З самого початку проходження цієї дистанції було для мене авантюрою, як, мабуть, і для 80% спортсменів-аматорів, які приїхали подолати її. Відмінність тільки в тому, що я розумів, що не готовий, а вони завжди готові — навіть вночі розбуди і вони готові пройти Iron!
Передісторія
Вперше я задумався над проходженням Ironman після того, як підготував до нього сімох своїх учнів. Мені стало цікаво, що вони відчувають і чому так кайфують. А ще кілька разів мені дорікнули в тому, що я треную і готую хлопців до Ironman, а сам його не проходив.
Мій ITU сезон закінчувався 25 жовтня, виходячи з цього, я і обирав старт. Вибір упав на Малайзію — відмінне поєднання змагань з пляжним відпочинком для сім’ї. Зареєструвався я ще навесні, щоб не шукати потім відмазки (не готовий, навіщо воно мені потрібне?).
Після останнього ITU старту у мене було лише 3 тижні, готуватися було пізно, але й відпочивати рано, тому я вирішив зробити кілька довгих тренувань:
- БРІК 140+10, щоправда, приїхав з вело, побачив на столі макарони і вирішив, що БРІК вже буде зайвий :), макарони перемогли;
- довгий біг 33 км зі змагальним темпом;
- вело 120км.
Інші тренування були відновлювального характеру — плавання 2 рази на тиждень для розслаблення м’язів і все. Сезон був довгий і я відчував, що відновлення вже не те, що на початку року, та й давалася взнаки втома від сезону тренувань.
В принципі, з самого зародження думки про Ironman, я хотів пройти його без особливої підготовки лише завдяки своїм ITU тренуванням і 18-річній базі в триатлоні.
Ще дуже пощастило, оскільки за тиждень до Малайзії нас із дружиною запросили позмагатися у Гонконгу. Це було останнє стресове тренування — дистанція «спринт», що дало можливість краще акліматизуватися, звикнути до різниці в часі та вологої спеки. Загалом до Азії я прилетів за 9 днів до старту.
Після прильоту в Малайзію, зібравши велосипед і виїхавши на тренування, я зрозумів, що з моїм коліном щось не те. Спочатку я подумав, що коліно затерпло в літаку, а до кінця тренування вже ледве крутив педалі, біль був нестерпний. Наступного дня ситуація погіршилася — я не міг ходити і весь день провів лежачи. До старту залишалося 2 дні.
Для підстрахування написав організаторам, що травмувався та не зможу вийти на старт, на що вони відповіли, що можуть перенести мою разову ліцензію на 2016 рік, приємно!
За день до гонки я все ж таки вирішив стартувати, запасся знеболюючими таблетками і пішов на старт. Основною метою було фінішувати, не думати про час, але намагатися пройти дистанцію на рівні.
День старту
Підйом о 4:30, кава з бутербродом (хліб та джем), 30 хвилин на мопеді та о 6:20 ми на місці старту. Початок о 7:10.
Плавання
Дистанція: 2 кола по 1.9 км у 30-градусній каламутній воді. Плавання запам’яталося тим, що друге коло ми пливли разом із аматорами. Це було весело і небезпечно, бо весь час треба було дивитися, щоби не потрапити під удар брасиста.
Якоїсь миті мені стало їх шкода — вони пливуть у своєму качиному темпі, а тут купка атлетів, які кудись несуться не церемоняться, а просто підгортають під себе кожне тіло, що потрапило під гребок.
Транзитка: близько 300 м, 150 з них по піску. Зробив повільніше за всіх: вибіг із води, постояв під душем, взяв пакет із речами, сів, розсунув гелі в кишені і в тому ж спокійному темпі побіг з велосипедом до виходу з транзитної зони.
Велоетап
Велоетап був досить цікавий, з пагорбами і без довгих прямих, на яких морально важко. Набір висоти за 180 км — 1340 м, середня температура вище 30 С (під кінець дистанції 36-37 С) і безвітряно.
