хоча через сильне хвилювання мені це не особливо вдалося.
У день старту о 7 годині встав, прийняв душ, з’їв банан, 2 злакові батончики і трохи кукурудзяних пластівців. Старт-фініш проводився на Олімпійському стадіоні 1928 року, що мені видалося чудовим рішенням. Гучно грає музика, ведучий розповідає про кенійських зірок, присутніх на забігу, глядачі на трибунах підтримують — настрій супер!
Вставши в свою цільову зону на 4 години, почав розминатися з рештою бігунів. Цікавий факт: в Амстердамі майже не існує проблем для чоловіків сходити в туалет, тому що у вільному від забобонів місті на кожному кроці стоять відкриті пісуари. А ось дівчатам довелося потерпіти у великій черзі.
Рівно о 9:30 було дано старт і 16-тисячний натовп заревів. До стартової лінії моя зона дісталася лише за 12 хвилин, коли кенійці вже були на 4-му кілометрі.
Траса йшла від стадіону на околиці до центру через Вондельпарк, проходила під Рейксмузеєм (це вважається однією з фішок траси) та звідти на 15 км за місто. Бігти вулицями було досить нудно і нецікаво, оскільки коричневий краєвид амстердамських будиночків не змінювався.
Бігти ж за містом вздовж річки Амстел та поруч із заміськими будиночками було приємно: свіже повітря, овечки, корови (у цих місцях повітря псувалося), фірмові млини та гарний краєвид. Хіба що траса звузилася до 5 чоловік пліч-о-пліч і стало більше спітнілих зіткнень.
Ситуація з туалетами викликала дежавю з Києвом, оскільки їх або не було зовсім, або стояло по 2-3 кабінки з чергою з десятка бігунів, які вже випили водички. Кожні кілька кілометрів стояли старі розмальовані машини, у яких грали діджеї чи живі оркестри. Це було приємно, але загалом підтримка від натовпу була досить слабка – людей стояло вздовж траси багато, але рівень шуму від них був мінімальним. Чомусь підтримка під час харківського марафону у квітні для мене, як і раніше, залишається еталоном.
Після розвороту на 32-му км подув зустрічний вітер, почало поливати дощем і стало дуже важко, а думка про безкоштовний банан на фініші тільки злила (навіщо я на це все підписався?). Не забуваючи присвячувати кожні 5 км комусь із близьких, роздаючи high five дітям і періодично підбадьорюючи інших слабших учасників, дістався 41-го кілометра.
Зрештою, настав саме той момент, заради якого хочеться повторювати цей подвиг! Кожні 100 м були позначені плакатом, люди стояли живим плотом, усі аплодували. І ось ми вбігаємо на стадіон, біжимо 200 м по колу! Ноги переходять у режим «Боги» та несуть до заповітного фінішу. У стрибку перетинаю лінію, одразу влізаю в кадр якогось групового селфі, кажу психологам (вперше пригодилися на трасі), що почуваюся чудово, дівчинка-волонтер років 15-ти одягає мені на шию медаль.
Далі термо-накидка та фото з медаллю. Полежав 5 хвилин, побродив трохи босоніж по траві (як же це приємно!) і ще годину стояв на фініші і підтримував бігунів, які залишилися. На виході зі стадіону — ізотонік, вода, банани, апельсини та почуття гордості за себе у подарунок.
Автор: Ігор Осипенко.
Фотографії автора і TCSAmsterdamMarathon, partyearth.com.
Ще звітів про марафони:
- Звіт про марафон у Вільнюсі 2014 2014
- Звіт про Берлінський марафон 2014 2014
- Chicago Marathon 2014: коли найкраще ворог хорошого