Трасу прокладено чудово — натовп людей (цього року зафіксовано 21908 осіб, минулого теж приблизно стільки ж було) стартує зі стадіону «Dodgers» у даунтауні, пробігає Чайнатаун, повертається до даунтауну, вбігає до Східного Голлівуду, біжить Алеєю слави, далі Голлівуд, Беверлі Хіллз, Century, Вествуд, Брентвуд і нарешті Ocean View бульвар в Санта-Моніці. Тож навіть із туристичного погляду — вам доведеться докласти зусиль, щоб так побачити місто. Втім, з бігового теж доводиться працювати.
Я прилетів до Лос-Анджелеса заздалегідь, оселився в готелі практично на Ocean View і тиждень перед марафоном провів, бігаючи по пляжу Санта-Моніки — вздовж усього океанського узбережжя прокладена чудова доріжка для бігунів і велосипедистів, якою можна прибігти навіть у розташований південніше район Venice. Навіть якщо ви не збираєтеся бігати багато, але бігаєте і опинитеся в Лос-Анджелесі — обов’язково побігайте там рано-вранці, відчуття незрівнянні.
Тим часом впродовж тижня організатори розгорнули неабияку активність і було чому — всі прогнози погоди в один голос говорили про рекордну спеку в день марафону, обіцяли до 32 градусів за Цельсієм. Це дуже багато навіть для місцевого клімату, а бігунам, зрозуміло, це життя не полегшує.
Розсилки учасникам регулярно нагадували про необхідність підготуватись, бігти повільніше, організатори збільшили кількість станцій з водою, перенесли на півгодини раніше старт — замість 7:25 ранку старт відбувся о 6:55, обіцяли навіть Cooling buses, щоправда, я не звернув уваги, як це виглядало практично.
За два дні до події відкрилося Експо. Виставка відбувалася в Convention Center, неподалік від місця старту і була дуже великою за розмірами. По-перше, дуже багато місця займав стенд — чи, скоріше, павільйон — офіційного спонсора марафону Asics.
Компанія випустила спеціальну модель своїх мінімалістичних кросівок — LAM 33, а про футболки, вітрівки та масу всього із символікою марафону можна навіть не говорити. Важко було зупинитися і не скупити все за раз. Тому я обмежився кросівками — тим більше, що колодка Asics мені відома, два роки бігаю в Kayano 20, а марафон біг у Kayano 21, та й на згадку приємно купити.
У наступному павільйоні можна було купити все — кросівки, футболки, їжу, гелі, стрічки для тейпінгу, підставки для медалей, сумки, шкарпетки — коротше, просто все, що може знадобитися бігуну і те, без чого він цілком обійдеться. Там теж хочеться купити все і мене зупиняло тільки те, що немає жодного сенсу купувати щось із екіпірування безпосередньо перед марафоном — бігти краще в перевіреному.
Щоб стартувати о 6:55, довелося прокинутися дуже рано. Я встав о 3-й ранку, поснідав мюслями з рисовим молоком, одягнувся і пішов пішки до місця зупинки шатлів — їх відправляли від мерії Санта-Моніки. Тут я трохи відволікся — я неодноразово стикався з американським стилем організації великих заходів і завжди ним захоплювався. Тут моє захоплення ні на йоту не зменшилося — все було організовано чудово.
По всьому місту за тиждень уже стояли вказівники, що буде перекрито, всі паркінг-метри в зоні перекриття були заздалегідь завішені табличками про заборону паркування і навіть чохлами із замочками — щоб люди випадково не заплатили.
Шатли із Санта-Моніки вирушали замість обіцяних 30 хвилин кожні дві хвилини — хмара людей просто заходила до автобуса і, як тільки всі сидячі місця були зайняті, він відправлявся.
На стадіоні я зрештою опинився о 4:50, тобто за дві години до старту, тож встиг пошкодувати про свою завбачливість. Одразу на старті роздавали воду та їжу — банани, бейгли та жувальні цукерки ще одного офіційного спонсора — ClifBar. До речі, з ним активно співпрацює популярний у нас Скотт Джурек, і я теж якось підсів на їхні батончики.
Старт був уже розмежований — частина бігунів стартувала з seeded corrals, хоча я не зрозумів, як люди туди відсіювалися. Можливо, за часом, але потім я обганяв «сіяних» бігунів, причому досить рано. Були пейсери — від 3:05, здається, до 6:00.
Стартувати почали о 6:30 — спочатку стартували legacy runners, ті, хто багато років стартували в марафоні, потім ще кілька спеціальних груп бігунів, потім elite runners — тобто нормальні спортсмени, а потім любителі з seeded corrals і, нарешті, всі інші open corral. Поки до нас не дійшла черга, я чимало потішився, дивлячись на інших бігунів — я б взагалі не уявив собі, що дехто може бігти, а не йти, тобто, на марафонців вони зовсім не були схожі.
Я так зрозумів, що подібні старти для багатьох просто вид розваги, готуватися вони не готуються, а добіжать чи дійдуть — неважливо. Багато було бігових клубів і особливо багато студентів — кілька сотень дуже юних бігунів з майками Students run LA теж не справляли враження суперпідготовлених, але чесно бігли всю дистанцію.