Хоча велотраса і була частково огороджена, але машини та мотоцикли їздили разом із нами, що іноді створювало небезпечні ситуації. Також на трасі у двох місцях була «monkey zone», тому організатори попередили, щоб спортсмени були уважними, не усміхалися і не зупинялися.
Велоетапу я боявся найбільше, бо жодного разу не їздив так багато, без зупинки й за таких погодних умов.
З першого кілометра я їхав дуже уважно, не перетискав передачу, стежив за каденсом і не піднімав пульс, знаючи, що найскладнішими будуть останні 30-40 км. Так воно й сталося — по рівному ще крутиш, а як тільки гірка, то все — хоч злазь з велосипеда і піднімайся разом із аматорами пішки.
Друга транзитка була розташована у великій виставковій залі з кондиціонерами: заїжджаєш туди і вибігати не хочеться. Пройшов її в тому ж темпі, що й першу: сів, одягнув шкарпетки, взув кросівки, запасся гелями, випив Аміно 12500, змастився вазеліном, і вперед — у найдовшу бігову подорож у своєму житті.
Біг
Організатори зробили дуже нудну бігову дистанцію вздовж аеропорту, без дерев, з пунктами харчування кожні 2 км (велика холодна ванна, питна вода, кола та ізотонік, гелі, банани та знову наприкінці холодна ванна).
З самого початку я розумів, що першу половину треба бігти дуже спокійно і марафон почнеться тільки після 30 км.
Перші 20 км обливав себе 2-3 черпаками холодної води і випивав склянку коли, до наступного пункту прибігав повністю «сухим» і повторював ту саму процедуру. Так виходило, що біг і думав не про дистанцію, а про холодну воду на наступному пункті.
Після 20 км з’їв два гелі з проміжком у 4 км і все одно на 33-34 км зрозумів, що мені настає кінець — темп падає, погляд розсіяний, ноги дерев’яні і ось тут починаються пункти ходьби пішки: водою облився, склянку води випив, колою запив, ізотонік захтовхав і гелем закусив.
Весь цей час (велосипед і біг) випивав щогодини по одній знеболювальній таблетці, бо коліно все ще боліло, але після 15 км бігу я його мало відчував через зрив нігтів на великих пальцях ніг, біль переключився на них, так що хотілося зняти кросівки і бігти босоніж.
Останні 2 км пам’ятаю погано: напевно, організм зрозумів, що невдовзі фініш, і розслабився.
Фініш перетинав з опущеними руками, вони не піднімалися, та й стрічку в руки я принципово не брав — вважаю, що фінішна стрічка тільки для переможця.
Підсумковий час: 9:15:24 і 9 місце в загальному заліку.
Після фінішу пішов у холодний басейн. Відчуття цікаві: після швидкого спринту зазвичай лежиш без сил 5-10 хвилин з серцем, що колотиться, і не можеш пересуватися, а тут просто «порожній» зі спокійно працюючим серцем, але без пороху.
Харчування під час гонки
За 15 хв до старту випив напій «до та після змагань».
Велоетап
- в одну з фляг змішав 7 гелів: 2 солоних, 2 Лонг Енержі, 1 ВСА, 2 Лонг Енержі з кофеїном. Вийшов дуже солодкий і концентрований напій, який я пив кожні 5 хвилин по 1-2 ковтки з фляги і на кермі з трубочки;
- кожні 20 км були пункти харчування, де брав лише воду;
- ще у дві фляги намішав напій Лонг Енержі, пив його кожні 10 км по 3-4 ковтки;
- з’їв кілька гелів після 120 км;
- з’їв два спонсорівські батончики з сіллю;
- щогодини випивав по 2 сольові таблетки.
Біг
- під час бігу здебільшого пив колу та кілька гелів після перших 15 км
Дуже коротке резюме
Малайзія — надзвичайно цікавий старт. Не нудний і не швидкий, для справжніх любителів тепла та сонця. Рекомендую туди їхати з сім’єю — красиві пляжі, недороге харчування і відносно недорогий переліт (з Києва до Лангаві близько 1 000$ в обидві сторони).
Читайте також: Данило Сапунов: «Тріатлон розвиває вас як універсального солдата»