Це той марафон, на який я точно повернуся пробігти ще раз і ще раз —
за особистим рекордом. Крім Берліна, у мене були Мюнхен, Стамбул і Париж. Усі заслуговують на високі оцінки, але повернуся я точно в Берлін.
Про Берлін
Зізнаюся, що я закохана в Мюнхен, а ще в Барселону і невелике містечко на півночі Італії. Перед поїздкою мене попередили, що Берлін це зовсім не Мюнхен і він мені точно сподобається.
А тепер я знаю, що Берлін — це місто, в якому хочеться жити. Люди, атмосфера, їжа, кава, транспорт і відчуття, що я все тут знаю… Берлінці — це «теплі» німці.
Чим ближче до марафону, тим більше людей у біговому одязі у транспорті та в місті. Усі всім усміхаються.
Я завжди знала, яку машину хочу. Значок BMW пришвидшує моє серцебиття. Авто цієї марки супроводжувало лідерів, а ось таку пригнали на Expo.
Перед марафоном
На Expo було багато представників інших марафонів, які запрошували на свої старти і демонстрували медалі різних років.
Стіна Unleashyourbest, на якій можна написати побажання, заяву про себе і взагалі що завгодно, має особливу енергетику. Там можна довго ходити і читати, що написали інші, ніби заглядаючи у їхній світ.
За кількістю представлених брендів та дизайнів — це біговий рай. Ціни європейські (футболка 27 євро, кепка 14, гольфи CEP 45 тощо), черги до каси величезні.
Breakfastrun — ранковий забіг на 6 км з фінішем на Олімпійському стадіоні, після якого багато годували.
Ми прийшли більше подивитися і потрусити, а багато хто спеціально готувався. Різноманітність костюмів піднімала настрій, хоча передмарафонський адреналін уже не давав спати другу ніч.
За 2 дні до марафону вже було перекрито частину доріг, стояли огорожі, волонтери розвішували банери, розставляли туалети і на перехрестях роздавали водіям карту марафону з перекриттям та місцями проїзду.
Під час марафону
Одним словом — німці. Кожен кілометр позначений. За 100 метрів до пунктів харчування, води, ізотоніків, гелів висить значок. Перед місцем, де розташувалися фотографи, — теж є відповідний знак.
Після 25 км починаються звабливі масажні столи. З 28 по 29 км тебе намагаються нагодувати всіма видами та смаками гелю. З 29 по 30 потрібні додаткові зусилля, щоб відклеювати ноги, що прилипають до солодкого асфальту.
Кожні 5 км встановлені годинники і чіпові доріжки.
До марафонців-пішоходів підходять волонтери (лікарі), а я з дитинства боюся лікарів… Може, тому на крок не переходила.
Підтримка на дистанції була неймовірною. Люди виставляли колонки у вікна та вмикали музику, біля під’їздів будинків виводили дітей з черпаками та каструлями і вони гатили що є сили, підтримуючи бігунів. Чого тільки не вигадували, щоб перемогти у конкурсі «хто голосніше». Неймовірно гарно співали і грали музичні групи, оркестри, барабанщики — особлива любов.
Було зворушливо до сліз бачити, як дуже літні музиканти з божевільною енергетикою задавали настрій. Так, їм було важко стояти, але ЯК вони грали та усміхалися!!! Я згадала про хор «юні серцем», куди беруть людей віком від 60 років. Знайдіть час, подивіться, як можна бути в драйві у 80 років.
Всю-всю-всю дистанцію була така кількість уболівальників і таких різних, що в якийсь момент захотілося тиші.
Я точно знала, що є кілька людей, які дивляться на мої результати онлайн. І мені дуже хотілося їх потішити. Я уявляла реакцію, коли вони побачать мій біг і це додавало мені сил бігти від позначки до позначки по 5 км.
За 05:56:54 босоніж подолав дистанцію японський бігун на ім’я Makoto Takeuchi. Це був найяскравіший персонаж марафону, кожен другий бігун фотографував його. Ззаду на хресті був напис — “pray for world peace”. Кажуть, він уже пробіг Токійський та Нью-Йоркський марафони.
Після марафону хотілося прилягти. І так 3 години поспіль … З галявини на галявину, поки я не наткнулася на масажні столи. Працювали волонтери, приблизно по 7-10 хвилин на людину. Очікування в черзі майже годину — і ось воно, щастя.
Дбайливі руки чарівних хлопців та дівчат допомогли багатьом стати на ноги у прямому розумінні. Більшість тих, хто чекав, підповзали до заповітної розкладачки.
Приємні нюанси
Щоб легше знайти один одного після фінішу, біля Бранденбурзького палацу встановили таблички з літерами. Тобто, щоб зустрітися у величезному парку, достатньо було повідомити, наприклад: «Чекаю біля літери H».
У туалетах не було запаху, навіть через 2 години після фінішу. До того ж поряд стояли рукомийники.
Кожен волонтер був готовий відповісти на будь-яке запитання і завжди бажав гарного бігу. Після фінішу всі вітали та говорили «добре виглядаєш».
В зоні старту, коли народ почав позбуватися теплих речей та накидок, речі передавали чи перекидали за паркан у бік волонтерів та вболівальників. Ніхто під ноги не кидав. У Парижі доводилося бігти крізь гори секонд-хенду і по слизьких клейонках.
Дякую, Берліне, я повернуся!
Ще натхненних бігових історій:
- Звіт про марафон у Вільнюсі 2014
- Марафон у Валенсії: сонце, барабани та найкращий у світі фініш
- 100 Miles of Istria, або Як тріатлети біжать ультрамарафон у 110 км