Ще одна дивина, яку я помітив одразу на старті — дуже багато любителів, які використовують тейпінг. Чи то заслуга маркетингу відповідних компаній, чи то поголовна рекомендація тренерів (що, загалом, той самий пункт 1, тільки збоку), але чи не кожен другий бігун був досить щільно обклеєний стрічками — і ікри, і ахілли, і коліна.
Момент старту практично збігся зі світанком і це було дуже красиво. Відчуття було дуже сильним та надихнуло на старті.
Старт, як зазвичай буває на таких змаганнях, більша частина учасників перетнула підтюпцем і перші кілька кілометрів було дуже складно бігти швидше, ніж 8 хвилин на кілометр. Не жартую — Garmin на зап’ясті постійно вібрував, попереджаючи про низький пульс, але що можна було зробити в натовпі на спуску?
Через 300 метрів після старту стояв чоловік з плакатом You’re almost there, only 26 miles left.
Поступово народ почав розсмоктуватись, хоча на поворотах все одно було складно. На 7 кілометрі на нас чекав перший підйом — і, до речі, найкрутіший, — після якого вже можна було бігти вільніше.
Я взагалі практично не помітив, як пробігли перші кілометрів 10. Море народу з усіх боків — бігуни займали всю дорогу, наскільки можна було роздивитись попереду і позаду. По краях стояли натовпи людей із плакатами, тріскотками, музикою, музичні гурти грали кожні кілька кілометрів, можна було розважатися, читаючи тексти плакатів — наприклад, через 300 метрів після старту стояв чоловік з плакатом You’re almost there, only 26 miles left. Траплялися й гумористичні «Keep going, keep going (That is what she said always)», «Touch this to feel the power» тощо.
Як обіцяли організатори, кожну милю були облаштовані пункти гідратації, де можна було випити води, Gatorade, через 5 миль з’явилися кошики з фруктами. Спекотно не було — всупереч прогнозам, уранці було прохолодно, потім сонце вийшло з-за обрію, але через серпанок і хмарність майже не припікало. Проте приблизно після 12 км з’явилися пожежні брандспойти, шланги з водою — допомагали змити сіль з обличчя та остудитись. Після 6 милі кожні 2 милі стояв медичний тент, де можна було звернутися по медичну допомогу або попросити побризкати м’язи охолоджувальним спреєм.
Не буду особливо розписувати власні відчуття, я про них написав у блозі. Після 25 км чи то вдарився об стіну, чи то збіглися в часі відчуття в натертих ногах і загальна втома, але останні 17 км я біг повільно, ледве плентався, переходив на крок і взагалі демонстрував скоріше силу духу, ніж бігову підготовку.
Що серйозно підтримувало — це уболівальники. Протягом усієї дистанції не було практично і 10 метрів, щоб не стояли люди, не грала музика, не кричали «Давай, лишилося ще трохи», «Good job, you are doing well», багато хто цілком добровільно влаштовував роздачу води чи фруктів — якщо в LA живуть 4 мільйони людей, то мінімум півмільйона я побачив наживо.
Ми пробігли по бульвару Sunset, Алеї Слави Голлівуду, навпроти справжнього Hard Rock Cafe нам сказали «Welcome to Hollywood», бачили Hollywood sign, бігли по Rodeo Drive до готелю Regent Beverly Wilshire, минули Avenue of the Stars в Century City, оббігли лікарню для ветеранів на Purple Heart Hill і побігли по Сан-Вісенте до океану. Особисто мені неабияк допомогло те, що останні 7 км траса трохи спускалася до берега — місцями вдавалося бігти навіть з хорошим темпом.
А потім був божевільний за рівнем звукового тиску фініш — останній кілометр усі навколо кричали, що залишилося зовсім небагато, я потім відчув, що вислів almost there я не хочу більше чути взагалі, — зафіксований час і можливість перейти на крок без докорів совісті. Ми отримали медалі, мокрі рушники (ось це справді чудово придумали), воду, їжу, забрали речі та пошкутильгали додому. Я думаю, що цього дня в Санта-Моніці можна було побачити чимало людей, що накульгували :).
А народ продовжував фінішувати — ось ті самі марафонці, які не схожі на марафонців, у підсумку фінішували з часом 8-9 годин. Думаю, вони теж відчували себе цілком щасливими, хоча офіційний ліміт часу був 6:30, тож кваліфікованими їх назвати важко.
А за рік — буде багато щасливих. Черговий, 31 марафон, пройде в день Святого Валентина, 14 лютого 2016 року. Реєстрація відкриється 1 вересня. І, мабуть, небезпеки спеки точно не буде.
Сергій Петренко
Фото автора, marathon-photos.com і latimes.com
Переклад українською: Наталя Сколоздра
Ще бігових історій:
- Нью-Йоркський марафон в 30-ти кадрах, зроблених на плівковий фотоапарат
- Як це взагалі — пробігти ультрамарафон пустелею Невада на Burning Man
- Лондонський марафон очима його учасниці